Переді мною і великою частиною моїх знайомих-телевізійників уже постає веселе запитання: „Ну як там?” На яке не менш весело самі собі відповідаємо: „Усе нормально: обіймають, керують, „бдят”, одним словом – сидять! І, як ви правильно розумієте, сидять і зовсім не за адресою по вул. Дегтярівській у Києві – а у кріслах, на посадах, у кабінетах. А час катастрофічно спливає ...Мене й моїх знайомих перш за все цікавлять призначення в гуманітарній сфері життя моєї держави. Це турбує будь-кого з мислячих громадян України, оскільки саме по гуманітарній сфері життя нашого народу завдано за останнє десятиліття могутнього цілеспрямованого удару. Країна дійсно в очікуванні. Але ще жодного разу очікування кадрових призначень у гуманітарній сфері нашої держави не набували такої ваги. У тому, що це не дрібниця, пересвідчитися доволі просто – достатньо натиснути пімпочку, яка відповідає за появу на екрані найулюбленішого (від певного часу) мого телевізійного каналу, названого зовсім не на честь моєї країни. А на каналі тому – гуманітарна катастрофа в її найповнішому буйстві. Біда, словом. Біда серйозна. Біда грандіозна за масштабами, наслідками і важкістю подолання. ТБ-канал той ту біду тепер просто віддзеркалює. Але у тому дзеркалі не тільки перекошені від люті і заслинені неадекватні обличчя наших добрих простих українських громадян – у тому дзеркалі і багаторічна політика держави у гуманітарній сфері. У тому числі і кадрова.

Що є очевидним і що турбує найбільше! Уважно намагаюся слідкувати за матеріалами, які вітчизняні ЗМІ присвячують кадровим призначенням у державі, і помітив ОЧЕВИДНУ тенденцію. Жодного разу серйозно і виважено не обговорювалася кандидатура на пост президента Національної телекомпанії України. Зустрів тільки потужне віртуальне голосування 116 респондентів на „Телекритиці” з очевидним і абсолютно прогнозованим результатом – більшість проголосувала за колишнього керівника комерційного телеканалу, який увійшов у вітчизняну телевізійну історію обговоренням на своєму ТБ-дітищі переваг специфічних способів позбавлення жіноцтва вад української вимови – дійсно, ну куди ж йому тепер, як не на державний загальнонаціональний? А де ж пропозиції від потенційних владних структур? Ну про Президента країни якось незручно говорити, але ж є представники фракцій, партій і т.д. Ані слова... Досить дивно – а де ж публічність обговорення, демократичність процесів, чесна змагальність та інше навколоцивілізоване буботіння? Невже не зрозуміло, що саме це призначення чітко визначить, куди прямує нове керівництво держави в аудіовізуальній сфері – сфері найпотужнішого впливу на людський мозок зразка 2006 року?

Деякі „основні напрямки” діяльності нового президента НТКУ в ЗМІ іноді виникають – здебільшого посеред інтерв’ю тих або інших зацікавлених. Найбільш часто згадувана майбутня функція президента НТКУ – функція „ліквідатора”, який не забуде про соціальне забезпечення майбутніх звільнених з роботи. Поцікавився у професіоналів з НТКУ, чи обговорювалися з колективом хоч якісь кадрові пропозиції? Навіть не чули про це. А представник новоствореної зі співробітників НТКУ профспілки пані Мар’яна Ангелова навіть слушно зауважила про те, що саме таке ставлення до думки колективу і може призводити до серйозних непорозумінь у майбутній роботі. Але вона мала на увазі „роботу” а не „ліквідацію”.

А час іде. І саме цей плин часу може суттєво вплинути на майбутню діяльність НТКУ – на неї велетенською хвилею суне всеєвропейська і знакова телевізійна подія – пісенний конкурс „Євробачення-2005”. Я вже практично чую до болю знайомі голоси з до болю знайомими інтонаціями „про коней, яких не міняють...” і т.д. і т.п. Коней міняти не потрібно – потрібно рішуче позбавити коридори НТКУ від певної кількості одіозних персонажів. Публічно і спокійно...