За словами пана президента Ліги, в українському суспільстві склалося стійке переконання, ніби піар – то обов’язково чорний піар, щось брудне й таке, що не має нічого спільного як не з законністю, то, принаймні, з етикою. Те саме стосується й політтехнологій: на думку багатьох українців, вони можуть бути лише брудними. Піар як сфера публічної діяльності, як зв’язки з громадськістю та піарники як фахівці потребують реабілітації в громадській опінії. Справжні фахівці мусять тепер довести, що вони можуть працювати на користь, а не на шкоду суспільству. І що завданням фахівців із зв’язків із громадськістю є донесення до суспільства та роз’яснення справжніх позицій політиків, подання цих позицій у максимально зрозумілій та зручній для сприйняття формі, а не введення суспільства в оману.

Підписати кодекс планують 12 лютого; процедура підписання передбачена публічною, на неї заплановано запросити представників засобів масової інформації.

Спілкуючися з Андрієм Ротовським, кореспондент „Детектор медіа” попросив оцінити дієвість ухвалення кодексу. Адже є приклад кодексу честі журналіста, ухваленого ще перед останніми парламентськими виборами, 2001 року. Кодекс цей, на жаль, не зміг радикально вплинути на українську журналістику, зокрема, у тій самій президентській виборчій кампанії-2004. Пан Ротовський у відповідь зауважив, що, звісно, не варто переоцінювати значення складеного документа, але ухвалення його виключно важливе. Адже, якщо провідні, знані фахівці з піару візьмуть на себе публічне зобов’язання не порушувати норм етики, не діяти всупереч державним інтересам та суспільній злагоді, то це має стати прикладом для всіх, хто працює в цій галузі. Ті, хто не підтримає встановлених кодексом правил професійної поведінки, ризикують опинитися поза колом поважних та авторитетних фахівців. Фактично, поза корпоративним середовищем піарників.

Інше запитання кореспондента «ТК» стосувалося того факту, що право, принаймні, світове оперує категорією недобросовісної реклами. То чи не ініціюватиме Ліга закон про покарання за недобросовісний піар, із використанням завідомо неправдивої інформації? Андрій Ротовський зазначив, що таке питання не стоїть на порядку денному; йдеться про встановлення саме етичних, моральних рамок діяльності піарників.

Нарешті, чи не варто було б включити до кодексу норму про неетичність змішування піару й журналістики, коли піарники працюють, маскуючися під журналістів? На думку пана Ротовського, це є справою передусім журналістів, а не фахівців із громадських зв’язків.