Сергій Дацюк, Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтинга «Гардарика», в рамках проекту “Український клуб” Головна причина поразки російської влади на президентських виборах в Україні — спроба вживити російські каркаси в тіло України.

Цій статті вже місяць. Посилаючись на її складну мову, в публікації відмовили ряд видань, спрямованих на політичну еліту. На наше глибоке переконання, ми знаходимося на порозі іншого типу цензури — смислової цензури, цензури складності, примітивізації результатів революції. Це велика проблема, яка постала перед українською елітою. Вона вперто не хоче бачити чужі надзвичайно складні стратегії, в які її вже давно втягують еліти світових країн та їх об’єднань. Всі захоплені владними післяреволюційними інтригами, ніхто не хоче думати складно складною мовою про складні речі. Небажання обговорювати ці складні стратегії складною мовою і, відповідно, будувати свої настільки ж складні системні уявлення та стратегії є згубним.

Революція не матиме смислу, допоки не відбудеться революція в мисленні. Революція в мисленні почнеться тоді, коли аналітика політичних інтриг в країні займатиме менше половини аналітичних та проектних матеріалів і стане непривабливою. Ми станемо цікавими світу лише тоді, коли складно мислитимемо не про розподіл владних повноважень всередині країни, а про нові смисли, нові цивілізаційні проекти. Для цього нам потрібні нові носії комунікації, нові журнали для нової еліти. Адже це не перша стаття, яку ми не змогли легко і просто донести до української політичної еліти. В такій ситуації ми опинилися вже вдруге. Ще складнішу, ніж ця, статтю „Теореми інфраполітики” ми не можемо опублікувати ніде в українських виданнях для широкого загалу політичної еліти ще з осені 2004 року.

Тому з доброї волі «Детектор медіа» пропонуємо вашій увазі один з перших концептуальних підходів до вузлових проблем нашого сьогодення, зроблених в рамках проекту “Український клуб” одними з його ініціаторів на основі перших зустрічей з представниками російської еліти в часи помаранчевої революції 21 грудня 2004 року. Російською мовою стаття опублікована тут.

ЩО УКРАЇНА РОБИТИМЕ З Р ОСІЄЮ?

Ми розуміємо це питання так: що Україна як, по-перше — суспільство, по-друге — держава буде робити із собою і з Росією як, по-перше — державою, по-друге — суспільством.

Для нас питання, що буде з Україною, пов'язане з питанням, що буде з Росією. Тому визначаючись з Росією, Україна фактично самовизначається. Інтуїтивні одкровення українських політиків, що «Україна не Росія», не отримали поки що належного теоретичного обґрунтування. Ми спробуємо усунути цю прогалину, запропонувавши теорію типів зв’язності¹ країн.

Ми виходимо з того, що адекватної мови для розуміння між українською і російською елітою поки не існує. Російська еліта в принципі не розуміє, що відбувається в Україні. Так само і частина української еліти, що сьогодні стала владою, через нерозуміння подій в Росії буде дуже обмежено впливати на процеси, що розгортаються в Україні.

В даний час, коли ситуація багатофокусного управління є де-факто стандартом геополітичного існування будь-якої країни, одномірні уявлення про світ є неадекватними не тому, що обраний який-небудь вимір невірний, а тому що обрано тільки один вимір. Росія намагається нав'язати Україні одномірний світ, і це проблема. Російська влада демонструє відсутність багатомірного підходу до сучасного світу, намагаючись усе звести до старого протистояння «ми і Захід».

Різниця системної організації України та Росії

Ми виходимо з того, що цілісність обох країн² утримується, як мінімум, п'ятьма основними типами зв’язності, домінування і рівень організації яких різні для двох країн. Кожен визначений тип зв’язності країни — території і культури — це каркас для країни, на який вона немовби нанизана. Ми виділяємо всього п'ять типів зв’язності, але їх може бути і більше. Це означає, що аналіз і відповідно проектування зв’язності може бути ще складніше.

Перший тип зв’язності — адміністративний, власне держава і її базовий адмінресурс.

Другий тип зв’язності — мережа самоврядних міських і сільських громад, пов'язаних одна з однією прямо, без посередництва держави.

Третій тип зв’язності — інфраструктура: зв'язок (телекомунікації), транспорт, фінанси, освіта, наука і т.д.

Четвертий тип зв’язності — інформаційний простір.

П'ятий тип зв’язності — мережа середовищних спільнот, антрополанцюжки³ .

Зв’язність — це не просто якийсь зв'язок, який можна визнавати або не визнавати. Вона фіксується тоді, коли є носії зв'язку, об'єднані в деяку структуру, а також є те, що утримує таку структуру в часі й у просторі. Наприклад, ні релігія, ні традиції, ні мова не є окремим типом зв’язності самі по собі. Вони можуть представляти зв’язність тільки тоді, коли існує мережа середовищних спільнот за ознакою, наприклад, релігії, мови або тієї або іншої традиції. Для прикладу, православна релігія або слов'янство не є зв’язністю самі по собі поза конкретними її носіями, об'єднаними середовищем комунікації в спільноти та ще й з мережним зв'язком між ними.

Ринок не є окремим типом зв’язності, оскільки він різний у кожного продукту, швидко змінюється, мало прив'язаний до окремої країни в умовах відкритої економіки. Проте ТНК — формують шостий тип зв’язності, зокрема «Газпром», «ТНК», «Лукойл» є типами зв’язності, що повинні бути враховані в російській політиці, але не можуть поки що претендувати на окремий тип зв’язності в України. Навіть для Росії зазначені ТНК не є в перспективі окремим типом зв’язності, хоча і впливають на перший – запропонований нами вище- тип зв’язності.

Перераховані п'ять каркасів чи типів зв’язності накладені один на одного, що для нерефлексивної свідомості унеможливлює їхнє розрізнення, ідентифікацію й оргпроектну роботу. Кожен тип зв’язності породжує також свої «еліти», що, взаємодіючи одна з іншою, створюють новий тип суб’єктності — зібраний суб'єкт. Основні помилки державної влади в Росії й в Україні при роботі з типами зв’язності — нерозрізнення їх, опора на один-два типи зв’язності, підміна одного типу зв’язності іншим. Це проявилося в «політтехнологічному ідіотизмові» під час декількох виборчих кампаній в Україні, коли інтуїтивні здогади типу «Україна не Росія» так і не змогли набути системного характеру. Відповідно, влада не змогла зрозуміти і використати властивості зібраного суб'єкта в умовах різних типів зв’язності країни.

Кожному типові зв’язності відповідає своя мова, свій набір уявлень і міфів про його абсолютне значення. Одночасно жертвами і трансляторами цих міфів виявилися так звані російські політтехнологи, що зайняли позицію проектувальників міфів для медіа-свідомості, а не реальних зв’язностей. При цьому вони не мали ні методологічних засад, ні адекватно-складного розуміння розбіжностей зв’язності двох країн, ні, відповідно, адекватно-складних проектів майбутнього для двох країн, де б усі типи зв’язності були враховані і для них була задана взаємодія на об'єктному і суб'єктному рівні в одній країні, в іншій країні та ще й між різними країнами: як на рівні окремих каркасів, так і на рівні цілісностей⁴ . Такий співмірний часу складний підхід виявився їм не під силу.

Ми спробуємо лише загалом накидати специфіку каркасів зв’язності України і Росії, стан кожного з типів зв’язності і задати низку системних вимог.

Адміністративний каркас, перший тип зв’язності, є домінуючим для Росії, на відміну від України, де домінуючим є другий тип зв’язності. Адміністративний тип зв’язності в Росії підпорядковує і викривляє, блокує і маскує інші типи зв’язності. Його домінування в Росії настільки сильне, що якщо забрати цей каркас, Росія розпадеться — в тому розумінні, що інші каркаси і типи зв’язності Росії набагато більш слабкі. Нинішня російська влада працює винятково з цим типом зв’язності, ігноруючи інші, і це її найбільша помилка, яка сьогодні веде Росію до катастрофи.

Адміністративний каркас в Україні в процесі недавньої революції практично довів свою неспроможність відносно підтримки цілісності країни. Прямі провокаційні сепаратистські дії представників обласної влади (українських «губернаторів») виявилися не в змозі похитнути цілісність України на рівні другого типу зв’язності — мережі місцевих самоврядних громад, деякі з котрих, як це, наприклад, було в Харкові, прямо виступили проти дій українських «губернаторів».

У цьому розумінні самі «губернатори» в Україні не мають тієї сили влади, що вони мають у Росії, і не є губернаторами в повному змісті цього слова. У той же час, в Росії губернатори є головною небезпекою щодо загрози розпаду цієї держави, що розуміє московська влада , і що вона помилково збирається компенсувати посиленням президентської вертикалі. Хоча більш перспективним було б розвивати другий тип зв’язності. Можна сказати навіть більше, що консультанти російської влади за фактами реальної діяльності взагалі не розрізняють ці два типи зв’язності.

Більш того, адміністративний тип зв’язності як у Росії, так і в Україні потерпає від серйозного впливу великих російських ТНК. Унаслідок цього, ТНК, не будучи повноцінним типом зв’язності для Росії й України, здійснюють, фактично, приватизацію органів державної влади, насамперед у Росії, а потім і в Україні, породжуючи особливе явище на пострадянському просторі — трьохрівневу систему корупції. Мала корупція — коли окремий прохач дає епізодичний хабар окремому чиновникові. Локальна корупція - коли ви не можете робити бізнес, не здійснюючи постійні періодичні нелегальні відрахування в цьому регіоні або в цій галузі адміністративній позиції, що дозволяє ваш бізнес. Глобальна корупція — коли величезні маси тіньових грошей курсують між державами і корпораціями, а корпорації в значній мірі виступають лише призначуваними операторами тіньового трафіка і перерозподілу корупційної ренти. До цього часу російська й українська влада у своїх країнах боролась з малою корупцією, ігнорувала локальну і табуювала навіть розмови про глобальну корупцію.

Глобальна корупція створює квазі-зв’язність усередині Росії й України і між ними — перетворену форму адміністративного типу зв’язності в умовах тіньової економіки. Проблема проблем — Росія намагалася і намагається інтегруватися з іншими пострадянськими країнами усередині системи глобальної корупції — тобто, підкуповуючи політичні еліти інших країн. Така квазі-зв’язність не має перспективи, і ефективно руйнується тільки революційним чином, оскільки легальні механізми (судова або парламентська влада, суспільний контроль), як показує досвід, не здатні поки переборювати систему глобальної корупції. Найбільш руйнівним для двох країн є ілюзія, що ця квазі-зв’язність так само, як і інші типи зв’язності, збільшує взаємовплив країн. Росія, будучи провайдером глобальної корупції на пострадянському просторі, буде втрачати свій вплив все більше і більше в міру того, як суспільства інших пострадянських країн будуть збільшувати свій тиск на корумповану владу.

Другий тип зв’язності — мережа самоврядних громад — є домінуючим для України і, відповідно, надзвичайно нерозвиненим типом зв’язності для Росії. Мова йде не про наявність сильних громад, які є й у Росії, а про розвинені мережі самоврядних громад міст України (і відповідно, сильного зв'язку українських міських інфраструктур, але про це пізніше). Україна в стані за одну добу мобілізувати представників усіх міст на головній площі столиці для публічного, відкритого і мирного тиску на владу — процес, принципово неможливий у Росії.

Самоврядні громади в Україні з історично тривалою традицією Магдебурзького права є більш організованими і обіймають постійно розширюваний перелік повноважень, що відвойовуються у державної влади на рівні бюджету і управління власністю. Україна не стільки держава, скільки, насамперед — мережа міст, чого не скажеш про Росію. Коли при зустрічі представники української еліти говорять російським колегам, що для України держава не головне, тобто не є базовою зв’язністю для країни, наші колеги щиро не розуміють цього.

Через нерозуміння цього Росія попадає в серйозну пастку щодо блокування розвитку зв’язності другого типу. Розвиток зв’язності другого типу в Росії відбувається в двічі перетвореній формі: по-перше, він відбувається на гроші грантодавців, а не зусиллями російської влади, по-друге, він відбувається у вигляді специфічних процесів контролю російського суспільства за діями влади, тобто в рамках зв’язності типу один. Оскільки базовою риторикою влади є протистояння «Росія — Захід», то підтримувані західними грантами процеси розвитку структур громадянського суспільства блокуються владою як загроза її впливові. Справа не в тім, що в Росії немає ресурсів для самостійного розвитку другого типу зв’язності, справа в тім, що в еліти Росії немає розуміння перспективи і сили другого типу зв’язності.

Росія, заперечуючи західні дії по розвитку зв’язності типу два, відкидає їх на тій підставі, що вони створюють альтернативу зв’язності типу один у рамках західного проекту впливу. А це і є пастка, тому що, блокуючи західний вплив, Росія змушена блокувати і сучасний, домінуючий у світі, другий тип зв’язності. Російська влада поки не розуміє, що посилення процесів публічного контролю за владою не послабляє Росію, а підсилює її на рівні іншого типу зв’язності. І це проблема.

Словосполучення «центр — регіон», «регіональна політика», «федералізм» є термінами мови, які відносяться до першого типу зв’язності, а терміни «держава — самоврядування», «політика самоврядування», «громади», «розширення прав територіальних громад» є термінами мови, що відносяться до зв’язності другого типу. Це та причина, через яку російська еліта не розуміє, чому представники української еліти не обговорюють питання «федералізму» або, наприклад, чому українські експерти воліють обговорювати самоврядні громади, а не регіони (не існує регіональних громад, громади є тільки міські і сільські). Це нерозуміння є наслідком нерефлексивного використання мов аналізу, породжених усередині різних домінуючих типів зв’язності для кожної з країн. Україна змушена буде говорити своєю мовою, більш того, буде нав'язувати цю мову Росії як більш адекватну і перспективну.

Третій тип зв’язності — інфраструктура. Стан цього каркасу істотно відрізняється в Росії й в Україні. В Україні інфраструктурна насиченість і розгалуженість її як мережі більша. Особливо це стосується транспортної інфраструктури і зв'язку, що має принципове значення для виконання «транспортної теореми» (Переслєгін) ⁵ , тобто принципу, згідно з яким швидкість інформаційного й економічного зв'язку центра з регіоном повинна бути вищою за економічні і інформаційні процеси в регіоні, щоб країна залишалася цілісною.

Інфраструктура сама по собі, незалежно від державної політики, має ознаки суб’єктності, тобто «прагнення» до світової експансії, до гомогенності, до перерегіоналізації, до деієрархізації. Тобто інфраструктурна зв’язність є одночасно і способом мережної зв’язності якісно освоєної території — повсюдності, для всіх доступності і стандартизованої якості інфраструктурних товарів та послуг. Європа — це інфраструктурно освоєна територія. Україна майбутнього — це проект інфраструктурного освоєння території.

У цьому розумінні ЄЕП у тому вигляді, у якому він запропонований Росією, працює усередині російського проекту «базового першого типу зв’язності», причому на основі неінфрастуктурної сировинної економіки, де одна з основних цілей, заявлених російським президентом — зменшення навантаження на інфраструктури — є помилковою за визначенням. Зменшення навантаження на інфраструктуру — це інтерес Росії, але не України. Україна буде модернізувати свої інфраструктури, і ЄЕП з його залежністю управління від країни з великим рівнем ВВП не є адекватним уявленням про інфраструктурне управління.

Таким чином, 1) ЄЕП будується Росією усередині базового для неї першого типу зв’язності, а не базового для України другого типу; 2) ЄЕП не забезпечує інфраструктурного типу зв’язності для Росії, відкладаючи в часі інфраструктурну модернізацію; 3) ЄЕП витрачає інфраструктури України, присипляючи увагу українських чиновників риторикою про дешеві російські енергоносії, що є просто неправдою; 4) ЄЕП не будується на основі інфраструктурного управління як нового за типом управління, де центр прийняття рішень щодо кожної інфраструктури створюється усередині комунікації між владою, бізнесом і активною частиною суспільства. ЄЕП у нинішньому виді — це глухий кут як для Росії, так і для України. Проблема також ще й у тім, що нинішня російська і стара українська влада взагалі були не в змозі обговорювати ці проблеми⁶.

Четвертий інформаційний каркас — інформаційний тип зв’язност. До помаранчевої революції українські і російський інформаційні каркаси були дуже схожими — монополізоване державне маніпулювання суспільною думкою. Його ознаки: ЗМІ належать олігархам, зміст соціально-політичної інформації тематично управляється з боку державно-олігархічних структур, ведеться інформаційна війна проти опозиції, у тому числі шляхом створення соціальних міфів. Тобто наявне було не породження зв’язності, а навпаки — руйнування суспільного договору кожної з країн. Так званий «сепаратизм» в Україні — це наслідок тривалого «промивання мізків» українськими ЗМІ. Зараз після революції ситуація з інформаційним типом зв’язності в Україні істотно змінилася. У Росії ж, як і раніше, перший тип зв’язності істотно викривляє четвертий, тобто інформаційний каркас буквально приріс до каркасу адміністративного.

При цьому навіть раніше між двома країнами були істотні відмінності. Рівень довіри до ЗМІ в Україні був набагато нижчий, ніж у Росії. По-друге, в Україні існувала й існує глибоко-ешелонована система моніторингу і критики інформаційного простору (проект «Детектор медіа» + громадські організації, які моніторять ЗМІ під час виборних кампаній + Громадська рада з питань свободи слова й інформації як загальнонаціональна середовищна спільнота протидії). Скажемо відразу, що це грантоїдські утворення, але їхні цілі належать Україні і є публічними — руйнування монополізованого і маніпулятивного інформаційного простору. По-третє, в Україні був опозиційний телеканал і сильні і популярні опозиційні Інтернет-видання, перш за все «Українська правда».

Усе це дозволило почати революцію в ЗМІ вже в перші дні «помаранчевої революції» і розпочати процес переводу контролю за ЗМІ з грантової підтримки на підтримку вітчизняного бізнесу (наприклад, «Детектор медіа» вже виходить у друкованій копії і з нинішнього року стає платною для абонентів). Тепер інформаційний простір України буде з кожним днем усе більше і більше відрізнятися від російського інформаційного простору. Якщо Росія не змінить стан інформаційного каркасу своєї країни, то руйнування суспільного договору і розпад Росії неминучий. Це також загрожує й Україні, якщо інформаційний простір не перестане бути розбитим на Захід і Схід.

І найголовніше — інформаційний простір України ніколи не був зведений до медіа-простору, а медіа-свідомість не домінувала на всій території України. Адже у певному розумінні медіа-свідомість викривляє громадську думку і дає перекручену картину для соціології. В Україні традиційно більш сильним є безпосереднє спілкування громадян — це наслідок тієї обставини, що другий тип зв’язності в нас є базовим. Тобто спілкування між міськими громадами і між середовищними спільнотами в Україні в багато разів більш інтенсивніше, ніж подібне в Росії, до того ж, в Україні воно відбувається також і прямо, без посередництва мас-медіа.

Нарешті, Україна виявилася більш схильною до нестатусної комунікації, тобто до такого спілкування, де йде діалог, а не монолог, і говорить той, у кого є зміст, а не статус (це схоже на Інтернет-комунікацію, тільки в звичайних тусовках). Після революції Україна усе більше і більше буде розвивати нестатусну комунікацію. З багатьма медіа (телебаченням і газетами), що не зможуть вийти зі статусної комунікації, ще будуть проблеми, але вони або зміняться, або на їхнє місце прийдуть інші медіа.

П'ятий тип зв’язності — каркас середовищних спільнот та антрополанцюжків - схожий на мережу самоврядних громад, але вони принципово різні. Мова йде про середовища стійкої комунікації по професійній, соціальній, партійній або іншій ознаці, але в масштабах країни. Цей тип зв’язності зміг розвитися в Україні завдяки домінуванню другого, а не першого типу зв’язності. Середовищні спільноти в містах України в середньому більш розвинені, ніж у містах Росії, хоча ще 10-5 років тому Москва в цьому сенсі викликала в нас заздрість.

Проте, також як і для Росії, для України дотепер характерний соціальний тромбоз — блокування вертикальної мобільності, коли в Парламенті й в інших інститутах ми вже більше 10 років бачимо тих самих людей. Але саме революція робить уперше можливою ситуацію не одноразової ротації, а довгострокове розблокування вертикальної мобільності. І це пов'язано не стільки з революцією, скільки з появою маси молодих успішних бізнесменів-політиків середньої руки, попит яких на якість влади принципово інший, участь яких у суспільному житті країни була і так більша, ніж у Росії, а тепер виросте ще більше. Нестатусна комунікація повинна цьому допомогти.

Таким чином, ми можемо ввести уявлення про базові профілі зв’язності Росії й України. Базовий профіль зв’язності Росії: адміністративний тип зв’язності і маніпуляційнно керований з нього інформаційний. Українське суспільство має принципово інший базовий профіль зв’язності: переплетення мереж міських самоврядних громад і мереж середовищних спільнот, що домінують над іншими типами зв’язності.

У цьому розумінні профіль зв’язності України цілком порівняний з типом зв’язності, характерним для європейських національних країн і для ЄС у цілому. Якщо Україна стратегічно правильно і системно буде напрацьовувати силу інфраструктурного типу зв’язності, реформувати інформаційний тип зв’язності, націлюючи його на нестатусну комунікацію, при збереженні нинішнього профілю зв’язності, то ЄС виявиться її природним проектом ідентичності, а не зовнішнім для неї, куди їй потрібно буде ще інтегруватися. Європу можна створити в Україні — от що означає наш профіль зв’язності.

Головна причина поразки російської влади на президентських виборах в Україні — спроба перенести базовий профіль зв’язності Росії на Україну, спроба вживити російські каркаси в тіло України. Тобто мова йшла дійсно про те, про що інтуїтивно говорили багато представників української еліти — так звані російські політтехнологи намагалися у виборчій кампанії за допомогою адмінресурсу і маніпуляцій в інформаційному просторі будувати в Україні російський профіль зв’язності. Спроба українського суспільства відторгнути цей невластивий для України профіль зв’язності була привселюдно означена «опрокидыванием», «західним проектом впливу» і тому подібними квазі-ідеологічними вигадками. На наш погляд, такі найменування — це взагалі просто публічна відмова від рефлексії російської еліти. Українська «помаранчева революція» відбулася на не Майдані, вона відбулася в головах і в структурі комунікації українського суспільства, яке, поки не так важливо, наскільки свідомо, але відстояло свій базовий тип і профіль зв’язності країни. Нерозуміння цього деякими представниками російської еліти виглядає не просто смішним, це заважає продуктивному спілкуванню і розвиткові відносин двох країн.

Суб'єктивний план відносин України і Росії

Еліта — позиція зв’язності країни, що протистоїть іншим позиціям інших типів зв’язності цієї країни. Позиції зв’язності можуть бути представлені як групами усередині самої країни, так і поза нею — таке позиційне визначення еліти. Чим більш універсальним для світу і сильним за цілями є тип зв’язності, що обирається елітою, тим більш сильною є еліта на світовій арені, тим більш успішним може виявитися її проект світової експансії. Будувати свої програми і проекти еліта може, тільки використовуючи той або інший профіль зв’язності країни — країн — світу. Національна еліта, що намагається профіль зв’язності своєї країни зробити світовим, утрачає свою національність. Історична роль еліти — створити як можна більш довгостроковий й універсальний для світу профіль зв’язності території (територій) і культури (культур).

Еліта зі своїм унікальним профілем зв’язності в кожній країні народжується в принципово різних історичних процесах, у різних типах зв’язності. Ніколи не можна вгадати, у якому процесі визріє еліта, можна лише припустити, що цей процес буде якось пов'язаний з цілісністю країни як території і культури.

Будь-яка країна може бути зв'язана і зібрана в єдине ціле як усередині себе, так і ззовні. Україна довгий час своєї історії утримувала свою цілісність не завдяки внутрішній зв’язності, а зв’язності, що задається ззовні. В Україні домінував другий тип зв’язності — громад самоврядування, у той час як у Росії довгий час її історії домінував тип зв’язності — державно-адміністративний. Саме він був домінуючим світовим трендом аж до кінця двадцятого століття. Тепер же світовий тренд змінився. Те, що було слабкою стороною України, стало її сильною стороною.

Сьогодні держава перестає бути єдиним і домінуючим типом зв’язності для країн в усьому світі. Для Росії це болісно. Але Україна, об'єктивно маючи той тип зв’язності, що співмірний нинішній ситуації, отримує історичний шанс реалізувати інший тип країнної і, можливо, історичної суб’єктності. При цьому, помітьте, ми взагалі не говоримо про стратегії або проекти тієї або іншої української еліти, протипоставлених стратегіям або проектам тієї або іншої російської еліти. Ми говоримо про інше — вступають у взаємодію не стільки еліти і їхні проекти, скільки профілі зв’язності двох країн, і відповідні попарно один одному типи зв’язності цих країн.

Власне, тип зв’язності народжує еліту, а не навпаки. Усвідомлює це українська еліта чи ні, вона може робити або те, що їй диктує профіль зв’язності її країни, або змінювати цей профіль. Так само і російська еліта, у якої, до того ж, серйозна проблема з профілем зв’язності країни, що неадекватний світовим трендам.

Ми виходимо з того, що новим і усе більш і більш сильним суб'єктом в Україні буде ставати суспільство у вигляді різних структур самоврядування і середовищних спільнот, набуваючи характеру зібраного суб'єкта, що здійснює тиск на державну владу в Україні⁷ .

Ми виходимо з того, що Росія історично буде змушена поміняти свій профіль зв’язності. І це зробить або яка-небудь російська еліта, або зовнішня (зовнішні) еліти. Цей процес буде відбуватися, можливо, навіть при жорсткому опорі російської еліти, але він неминучий. Не очевидно, що для Росії є придатним український профіль зв’язності. На перший план у Росії може вийти інфраструктура або середовищні спільноти — та що завгодно. Якщо це буде перспективний проект, Україна це підтримає. Але з нинішнім профілем зв’язності Росія приречена. Утім, Україна вже сьогодні змушена вирішувати питання взаємодії з Росією. Ряд російських регіонів по своєму типу зв’язності можуть сприйматися як схожі на Україну. Саме з ними Україні в цілому варто розвивати відносини.

У цьому розумінні МИ — це не влада України або Росії. МИ — це те, що можна назвати зібраним суб'єктом: структури громадянського суспільства країни, безліч середовищних спільнот, що усвідомлюють свою спільність, взаємодіють один з одним мережним чином над державно-інституціональною владною структурою. Ми не виступаємо як один інститут або єдиний рух, але прекрасно чуємо і розуміємо один одного. Ми будемо працювати як мережна спільнота, і наша робота буде теоретично осмислюватися і стратегічно проектуватися в просторі нестатусної комунікації. Ми не ховаємося, але працюємо таким чином, що відстежити нашу мережну діяльність традиційним інститутам не представляється можливим у силу неадекватності їхніх інструментів.

У цій статті ми спробували дати альтернативну «політтехнологічному поясненню» інтерпретацію «помаранчевої революції». Ми намагалися показати її як проектну діяльність багатьох людей, які працювали на події, що відбулися, задовго до них, маючи неоформлені уявлення про те, що вони роблять. У даному випадку ми зробили тільки першу спробу ці уявлення системно оформити. Так, революція — це наш проект, що не може бути зведений до «масового стояння на Майдані». Ми не ототожнюємо себе з колишньою опозицією, і наш проект масштабніший політичного проекту будь-якої опозиції. Так, експорт революції в Росію можливий, але не очікуйте його на рівні традиційних інститутів або усередині організованої державами статусної комунікації. Він буде на іншому рівні, усередині іншого типу зв’язності, іншими засобами, іншою мовою.

З іншого боку, Росія обнародувала сьогодні два своїх проекти ідеологічного характеру — «ліберальна імперія» і «російський світ». Для лібералізму нам не потрібна Росія, не вона сильний представник цього проекту, а в імперії ми вже були, і це нам не потрібно. Нам ближче другий проект, однак він сильно ідеологізований, і його звужена до мовної ідентичності підстава нас не повністю влаштовує. Проте, його методологічний підхід дозволяє перетворити цей ідеологічний проект у теорію і стратегію нових відносин.

Потрібно розуміти, що мова для розуміння між Україною і Росією поки відсутня. Спроби побудувати таку мову на старому фундаменті — контрпродуктивні. Одна з причин поразки української і помилок російської влади — використання для мислення і комунікації квазі-ідеології, а не теорії. Нам потрібні адекватні теорії опису двох країн — економічні, соціальні, політичні. Україна з Росією повинна говорити єдиною мовою конкуруючих теорій. Нам потрібна теорія інфраполітики й інфраструктурного управління, нам потрібна теорія нової системи державного управління. На основі цих теорій необхідний перегляд принципів формування ЄЕП.

Нам потрібен розвиток зв'язків усередині нашого домінуючого типу зв’язності — мереж самоврядних громад Росії й України. Нам потрібні прямі зв'язки громад Санкт-Петербурга, Томська, Новосибірська, Ростова, Красноярська, Тюмені, Казані і потім Москви з громадами Донецька, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Одеси і потім Києва.

Нам потрібен розвиток зв'язків усередині середовищних спільнот — експертів, учених, діячів мистецтва, журналістів, розвиток прямих зв'язків по антрополанцюжках знайомих і рідних, але в нашому смисловому просторі і за нашими правилами комунікації.

Ми будемо і далі реформувати інформаційний простір України — зобов'язувати в законодавчому порядку всі ЗМІ мати публічну редакційну політику і дотримуватись її. Ми будемо створювати реальне суспільне телебачення. Ми будемо здійснювати активний тиск на монополізований і маніпульований інформаційний простір Росії, включаючи допомогу в створенні в Росії інструментів типу «Детектор медіа» і «громадської ради з питань свободи слова та інформації», «відкритої редакційної політики телеканалів», реального «суспільного телебачення».

У ході контактів російської й української еліти в революційний період було помічено дисбаланс у структурі елітних взаємодій. Українські експерти були представлені на цих зустрічах людьми 30-40 років, а російські експерти — людьми 50-60 років. Звідси висновок про блокування вертикальної мобільності, що зберігається, у російському суспільстві. Нам потрібні російські експерти 30-40 років, що мають мобільну свідомість, нові підходи, незалежно від їхнього впливу на прийняття рішень у самій Росії.

Комунікація в Росії носить жорстко статусний характер, де перевагу має не зміст, а статус експерта. Для діалогу між елітами двох країн статусна комунікація не підходить. Потрібно будувати такий тип комунікації, який пропонує сьогодні «Український клуб» — нестатусну з вільним плином дискусії.

Отже, що ми будемо робити з Росією? Ми будемо пропонувати Росії наш профіль зв’язності як більш перспективний для України і Росії. Ми будемо переглядати теоретичні підстави ЄЕП з погляду українських інтересів і інфраструктурної проблематики. Ми будемо намагатися формувати новий якісний стан інформаційного простору як в Україні, так і між двома країнами. Ми будемо будувати прямі відносини між самоврядними громадами і середовищними спільнотами (включаючи антрополанцюжки) по горизонталі. Ми будемо пропонувати нову мову для спілкування, засновану на конкуруючих сучасних теоріях. Ми будемо будувати для спілкування між країнами нестатусну комунікацію й уникати (бойкотувати) статусну.

Нарешті, останнє, теорії долаються тільки теоріями, які ще повніше та адекватніше описують те, що відбувається. Ignorantia non est argumentum. От про це і хотілося б поговорити з представниками російської еліти.

Сергій Дацюк, Костянтин Матвієнко, корпорація стратегічного консалтинга «Гардарика», в рамках проекту “Український клуб”.

---

¹ По відношенню до країни термін „зв’язність” означає спосіб зв’язування країни в єдине ціле, який може існувати в вигляді будь-яких стійких утворень (інфраструктури, спільнот і т.д.).

Повернутись

² Об’єкт ідентичності — територія та культура, а не держава чи навіть суспільство.

Повернутись

³ Виокремлення типів зв’язності відбувається в онтологічній дійсності досвіду розвитку країни-держави-суспільства. Опис та оперування типами зв’язності відбувається в теоретичній дійсності

Повернутись

⁴ Мова йде про чотирьохрівневу систему відношень: між зв’язностями всередині країни, між кожною зв’язністю і країною як цілим, парні відношення між однотипними зв’язностями різних країн, і відношення між країнами як цілісностями з точки зору накладених одна на одну зв’язностей.

Повернутись

⁵ Див. статтю «Теоремы инфраполитики».

Повернутись

⁶ Див. статтю «ЕЭП Украины и России находится в Европе».

Повернутись

⁷ Див. теоретичні праці «Зовнішнє управління», «Теоремы инфраполитики» і публіцистичні «Нові дисиденти», «Місце України в майбутньому світі» «Просвещение для культурного прорыва», «Життя без рефлексії».

Повернутись

---

Читайте також:

Уроки помаранчевої революції

Современный политический словарь Украины

Новые диссиденты. Ложные цели украинской элиты

О сильных и слабых нациях

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись