Вони (як, скажімо, Роман Скрипін 31 січня на 5 каналі) обіцяють «відстежувати» хід подій, але в цих щирих словах чується повна безвихідь та «безнадьога». Бо насправді «крайнього» немає. Або ніколи не буде. Бо «старих» уже немає, а «нові» ще не готові за щось відповідати…

Скажімо, 31 січня всі головні телевізійні новини подали своє бачення цього скандалу майже однаково: з’являється народний герой – депутат Київради В.Іванченко, він бере активну участь у прес-конференції під керівництвом обов’язкового учасника всіх «силових» акцій у парламенті останніх років колоритного «нашоукраїнця» В.Бондаренка, сміливо відвідує студію 5 каналу та впевнено розповідає глядачам про жахливі неподобства, про те, що всі брешуть, що інтереси громади безсоромно знехтувано. Звісно, що для депутата Київради найбільш наближеним об’єктом нищівної критики є київський міський голова О.Омельченко.

Так от, цікаво: а він, Олександр Олександрович, це яка влада – стара чи нова?

Декілька днів тому «новий старий» Генеральний прокурор С.Піскун також у всіх без винятку теленовинах безкомпромісно та гнівно відзначив приблизно те, що землі у Криму не просто роздають – ними торгують, як соняхом.

Пан Піскун – це яка влада? Стара чи нова?

Дуже інтригує, що у новітньому «земельному» скандалі велично фігурує ім’я «старого нового» міністра оборони країни пана О.Кузьмука, державна й військова кар’єра якого просто, по-військовому впевнено, пролягала посеред різноманітних скандалів. Йому просто хронічно не таланило…

Кожен вдумливий телеглядач (а таких, гадаю, все ж чимало), наслухавшись новин про скандали, легко й невимушено самостійно дійде висновку про те, що це все стосується не лише столичного Києва, його мальовничих та курортних околиць, живописно-цілющого Криму чи, скажімо, загадково-затишного Закарпаття. Такі факти, на жаль, може навести будь-який більш-менш сміливий депутат будь-якої обласної, міської чи районної ради держави. Це абсолютно беззаперечна істина, бо це було «окрасою» та атрибутом старої влади.

Здається, що висвітлення цього питання у вітчизняних засобах масової інформації поки що відбувається досить наївно. Питання старе, а нового рішучого та реформаторського телепогляду із конкретними прізвищами, фактами та справжніми журналістськими розслідуваннями – немає. А й факти, й прізвища відомі, причому давно…

Так само, як і давно помічено, що якщо написати слово «фінтіфлюшка», а потім довго вглядатися в літеру «ф», то все одно із цього нічого не вийде…