Як на мене, це радше пробний камінь у тональності реальної дискусії щодо створення громадського телебачення, коли воно вже перестане бути предметом публікацій і світських розмов, а почне таки посувати священну корову НТКУ. Із її правом «першої ночі» на виробництво трансляцій державного офіціозу, і з її, як влучно зазначив автор відгуку знаний телекритик пан Зирін, „старорежимним” порядком витрат державних грошей.

Справді, про відкритий і прозорий тендер на проведення трансляції чи дискусію про її концепцію нічого не було чути. Справді, в той же час відразу відчувалося, що робота робилася почерком, котрий різнився від того, який ми звикли бачити на першій кнопці. Справді, у прикінцеких титрах трансляції після копірайту Національної компанії стояв ще один – «Фільм плюс».

Хоча процес вже не був аж настільки таємним, як і люди, причетні до нього. Про те, що саме ця продакшн-студія задіяла їх до виробництва трансляції, можна було почути від операторів та режисерів, котрі працюють на різних українських каналах і котрих особисто шаную за їхні телевізійні роботи. Також про це сказали ведучі трансляції - журналістка Першого Національного Ольга Скотникова та співак і голос реклами Андрій Середа, що він для наших вух за останні місяці став передусім голосом ющенкової кампанії. Коментатори відразу повідомили глядачам, а потім ще кілька раз повторили, що режисує інавгурацію Василь Вовкун, а режисером телеверсії виступив Михайло Крупієвський. Переконана, що чисельні роботи цих режисерів відомі не лише телевізійникам та Детектор медіам. Зроблені Василем Вовкуном концерти, вистави і масові шоу давно числяться сотнями і залишаються у пам”яті. Програми, телепроекти, концерти і телеверсії фестивалів, зроблені Михайлом Крупієвським та його “Фільмом-плюс” – це завжди вишуканий смак і міцна професійна робота. Згадаймо хоча б торішні концерти зовсім не попсових Тараса Чубая і Ріттера-Кобилянського, з яких Крупієвському вдалося зробити пристойні шоу. Тому й логічним видалося те, що і авторські права на телеверсію належать не лише Нацкомпанії, а й власне авторові.

Справді, в телеверсії не було акценту на те, як Ющенко намагався піймати білого голуба. Можливо, він би прозвучав, коли б автором телеверсії був хтось інший. Можливо, порив нового президента до пташки і символізував би тоді якусь спадкоємність від колишньої влади (пам”ятаємо ж, що великим шанувальником голубів був довгожитель першого цеківського крісла УРСР В.В.Щербицький), або такою собі сентиметальною родзинкою: батько-діти-голуби- мир тобі, народе…. Та як на мене, то треба лише порадіти за нас, глядачів, що автори телеінавгурації не “клюнули” на цей експромт і таким чином позбавили нас від цієї “родзинки”, котра до того ж міцно віддає весільним відеолубком “молодята пускають в небо голубів”.

Можливо, і варто було провести тендер на трансляцію. Вірячи, що він не відтягнув би самої інавгурації радикальніше за позов до Верховного Суду і не став би схожим на телевідбір Нацкомпанією виконавців від України на “Євробачення”.

Можливо, “рівно, сухо, іноді з тремтінням і нервовими рухами трансфокаторами камер». Можливо, не вся атмосфера інавгураційного Майдану була відчутна у телеверсії.

Але, на щастя, без зайвого режисерського самовираження і інших провінційних розцяцькованостей. Натомість Майдан, з архітектурних недолугогстей якого ми звикли кпинити, у цій телевізії видався композиційно довершеним і навіть, модне таке слово, ЕЛЕГАНТНИМ. Не сором і світу показати.

P.S. Друзі, з якими ми зустрічали Новий рік на Майдані, знову кликали туди й на інавгурацію. Після того, як поділилися враженнями від побаченого, геть не пожаліла, що цього разу вибрала ракурс із ящика.