Одразу два проекти законів України, запропоновані до розгляду цього тижня у сесійній залі парламенту, можуть повернути стару практику кримінального переслідування за наклеп – в одному випадку, чи „підрив репутації державного діяча” – в іншому.

Згідно з розкладом засідань Верховної Ради останнього сесійного тижня роботи, на 18 січня заплановано розгляд за скороченою процедурою обох проектів.

Автором одного з них є народний депутат, член „Нашої України” Леонід Черновецький.

Запропонований ним законопроект „Про внесення доповнення до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо відповідальності за посягання на політичну незалежність державного чи громадського діяча)” пропонує доповнити Кримінальний кодекс України статтею 112-1 такого змісту:

„Стаття 112-1. Посягання на політичну незалежність державного чи громадського діяча

Посягання посадової особи органу державної виконавчої влади, на який законодавством України покладено здійснення оперативно-розшукових заходів, на політичну незалежність народного депутата України або керівника політичної партії шляхом застосування погроз, шантажу, вимагання, наклепу, дискредитації, протиправної протидії законній господарській діяльності підприємства, організації, що заснована за участі державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.”



Перший проект закону стосується журналістів опосередковано. Однак, не лише реанімує поняття наклепу у Кримінальному кодексі, вводить поняття „дискредитація”, але й передбачає небувале покарання за такий вид злочину: від 10 до 15 років (таке покарання передбачене за особливо тяжкі злочини, наприклад, за вбивство із зґвалтуванням неприроднім шляхом).

З одного боку, суб’єкт злочину визначений: „посадова особа органу державної виконавчої влади, на який законодавством України покладено здійснення оперативно-розшукових заходів”. Тобто, йдеться про посадових осіб СБУ, міліції чи податкової міліції.

Однак, не важко спрогнозувати ситуацію, за якої в поле дії цієї статті можуть потрапити журналісти, наприклад, у разі розповсюдження наклепницької інформації через ЗМІ.

Старший юрист адвокатської фірми „Грамацький і партнери” Богдан Яблонський, коментуючи для „Детектор медіа” цей законопроект, говорить, що українське законодавство не потребує такої спеціальної норми, оскільки містить достатньо механізмів для притягнення до відповідальності за вказані правопорушення. Він підтвердив, що журналісти можуть потрапити в поле дії цього закону, щоправда, лише за умови доведення умислу. Втім, Богдан Яблонський говорить, що цивільно-правове законодавство надає можливість захисту особи у разі образи честі, гідності та ділової репутації.

Поняття „наклеп” чи „дискредитація” не визначені у законодавстві і не визначаються у цьому законопроекті. Тому прийняття таких змін до закону є навряд чи виправданим, і точно є нелогічним з огляду принаймні на виключення у свій час статті про наклеп із кримінального законодавства України, що сприяло його демократизації.

Натомість народні депутати підготували ще один варіант реанімації кримінальної відповідальності за „наклеп”.

Інший проект Закону України „Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України” внесено народним депутатом, членом Компартії В.Аніщуком (зареєстрований ще у жовтні 2003 року). Чи не є він результатом ініціативи генерального прокурора С.Піскуна, який розпочав свою роботу на цій посаді з ініціативи реанімувати кримінальне переслідування за наклеп?

Законопроектом В.Аніщука пропонується доповнити Кримінальний кодекс України статтею 3441 під назвою „Підрив репутації державного діяча”:

„Умисне приниження честі та гідності Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-Міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови або члена Рахункової палати, Голови Вищої ради юстиції, Голови або члена Центральної виборчої комісії, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови або члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, виражене у непристойній формі, вчинене у зв’язку з їх державною діяльністю, а так само розповсюдження відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, карається виправними роботами на строк від шести місяців до двох років або обмеженням волі на строк до одного року”.

Категорично проти внесення цих змін виступила Українська асоціація видавців періодичної преси (УАВПП). У своєму зверненні до Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Генеральний директор УАВПП Ліля Молодецька говорить, що законопроект у разі його прийняття істотно погіршить ситуацію навколо свободи слова та інформації, обмежить можливості здійснення друкованими ЗМІ функції інформування суспільства, обмежить можливості піддавати аналізу і критиці дії державних діячів.

Такі законодавчі новели в УАВПП розцінили як намагання ввести цензуру та контроль за ЗМІ, „посилити відповідальність за розповсюдження інформації, яка може не сподобатися державі”.

Експерти аналітико-правового відділу Української асоціації видавців періодичної преси ще раз наголошують, що встановлення кримінальної відповідальності за порушення честі, гідності державного діяча явно перевищує відповідність порушення і покарання.

„Детектор медіа” подає правовий аналіз проекту Закону України „Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України" (реєстр. № 4267 від 15.10.2003, внесено на розгляд народним депутатом Аніщуком В.В.) директора аналітико-правового відділу УАВПП Алі Сафарова.

– Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, у тому числі державних діячів: Президента України, Прем'єр-Міністра України, тощо. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, і утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 8 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Враховуючи зміст зазначеного законопроекту про внесення змін до кримінального законодавства, зокрема використання таких визначень, як "честь", "гідність", "непристойна форма", які мають суб'єктивний, індивідуально визначаємий характер, притягнення до кримінальної відповідальності буде здійснюватись без наявності об'єктивних доказів. Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до статті 11 Кримінального Кодексу України злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки злочинного діяння, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, (не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.) Саме істотна шкода відрізняє злочин, як найбільш суспільно-небезпечне діяння, від інших правопорушень (порушення цивільних, адміністративних, дисциплінарних норм, тощо). Кримінальний Кодекс Української РСР, прийнятий 28 грудня 1960 року, якій діяв до 2001 року, містив у собі статтю 125 "Наклеп" і статтю 126 "Образа". Верховна Рада України, виключивши ці статті з чинного Кримінального Кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 року, фактично визнала невелику суспільну небезпеку даних діянь.

Стаття 32 Конституції України, статті 23, 277 Цивільного Кодексу України встановлюють можливості вимоги спростування розповсюдженої недостовірної інформації, вимагання відшкодування матеріальної і моральної шкоди, нанесеної розповсюдженням такої інформації. Таким чином честь, гідність державних діячів, як і всіх інших громадян України, захищена належним чином, законодавство України має всі необхідні важелі для поновлення порушених прав і свобод. Введення додаткового виду найсуворішого у суспільстві покарання – кримінального, – за вчинення дій невеликої суспільної небезпеки, при можливості поновлення порушених прав іншим шляхом, є недоцільним.

Окрім того необхідно зазначити, що України ратифікувала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, відтак Конвенція відповідно до статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України. Стаття 10 Конвенції зазначає, що обмеження свободи вираження поглядів можливі лише у випадку встановлення таких обмежень законом, лише для визначеної частиною другою цієї статті мети, і лише в межах, необхідних у демократичному суспільстві. Встановлення кримінальної відповідальності за порушення честі, гідності державного діяча явно перевищує відповідність порушення і покарання.

Хотілося б зауважити, що у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України від 28.10.2003 року, також зазначено про невідповідність даного законопроекту нормам і принципам Конституції України, міжнародного законодавства, про численні недоліки як технічного, так і концептуального характеру.

Виходячи з вищенаведеного вважаємо, що даний проект порушує конституційні принципи встановлення кримінальної відповідальності і може привести до суттєвих порушень встановлених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, зокрема щодо можливостей вираження своїх поглядів, політичних переконань, можливості аналізувати і коментувати діянні політичних діячів, у тому числі за допомогою засобів масової інформації.