Що ж власне ми побачили на екранах своїх телевізорів у Новий рік? Декілька нібито новорічних мюзиклів нібито спільного українсько-російського виробництва та на кожному з загальнонаціональних телеканалів „новорічні” російські музичні шоу, зокрема аж за 2002 рік (!). Причому, головні дійові особи таких програм на кожному каналі були практично однакові. Російські естрадні виконавці, зокрема Басков, Боярський, Орбакайте, Лоліта, Кіркоров тощо вітали з Новим роком російський народ (а нібито й український) на кожній кнопці телевізора... Часом складалося враження, що програмна сітка каналів на новорічні свята планувалась і затверджувалася однією особою за якимось одним циркуляром.

Деякі з каналів взагалі відзначилися тим, що у Новий рік спромоглися протранслювати новорічні привітання Йосипа Кобзона та мера Москви Юрія Лужкова, репутація яких серед громадян України після президентських виборів є, м’яко кажучи, поганою. А їх поява на українському телебаченні, та ще й напередодні сімейного свята, окрім негативних почуттів не викликає нічого.

Так само і безкінечні „новорічні” мюзикли. Крім того, що склалось враження, що участь у них бере одна й та ж сама акторська трупа на чолі з Кіркоровим, Лолітою та Сердючкою, мюзикли засвідчили повне нерозуміння їх авторів, продюсерів, керівників телеканалів щодо доречності їх транслювання у Новий рік. Замість донесення до людей ідеї суспільних цінностей, сімейного спокою, кохання, справедливості та добра, такі „новорічні” програми часом взагалі пропагували вульгарність, розбещеність та споживання алкоголю.

На жаль, потрібно констатувати той факт, що новорічний телевізійний репертуар був підготовлений не для українського суспільства. Він абсолютно не відповідав вимогам сучасного українця. Українського Народу після президентських виборів. І ті, хто його готував, так і не зрозуміли тих перетворень, які сталися у суспільстві наприкінці 2004 року.

Якщо ще рік тому російська попса, привітання Кобзона та Лужкова, „пісні” Жириновського, застарілі музичні шоу на фоні пропагування алкоголю могли б бути спокійно сприйняті значної частиною населення України, то вже сьогодні такі речі є несумісними з українським суспільством.

На превеликий жаль, невдалою також виглядає і спроба телеканалів „Ера” та „5 канал” у Новий рік зробити щось відмінне від інших каналів. Зроблений в Українському домі а ля „помаранчевий вогник”, можливо, лише за браком часу для його серйозної підготовки в організаторів, виглядав часом по-аматорському та дещо нагадував програму „Маю честь запросити” ще одного героя сучасності Яна Табачника...

До речі, напередодні Нового року, а саме 29 грудня 2004 року, ще Президент України Леонід Кучма присвоїв звання „Народний артист України” дійсно „видатній” співачці сучасності – Наталії Могилевській. Ще раніше такої ж відзнаки удостоївся Микола Басков. Напевно, для повного комплекту залишилось ще нагородити лише Кіркорова... Після такого державного стандарту „культурності” багато справді народних митців України замислюються над тим, як їм взагалі сприймати державні звання.

Останнім часом українські медіа та їх власники у новинному форматі стали нібито на бік суспільства. Однак новорічне телебачення засвідчило, що у розважальному форматі воно знову ж таки на боці якогось віртуального суспільства, цінності якого абсолютно не співпадають із цінностями реального. Телебачення нібито говорить нам: „Ви боролися за моральні цінності? Але ми все одно зробимо по-своєму. Так, як вигідно комусь, а не вам”.

Я переконаний, що українське суспільство конче потребує абсолютно іншого телебачення. Телебачення без горілки та сексу. Телебачення для розумних людей. Телебачення, яке пропагує загальнолюдські суспільні цінності. Пропагує їх як у публіцистичному, так і у розважальному форматі. Без бездумної російської попси, без Лужкових та Жириновських. І це повинні нарешті зрозуміти власники і керівники національних медіа. Адже напевно багато з них, ще не усвідомили, що Україна – це не „еще одна русскоязычная страна” (як казав Володимир Путін), яка тільки називається чомусь Україною. Україна – це не просто інша держава. Це держава з народом у якого зовсім інший світогляд, інші уявлення про мораль, культуру та своє майбутнє.