Для українських медіа цими днями настала (мабуть, вперше за всі роки Незалежності!) унікальна можливість довести, на що вони насправді здатні: опозиції іще немає, влади вже немає, а, відтак, немає поки що ні «темників», ні тиску, ні кон’юнктурщини. Навіть В.Медведчука, подейкують, вже щільно охороняють. Дій! Тепер треба знову набувати власне обличчя. Бажано, об’єктивніше. Бажано, новеньке й привабливіше.

Але телеканали звично повертаються або і не відходять від «витоків», від пошуку інформаційних привидів не з точки зору важливості їх для глядача, суспільства, а з точки зору зовсім інших факторів та інтересів. Якщо, безумовно, справа не в елементарному непрофесіоналізмі. Скажімо, новини на „1+1” та „Інтері” ввечері вівторка, 28 грудня: невже недавня опозиція так само жалюгідно виглядала на цих самих каналах ще зовсім недавно, як Нестор Шуфрич тепер? Здається, ні. Бо її там зовсім не показували. А Шуфрича показують усі. А з ним – на екрані і та сама дуже сумнівна та штучна тема померлих виборців під час пере голосування, й та сама обережна ненависть до новообраного президента, яку донесли телекамери з Донбасу. Цікаво, з чого саме виходять телеканали зараз, коли вважають гідними уваги коментарі до всього і про все, кожного дня, саме цього політика? Яку суспільну вагу вони, ці коментарі, мають зараз? Яку цінну інформацію про справжні події, їх причини та наслідки вони несуть? Здається – аж ніякої. Шуфрич – це Жириновський української політики, політичний блазень, не більше того.

Між тим вчора „Інтер”, висвітлюючи тему загибелі Г.Кирпи, саме одіозний коментар Шуфрича з приводу того, що це якийсь невідомий представник опозиції, який хоче зайняти місце Кирпи, міг вбити його, зробив головним у своєму сюжеті. Більш вагомих фактів, ніж цей коментар Шуфрича та заперечення на нього Порошенка, з точки зору „Інтера”, у цій резонансній справі вчора не було! Звичайно, що ніяких підтверджень цим словам члена СДПУ(о) канал не наводив, ніякого власного журналістського розслідування не проводив, зате спіч Шуфрича з приводу того, якою ціною опозиція, начебто, рветься до влади, теж навів. З точки зору формальностей – стандарти були дотримані, дві протилежні точки зору – Шуфрича та Порошенка – прозвучали. А от по суті, а не по формі об’єктивності – була задіяна звичайнісінька маніпуляція, за допомогою якої другорядні речі стали головними, причому ну з дуже прозорою метою, освяченою приналежністю власників та топ-менеджменту „Інтера” до відомої партії...

Ні, все ж таки люстрація топ-менеджменту на головних телеканалах – це річ, без якої подальшого кроку нашого ТБ до справжньої якості ми, вочевидь, не дочекаємося.

Телеглядачі однаково побачили й двох майже однакових губернаторів – Сумщини та Донеччини. Лідер вітчизняних лібералів та губернатор малої Батьківщини В. Ющенка демонстрував майстерне володіння зайвою й спізнілою тепер політичною риторикою та привселюдно й сміливо розмірковував про власну подальшу долю. Губернатор Донбасу на фоні процесу виплавки сталі відверто й якось неохайно «виписував наряди» новому Президентові, а прості сталевари в інтерв’ю давали зрозуміти, що, мовляв, «Донбас чужака не прийме». Знову – ніякої спроби докопатися до витоків заяв та проблем, показати їхнє реальне місце в житті країни, ніяких звернень до експертних думок, ніякої інформації для глядача по суті того, що насправді відбувається в регіонах...

Суцільно мітинговим та розмовно-роздумливим продовжує залишатися 5 канал. Єдине, що змінюється, це – помітне збільшення тривалості обережних пауз промовців під час скандування прізвища новообраного Президента.

Так, можливо, наші медіа зараз на нелегкому шляху пошуку себе в нових умовах, бо, широко розгортаючи крила, обов’язково кого-небудь зачепиш. Але ж чому все знову робиться з оглядкою на політиків, на іхні - і знову тільки їхні - інтереси?! Неначе по команді, неначе знову наша демократія – це, насамперед, свобода слова від діла.

Здається, що сильна демократія не повинна нагадувати слабеньку диктатуру…