Сергій Васильєв-молодший, для „Детектор медіа” Девід Бекхем як уособлення євро-атлантичних устремлінь.

У часи виборів український інформаційний простір перетворюється на резервацію. Тематика новин стає аж надто звуженою. Ми отримуємо порції відомостей з виборчих дільниць, тервиборчкомів та проблемних ділянок електорального поля. Ми розглядаємо проценти і нудимося підрахунком виготовлених та розвезених бюлетенів. Ми очікуємо на висловлювання акуратно порахованих міжнародних спостерігачів і прискіпливо вишукуємо ознаки таємної агітації у помаранчевих шарфиках чи блакитних бейсболках. Ми страждаємо через смерть у лікарні пацієнта, який щойно реалізував своє громадянське (конституційне) право. На ці електоральні години ми повністю викреслюємо зі своєї свідомості все, окрім України. Світ в цілому, оті шість мільярдів (мінус тридцять один з чимось мільйон виборців), які живуть на планеті, перестають існувати. Про те, що десь у світі внаслідок землетрусу та цунамі загинуло кілька десятків тисяч людей, ми дізналися не з щогодинних випусків виборчих новин, а лише у понеділок. Добре, що дізналися взагалі.

Тепер – до спорту.

Цілий день на Новому каналі крутили ролик програми “Гол”, де “завжди справжні емоції”, щоби недільної півночі замість голів показати якогось помаранчевого політика, що намагався зробити прогноз відносно майбутнього. Замість боксу на “1+1” йшов післявиборчий марафон. На СТБ футболу не було з неполітичних причин. Просто в Італії на вихідні не грали, святкували Різдво. “Футбольний вік-енд” ТРК „Україна” не виходив вже зо два тижні: взяв паузу на період зимової перерви чемпіонату України.

Власне, не лише недільного вечора сумно було прихильникам спорту. Протягом тижня жодна новина не стала якимсь одкровенням для журналістів чи просто серйозним інформаційним подразником. Переобрання Рафіля Сафіуліна на посаду президента Професійної футбольної ліги, а також її звітно-виборча конференція не були приводом для активного журналістського творення, оскільки несли на собі відбиток формальності, що губить “праведную творчую іскру”. Кількість молодих українських футболістів за звітний період збільшилася на такий-то процент, кількість легіонерів зменшилася на такий-то (конкретних цифр у випусках новин названо не було), вибори проходили на безальтернативній основі, делегати затвердили календар другого кола чемпіонату України, всі оптимістично дивляться в майбутнє.

Внесення наступного дня Федерацією футболу змін у календар чемпіонату України не викликало у журналістів здивування. Лише задоволення. (Хоча рішення щодо затвердження календаря ПФЛ сумнівів загалом не викликало). Ситуація робоча. Пішли назустріч командам – учасникам єврокубків (“События. Спорт”, ТРК „Україна”).

Навіть конфліктні вибори президента федерації спортивної гімнастики у викладі Олександра Виштака і анонсі Сергія Полховського (“ПроСпорт”, “1+1”) виглядали на щось цілком спокійне і помірковане (“таємне голосування”, “продемонстрували скриньку на предмет відсутності подвійного дна”, “перемога з перевагою в один голос”), варте хіба що іронічної (постмодерністської?) посмішки та вітань на адресу переможниці (Стела Захарова – новий президент, з чим її і вітаємо, приблизно таким чином висвітлили цю новину на ICTV).

Що насправді займало спортивних журналістів, так це – хрещення дітей Девіда Бекхема.

Дітей звуть Бруклін та Ромео. Одному, здається, п’ять. Другому, здається, два. Проходив захід у маєтку Бекхемів, подалі від телекамер та фотооб’єктивів жовтогарячої преси. Однак, відомо, що хрещеним батьком синів став Елтон Джон, а присутніми на цій доленосній для світового спорту події були колеги-подружки дружини Бекхема Вікторії, з якими вона розпочинала свою музичну кар’єру в групі “Спайз Гьорлз”. “Чи були на хрещенні якісь футболісти, журналістам розгледіти крізь тоновані вікна машин, що заїздили до маєтку, не вдалося”, – повідомив Сергій Полховський.

Це була чи не єдина новина на цьому тижні, яку показали всі канали.

Відеоряд був однаковим: паркан садиби Бекхема десь під Лондоном, натовп журналістів, папараці, телеоператорів, машини з тонованими вікнами, що сунуть у ворота маєтку. Ані Девіда Бекхема, ані його дружини Вікторії, ані їхніх дітей, ані Елтона Джона, не кажучи вже про священика, який хрестив (а за яким, до речі, обрядом?) у кадрі не було. За великим рахунком, крім журналістів, з людей нікого не показали.

Тексти, що ними відеоряд супроводжувався, теж не відрізнялися один від одного, ніби матеріал надано якоюсь адміністрацією.

До Девіда Бекхема спортивна журналістика ставиться неоднозначно. 1998-го року зовсім юному футболістові, вилученому на чемпіонаті світу у Франції, співали дифірамби, огортали товстим шаром солодких слів, закриваючи очі на те, що він робив на полі. Зачіска, молодість, краса, ефектні штрафні й передачі, активна PR-позиція і пропозиція – цього було достатньо для зародження кохання. Останні роки три-чотири – особливо з того моменту, як Бекхем перебрався до мадридського “Реалу”, – сліпа любов публіки (особливо в Азії), красива дружина, успішні рекламні контракти, високий заробіток, ефектні штрафні й передачі викликають у журналістів болісний спазм. Обличчя кривиться з огиди. Нерви напружуються.

З його спортивних виступів сміються. Згадують: незабитий пенальті на чемпіонаті Європи, гру в “Реалі” на позиції опорного півзахисника, травму і жовту картку, отримані в матчі збірної, щоб не їхати на гру до Азербайджану…

Відточують стріли гумору, цинічно цідять крізь зуби його ім’я.

І продовжують говорити: про кількість проданих футболок, про нову зачіску, про нову коханку. Чи, як тепер – про хрещення.

Це ревнощі.

І це любов.

З Новим роком.

Сергій Васильєв-молодший