Стратегічні політичні міркування про власну перспективу – в тому числі і на парламентських виборах 2006 року, мали б стимулювати Віктора Януковича до чесного визнання власної поразки – це могло б стати суттєвим елементом іміджу "сильного політика", принаймні в очах власного електорату. І певні інтенції до саме такого варіанту поведінки містилися у публічних заявах кандидата Януковича напередодні дня голосування. Позиція різко змінилася після голосування, коли програш став очевидним задовго до остаточного підведення попередніх підсумків. І єдине реальне політичне пояснення заяв про майбутні судові звернення – це спроба хоча б таким чином укріпити сумніви в легітимності президента Ющенка хоча б у свідомості своїх прихильників.

Але, швидше за все, спроби максимально затягнути процес остаточного переходу влади до Віктора Ющенка диктуються більш прагматичними міркуваннями – влада, що відходить, потребує ще якогось часу для залагодження власних проблем – скажімо, виведення фінансових ресурсів, знищення документальних свідчень минулих зловживань та кримінальних злочинів та прибрання небажаних свідків.

Не виключено, до речі, що трагічні загибелі банкіра Юрія Ляха та міністра транспорту Георгія Кірпи – є якраз елементами цього процесу тотальної "зачистки". Подібні процеси досить характерні для перехідних періодів і потребують значних організаційних зусиль і певного часового "люфту". Можна припустити, що коли не сам Янукович, то дехто в його команді, виконуючи певні зобов’язання, "стимулював" бажання свого шефа вступити у практично безнадійну, але досить затяжну стадію судових оскаржень.