Протягом минулого тижня ми опублікували статтю радника заступника Голови Верховної Ради Юрія Кобзаря, який представив Громадській раді з питань свободи слова та інформації пропозиції до другого читання проекту нової редакції Закону України „Про телебачення та радіомовлення”.

Зокрема, мова в цих пропозиціях йде про:

- створення у складі органів управління ТРК спеціального наглядового органу, третина складу якого призначається засновниками або власниками, третина обирається творчим колективом, а третина делегується всеукраїнськими громадськими організаціями журналістів;

- правове визначення редакційного статуту як обов’язкового нормативного документу, що регламентує редакційну політику телерадіоорганізації та порядок її здійснення;

- визначення творчого колективу організації як суб’єкта права щодо участі в управлінні компанією та контролі за дотриманням прав журналістів та вимог щодо свободи слова.

Днями ми опублікували думки щодо запропонованих законодавчих змін керівника юридичної служби Асоціації мережевих телерадіомовників України Дмитра Федечка та голови Київської незалежної медіа-профспілки Єгора Соболєва. Наразі надаємо слово керівникові правового центру Незалежної асоціації телерадіомовників Тетяні Фоміній.

Ми згодні з тим, що необхідність внесення змін до законодавства про телебачення і радіомовлення існує. Проте до редакції, винесеної на обговорення, є ряд зауважень.

Перш за все, у запропонованій редакції залишилося право органів державної влади створювати телерадіоорганізації за наявності такого повноваження у положенні про відповідний орган. І це при тому, що сьогодні майже всі кажуть про те, що з державними телерадіокомпаніями потрібно щось робити. Адже цілком очевидно, що державний орган, який заснував та утримує компанію, відчуває за собою право вимагати, у кращому випадку, лояльності до себе. Ми ж стикаємося із набагато гіршими випадками. Вважаю, що потрібно, нарешті, кажучи А, сказати й Б, та вирішити цю проблему раз і назавжди – державне телебачення має поступитися місцем суспільному.

По-друге, винесена на обговорення редакція проекту змін до закону передбачає створення наглядової ради як органу, який буде стояти між засновниками (учасниками) телерадіокомпанії та її керівництвом, з однієї сторони, та між керівництвом і творчим колективом, з іншої сторони. Можливо, і є доцільність в існуванні такого органу, і це потребує подальшого обговорення, проте запропонований спосіб його формування є неможливим для регіональних телерадіокомпаній. Де їм взяти третину наглядової ради, яка має бути делегована всеукраїнським об’єднанням журналістів і яка щомісяця братиме участь у засідання наглядової ради та визначатиме правильність редакційної політики компанії? За рахунок яких коштів буде оплачуватись робота цих членів наглядової ради або яким іншим чином буде заохочуватись їхня праця? Бо на суцільному ентузіазмі такі заходи довго не протримаються.

Також хотілося б нарешті дійти згоди щодо того, як ми будемо іменувати осіб, які мають право власності на частку у статутному капіталі телерадіокомпаній. Насьогодні кожний автор законопроекту іменує їх так, як вважає за доцільне: власниками, засновниками або учасниками телерадіокомпанії. На побутовому рівні це цілком нормально, але коли недосконала термінологія потрапляє до тексту законів, виникають серйозні проблеми. Наприклад, чинний закон передбачає, що при поданні заяви на участь у конкурсі телерадіоорганізація повинна зазначити своїх засновників. Для читачів „Детектор медіа”, які не є юристами та не стикалися із цією проблемою, поясню: засновник – це особа, яка колись заснувала телерадіоорганізацію. Після заснування ця особа може називатися як засновником, так і учасником телерадіоорганізації, якщо остання створена у формі господарського товариства. Проте, якщо засновник продасть свою частку у статутному фонді іншій особі, покупець стане новим учасником телерадіокомпанії, але її засновником він не стане ніколи. Повернемося до нашої ситуації. Якщо формально виконувати закон, у заяві можна вказати фізичних чи юридичних осіб, які заснували телерадіоорганізацію, але продали свої частки у ній багато років назад і жодного стосунку нині до телерадіоорганізації не мають. Ці ж особи будуть зазначені і в ліцензії, адже в ній вказуються дані, які містяться у заяві про її видачу. Звісно, Національна рада одержує копії чинних засновницьких документів, де вказані дійсні учасники телерадіокомпанії. А от якщо після одержання ліцензії склад учасників знову зміниться, про ці зміни вже не довідається ані Національна рада, ані громадськість – бо дані про засновників у тексті ліцензії при цьому залишаються чинними. Думаю, що цей приклад ілюструє, що з юридичними термінами потрібно поводитися обережно. Що ж до терміну „власники телерадіоорганізацій”, то він не відповідає чинним Цивільному та Господарському кодексам України, які оперують тільки термінами „засновники (учасники)” юридичних осіб. І, взагалі, в контексті цивільного законодавства України існування власників юридичних осіб є досить суперечливим, адже юридична особа є самостійним учасником правових відносин, а її учасники мають у власності тільки частку у її статутному капіталі. Недоцільно створювати колізії між цивільним та інформаційним законодавством, зокрема з огляду на те, що в цьому питанні цивільне законодавством матиме пріоритет.

Дуже цікавою і корисною пропозицією є затвердження редакційних статутів телерадіокомпаній, які міститимуть принципи їхньої редакційної політики. Усі учасники зустрічі погодилися, що такий документ повинен існувати, хоча б для того, аби глядачі (слухачі) і творчий колектив телерадіокомпанії знали про те, які принципи діяльності компанії задекларовані, і могли порівняти цю декларацію з реальністю. Крім того, цей документ, якщо він буде затверджений керівником компанії разом із творчим колективом (за умови, що повноваження керівника та творчого колективу на його затвердження будуть передбачені у засновницьких документах телерадіокомпанії), посилить позицію журналістів у трудових спорах у разі порушення керівництвом телерадіокомпанії затверджених принципів редакційної політики.

Наприкінці хочу зазначити, що, на наш погляд, немає нагальної необхідності вносити зміни до чинної редакції закону „Про телебачення і радіомовлення” з огляду на те, що вже готовий проект його нової редакції. Отже, на сьогоднішній момент доцільним є вдосконалення вже нової редакції закону, а не документу, якому залишилось діяти лічені місяці.