Виникає запитання, чому Янукович, наперед знаючи про неминучу поразку, втративши майже весь адмінресурс, за винятком Донецької та Луганської області, усе ж наважився погодитись на переголосування, і більш того – узяти в ньому участь.

Потрібно зрозуміти, що Янукович прийняв єдино правильне для себе рішення, заявивши про намір іти на переголосування другого туру. І саме тому він не зняв свою кандидатуру за кілька днів до 26-го – а таким чином він би міг поставити Ющенка перед необхідністю одержати не менш 50% голосів і представити його перемогу нелегітимною.

По-перше, Янукович розуміє, що в такому випадку Ющенко отримає більше 70% голосів, бо умовити людей прийти голосувати “проти” значно складніше, ніж голосувати за альтернативну кандидатуру. Та головна причина навіть не в тому. Янукович піде до кінця, бо ситуація змінилася: раніше він був лише ставлеником кланів у боротьбі проти Ющенка, а тепер одержав можливість і змушений боротись за себе. Третій тур – це його єдина можливість зіграти власну партію в чужій грі під назвою "Вибори 2004". Адже він виявився абсолютно нікому не потрібний, коли стало зрозуміло, що стати президентом йому неможливо.

В інтерв'ю "Нью-Йорк таймс" від 6 грудня Кучма, здаючи свого ставленика, заявив, що вихід Януковича з боротьби може ускладнити Ющенкові задачу представити свою перемогу як легітимну: "Хоча Янукович сказав, що буде балотуватися, я не знаю, на його місці я не став би, із усіх точок зору. Я не виключаю, що замість виборів у нас буде плебісцит з одним кандидатом. Я не хочу сказати, що це вирішено, але ситуація розвивається саме так".

Колишній представник Януковича в ЦВК, а нині новоспечений член Конституційного Суду Степан Гавриш теж заявляв, що прем'єр повинен "зробити заяву, що в ім'я порятунку і консолідації української нації, державності він не повинен брати на себе відповідальність за результати цієї виборчої кампанії".

Ці міркування "друзів" для Януковича – як ніж у спину. Хоча й сам він не раз щось подібне чинив.

Віктор Федорович розуміє, що, відмовившись від подальшої участі у виборчій кампанії, він закрив би перед собою всі політичні перспективи, став політичним трупом. І, можливо, не лише політичним, бо за, як кажуть, 600 мільйонів доларів, витрачених на вибори, потрібно відповідати. І справа тут не в "зрадництві" 15 мільйонів виборців, як він сказав, вступаючи у цей етап кампанії, а в елементарному самозбереженні.

3 грудня, після рішення Верховного суду, Янукович зрозумів: його здали ті, хто вів і "опікувався". Його зрадили ті, хто й повинен був зрадити, оскільки їхній союз був скріплений політичною необхідністю, а не, як мінімум, спільними політичними чи економічними інтересами. Тому Янукович залишився... ні, не один, але без більшості політичних, фінансових і медійних ресурсів, якими він користався у двох турах виборів.

Тому все, що Януковичу залишається в даному випадку, – це ті нехай не 15, а 10 мільйонів, що все-таки проголосують за нього і цим зроблять його своїм прапором – прапором нової опозиції, людиною, з якою доведеться рахуватися. Саме це може виправдати Януковича перед кредиторами, які вже шукають потужну фігуру, щоб протистояти президенту Ющенкові. На щастя для колишнього “зека” з Єнакієвого, крім нього на цей час таких немає. Це розуміє й Кучма, який в інтерв'ю "Нью-Йорк таймс" попередив, що Ющенкові доведеться шукати політичний компроміс, інакше виникне загроза економічної кризи і втрати легітимності у випадку обрання.

Так що навіть після поразки 26 грудня у Януковича є надія виступити в переговорах із Ющенком представником індустріального сходу. Саме про це він і намагався домовитись у ході теледебатів. Більш того, він зробив заяву, що претендує на місце в новому уряді. Ющенко зрозумів цю гру й відмовився в ній брати участь. І тоді з вуст прем’єра знову полетіли в Кіровограді звичні прокльони на адресу “помаранчевих”. Адже в очах своїх кредиторів Янукович втрачає імідж „потрібного”, а перед світом виступає скомпрометованим фальсифікаціями виборів 21 листопада. Тут і до третього строку недалеко. Та й сину Віктору, кажуть, загрожує судове переслідування за нібито організацію хуліганських дій проти “поїзду дружби” на Донеччині.

Тому Віктор Федорович, як хамелеон, звільнився не лише від непотрібних людей в оточенні (типу Ганни Герман, яка тепер тиняється по коридорах ТРК “Україна”), а й від непотрібного впливу, і головне – від непотрібних амбіцій і згубної для нього упевненості, що абсолютно все можна вирішити грошима і силою.

Фактично він намагається зі ставленика "режиму" перетворитися на самостійну політичну фігуру. До останнього часу в нього не було ідеологічних прихильників. На відміну від Ющенка, якого люди підтримували саме як носія ідеології, підтримували до готовності жертвувати благами і собою, Янукович не був унікальною особистістю, носієм ідеології. Він був (та й залишився) обличчям режиму Кучми. Тому зараз зрозумілі його намагання перетворитися в мученика, ікону тих, хто вважає себе пригнобленим носіями української мови, хто залякав себе "оранжево-коричневой чумой", радіоактивними відходами в донецьких шахтах і іншими контр-пропагандистськими штампами донецьких писак. І надіється на те, що життя любить сильних людей.

Наприклад, донецький журналіст Гармаш наводить дуже цікаве, на мій погляд, повідомлення, що прийшло на форум "Острова": "Я не знаю, який там Янукович господарник і порядна людина, як там він себе зарекомендував перед підлеглими, як він до своєї команди ставиться, що конкретно доброго зробив для людей і чи не прокрався при цьому (вам у Донецьку видніше). Для мене однозначно – той, кого просуває Кучма-Медведчук – вигідний і зручний їм, – не повинен стати президентом, інакше триватиме той кошмар, що ми терпимо вже 10 років. Це єдина причина. Судимість тут насправді ні при чому. Той, кого категорично не хоче Кучма, – от те, що треба Україні".

Така є причина неприйняття Януковича значною частиною українського населення. І він це зрозумів: "Мої супротивники використовують пропагандистські штампи: режим Кучми-Януковича. Я вам скажу, як це було. Я хотів зробити для всієї України таке ж економічне чудо, яке було в останні роки в Донбасі, коли я працював головою адміністрації. Тому довелося йти на політичні компроміси, максимально стримувати свої емоції", – заявив Янукович в ефірі телекомпанії НТН. "Сьогодні я можу відкрито сказати, що в країні все-таки ці два роки існували дві влади: нова і стара. Так що висновки робити громадянам: Янукович – новий кандидат, нової чи влади старої. А Ющенко, я упевнений, це спроба реваншу старої влади!" – акцентував він.

Щоправда, економічне чудо – це більше двох десятків вимираючих шахтарських міст, загублена екологія, найбільші в Україні показники смертності, захворювання раком, туберкульозом, стрімкий ріст наркоманії, найбільша в країні корупція та знищена свобода слова. Та про це Віктор Федорович не говорить.

Його новий начальник штабу Тарас Чорновіл намагався відмити свого шефа: "Мені здається так: він не сприймає тієї системи, тих принципів, що нав'язувалися й у державі, і в тому числі в його попередній виборчій кампанії". Та переконати в цьому виборців не вдалось. Та й сам Тарас не вірить своїм словам. Чого варте оте “здається”. А каменем на шиї Сіверодонецьк і попередні події в Донецьку, Луганську і Харкові з проголошення сепаратної республіки. І як тінь батька Гамлета – Лужков за спиною та Жириновський, якого сьогодні чекає Донецьк. Це все виглядає непродуманим.

А спочатку, позиційно, Янукович починав вигравати. Він асоціювався зі стабільністю. Ющенко – із тривалою політичною кризою. Невизначеність, джерелом якої вважали Ющенка, починала викликати роздратування людей. Однак прояви сепаратизму зі Сходу злякали навіть прихильників у Донецьку. Ті, хто пам'ятає 91-й рік, коли рвалися економічні і родинні зв'язки, лютувала інфляція і “горіли” банківські вклади, – не хочуть повторення цього. Ця акція зробила Віктора Януковича не лише загрозою більшої нестабільності, ніж Ющенко, – він постав розкольником України.

Сергій Гармаш пише в інтернет-виданні “Остров”: “Важко сказати, що керувало донецькими лідерами, коли вони говорили про автономію і надихали своєю присутністю і виступами сумнівні збори й емоційні мітинги. Є версії, що це було зроблено з ініціативи Кучми. Судячи з наслідків, це схоже на правду. У будь-якому випадку, у результаті цього параду сепаратизму програли і Янукович, і донецькі керівники, а виграв тільки Леонід Данилович. Нехай у Донецьку, дотепер завішаному плакатами "Янукович – президент України", Кучму вже не вважають главою держави, але, зате, він одержав могутній важіль впливу на донецьку команду у вигляді відкритої генпрокуратурою кримінальної справи по факту здійснення "навмисних дій, спрямованих на насильницьку зміну і скинення конституційного ладу, на захоплення державної влади, зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України". З огляду на, що Генпрокурор уже не Васильєв, а скинутий "донецькими" Піскун, цей важіль може і спрацювати. Особливо при президентові Ющенку...”

Проблеми виникли і з матеріальним забезпеченням виборчої кампанії. І це не дивно, оскільки Янукович терпить одну поразку за іншою: у парламенті, ЦВК, Генпрокуратурі. А гроші вкладають у тих, хто може перемогти... та й за вже згадані мільйони теж треба звітувати. При такому розкладі шансів на перемогу немає. Питання зараз ставиться не про перемогу в голосуванні, а про витяг максимальних політичних дивідендів з того результату, що буде. Тобто, створення передумов для посилення ослаблених нині позицій після президентських і напередодні парламентських виборів. Та наскільки це реально – покаже майбутнє... адже немало тих, хто намагатиметься відправити Януковича на лаву підсудних. Тим більш, що підстав для цього досить. Та й еміграція в Росію – теж прийнятний варіант. От лише невідомо, чи потрібний він Путіну після поразки...