Протягом цього тижня ми опублікували статтю радника заступника Голови Верховної Ради Юрія Кобзаря, який представив Громадській раді з питань свободи слова та інформації пропозиції до другого читання проекту нової редакції Закону України „Про телебачення та радіомовлення”.

Зокрема, мова в цих пропозиціях йде про:

- створення у складі органів управління ТРК спеціального наглядового органу, третина складу якого призначається засновниками або власниками, третина обирається творчим колективом, а третина делегується всеукраїнськими громадськими організаціями журналістів;

- правове визначення редакційного статуту як обов’язкового нормативного документу, що регламентує редакційну політику телерадіоорганізації та порядок її здійснення;

- визначення творчого колективу організації як суб’єкта права щодо участі в управлінні компанією та контролі за дотриманням прав журналістів та вимог щодо свободи слова.

Вчора ми опублікували думку щодо запропонованих законодавчих змін керівника юридичної служби Асоціації мережевих телерадіомовників України Дмитра Федечка. Сьогодні – слово голові Київської незалежної медіа-профспілки Єгору Соболєву .

Я палкий прихильник законопроекту, що зобов’яже телекомпанії укладати угоди про редакційну політику, зміст яких буде доступний громадськості. Я підозрюю, що це віз попереду коня. Я розумію, що це суперечить традиціям західних ЗМІ. Я свідомий того, що це продовжує дурну практику регламентації законами речей, які повинні забезпечуватися маминим вихованням. Але я певний, що це того варте.

Місяць тому цензура, що роз’їдала наше телебачення, впала. З цим фактом мені приємно жити як глядачу, журналісту та лідеру профспілки. Але я майже певний, що вона буде вертатися.

Справа не тільки в тому, що я боюся Миколи Томенка. Головні оборонці свободи преси у відносно благополучних у порівнянні з іншим світом західних медіа – це впливова та пильна громадськість й надзвичайно високе усвідомлення більшістю журналістів, що мова йде про святе.

В нас цього немає. Від повсталого народу на Майдані до утворення потужних лобістських груп, що стежитимуть за вільністю ЗМІ - шлях дуже довгий. До журналістського усвідомлення, що замах на волю медіа – це замах на кар’єру кожного – скоріше за все, ще довший.

Я поважаю всіх своїх колег. Але іноді я їх ненавиджу. За нерозуміння, як наша робота впливає на життя країни. За байдужість до долі власної професії. За небажання проаналізувати зв'язок між незалежністю медіа та своїм майбутнім. Цю проблему можна вирішити виключно через освіту, на що потрібні роки.

Тому нам потрібні правила зверху. Нехай методи Петра I були специфічні, але він наблизив Московію до Європи. Нам треба використати досвід його настанов, як треба поводитися за столом.

Мої пропозиції до законопроекту наступні. Я вважаю перебільшенням надавати Наглядовій раді право призначати та звільняти керівника ЗМІ. На мій погляд, мова може йти лише про людину, що безпосередньо керує виробництвом інформаційних програм. Президентів та генеральних директорів повинна обирати бізнес-конкуренція.

Одночасно я пропоную зобов’язати телекомпанії закріпити в редакційних статутах невтручання власників та їх менеджменту в безпосередній процес виробництва новин. Це не є обмеження бізнесу. Власник має всі можливості підібрати гарного шеф-редактора. Але після цього він повинен йому довіряти. Так буде краще спатися обом. У випадку помилкового вибору власник завжди зможе скликати Наглядову раду. Але в новій Україні Андрій Деркач повинен читати «Київський телеграф» після, а не до виходу газети.

Проблему визначення творчого колективу можна вирішити окресленням кола посад. На мій погляд газетяра, мова повинна йти про телеведучих, випускових редакторів, кореспондентів та аналітиків.

Нарешті, серед прав члена такого колективу я б був радий побачити право публічно пояснити, чому він зняв з себе відповідальність за матеріали, з якими він не погодився або чому він відмовився від виконання доручення телекомпанії. Ці права передбачені діючим законодавством, але досвід пана Єрофєєва на «1+1» демонструє, що їх недостатньо. Треба, щоб такі випадки ставали публічними. На жаль, дуже часто тиск та цензура ховаються за словами «корпоративний дух» та проханням «тримати все в родині». Можна зрозуміти менеджмент, але не слід це йому дозволяти.