Борис Бахтєєв, Наталія Лигачова, „Детектор медіа” Якщо переголосування другого туру президентських виборів іще попереду, то „передебатування” двох кандидатів на посаду президента, яке відбулося 20 грудня, вже стало історією. І, треба визнати, досить яскравою, адже, на відміну від перших дебатів, які закінчилися, можна сказати, з рахунком 1:1, на цей раз ми мали переможний рахунок на користь кандидата від опозиції, що, безумовно, залишить у пам’яті суспільства набагато більш емоційний та глибокий слід.

Можливості обох кандидатів у цих дебатах можна було б назвати рівними, а поведінку телевізійників – безсторонньою. Можна було б, якби не дещо незрозуміла роль ведучого-модератора, чи то, радше, відсутність його ролі. Безумовно, можна вважати, що така невизначеність була закладена у досить глевкому ж форматі, який, звичайно, новому складу ЦВК вдалося покращити, але до досконалості все ще далеко. У той же час, мабуть, дійство такого громадського масштабу та значення мають вести телевізійники – не в образу буде сказано нинішньому модератору Юрію Мельничуку – все ж таки більш значущої професійної ваги, які б могли на рівні справлятися і з не завжди адекватною поведінкою кандидатів-опонентів, і з проблемами тільки-но народжуваного формату.

На жаль, цього разу один із опонентів – Віктор Янукович – постійно перебирав час (за припущенням Ющенка, він, можливо, робив це свідомо) – на що ведучий реагував лише постфактумною констатацією. Тоді як саме від нього залежало неухильне дотримання учасниками дебатів регламенту, тим більше що стислий, щільний регламент має бути дотриманий бездоганно. Схаменувся ведучий лише наприкінці дійства й декілька разів нагадав про час... Ющенкові. Від нього ж, ведучого, залежало розв’язання питання про перевитрачений Януковичем час і про компенсацію того часу Ющенкові. Але він вирішив звернутися до представника ЦВК Андрія Магери – і вже той поставив крапку в цій дилемі, при цьому у Ющенка та його прихильників, вочевидь, не було впевненості, що крапка ця була по-справжньому справедливою. Не звертати уваги на очевидне перебирання часу одним із учасників і дотримуватися рівності часу на самому кінці дебатів – таким, по суті, було рішення представника ЦВК.

І все ж таки можна зазначити, що зміна регламенту дебатів пішла їм на користь. Дебати-дубль-два були незрівнянно динамічнішими за їхню листопадову „репетицію”, незрівнянно цікавішими за неї. Поставлені у жорсткіші часові рамки, кандидати мусили (чи мали б) відмовитися від загальних просторікувань, занурень у спецтермінологічні хащі та надто далеких відгалужень від основної теми промови. Коли ж вони робили таке, це одразу ставало очевидним. А тому те, що вони казали, було незрівнянно зрозумілішим – або, принаймні, зрозумілішими були ситуації, коли кандидати в президенти з’їжджали з теми. Особливо грішив цим Віктор Янукович – при тому, що віртуозністю, скажімо, Наталії Вітренко у з’їжджанні з теми він не володіє. Новий регламент допоміг побачити-таки кандидатів у президенти такими, якими вони є, винести на суд глядачів – тобто, громадян – не відрепетирувані домашні заготовки, а реальні якщо не точки зору (на жаль, на відміну від Віктора Ющенка, у Віктора Януковича їх, з важливих проблем сучасної ситуації в Україні, виявилося обмаль), то, принаймні, реакції та поведінкові звички.

Ще одна деталь: можливо, варто було б, щоб під час наступних дебатів кандидати на посаду президента не стояли ледь не „струнко”, мов на іспиті один перед одним, а сиділи у кріслах чи бодай на стільцях? Адже зріст Януковича, особливо це помітно було під час загальних планів студії, ніби підвищував його над опонентом. Принаймні, Янукович мусив дивитися на свого співрозмовника зверху вниз, тоді як Ющенко – знизу вверх. Можливо, мало хто з глядачів свідомо звертав увагу на цю деталь, але підсвідомість, поза сумнівом, занотовувала цей зростовий контраст.

На жаль – і цього, мабуть, за нинішньої ситуації неможливо було уникнути – дуже багато важливих питань не знайшли відображення в дискусії. Зовсім не було згадано, наприклад, про зовнішню політику. Та й узагалі, підбір запитань був цілком довільним і стосувався тим чи іншим чином, здебільшого, особистісних дій кандидатів в минулому та в меншій мірі – в проекції на майбутнє. Нині, коли ці дебати є продовженням листопадових, це не так кидалося у вічі. На майбутнє ж, мабуть, усе ж таки видається виправданим поділ дискусійного часу на тематичні блоки.

А діалогу, за великим рахунком, не вийшло. І тут провина цілковито лежить на Вікторі Януковичеві, який не відповідав на запитання, а пускався в ті самі просторікування, у виголошування монологів, що ніяк із запитань не випливали. Ставлячи запитання сам, він весь час крутився довкола одного й того самого – пропозиції разом працювати на об’єднання України. Як на наш суб’єктивний погляд, Янукович прагнув справити враження принципового та відповідального політика. А вийшло не зовсім те: почало складатися враження, що він не лише відповідати, а й ставити запитання по суті чи то не вміє, чи то не хоче. І що саме через це він свідомо уникає формату дискусії й повсякчас збивається на монологочитання. Ніби без домашніх заготовок він ніяк не може обійтися й тому підлаштовує ці заготовки під перше-ліпше запитання опонента – і робить це далеко не завжди доречно. Ющенко спитав про крадіжку голосів унаслідок фальсифікації виборів –Янукович у відповідь розповідав про успіхи свого уряду. Що ж до пропозицій співпраці – то дуже вже вони скидалися на настійливу пропозицію торговельної угоди. Був тут, звісно, й ще один аспект – навіяти глядачам, по-перше, свою миролюбність, а по-друге – думку про те, що, хоч би хто переміг, а фактично президентами однаково будуть двоє, і, отже, вибори нічого не вирішують.

Перша поява на екрані прем’єра-відпускника, здавалося б, не обіцяла ніяких сюрпризів, нічого нового. Той самий самовпевнений вигляд, та сама переможна постать, та сама впевненість у словах, які, взяті окремо, є, нібито, правильними, але укупі не несуть у собі жодної інформації. Те саме домінування форми над змістом. І та сама ледь помітна єхидна посмішка, той самий жорсткий погляд, що так дисонували із загальною поведінкою – такою собі поведінкою доброго батька стосовно дітей, яких він любить. Дітей гарних, але не надто розумних. Але вже під час вступного слова на нас чекав сюрприз – ми стали свідками чергового прагнення Януковича змінити свій імідж. Цього разу він вирішив постати перед громадянами в образі колеги Ющенка по опозиції, що не має суттєвих розбіжностей, окрім окремих дрібничок. Тим самим, вочевидь, технологи, які готували Януковича до дебатів, переслідували дві мети: по-перше, збити градус дискусійності, примусивши Ющенка частіше погоджуватися, ніж сперечатися. По-друге, знову повторити вже використаний на минулих дебатах хід протиставлення „старої влади” – „новій”, але вже без домінуючого акцентування на приналежності Ющенка до „сім’ї Кучми”, натомість з нав’язливою пропозицією опоненту стати його, Януковича –справжнього (!) опозиціонера, партнером. Варто сказати, що витримати цей образ (не без допомоги свого візаві) йому не вдалося – й надалі пішла суцільна еклектика. Янукович був то гарантом стабільності, то щирим віруючим, то правдолюбцем-правдоборцем і єдиним справжнім опозиціонером, то чинним главою уряду. Коли Ющенко спитав його, в чому ж (і до кого) полягає його опозиційність, у відповідь пролунало таке вже абстрактне згадування трафаретів щодо зовнішніх впливів, яким – звісно, американським – Янукович нібито й опонує, що не змогло б, треба думати, переконати навіть найдовірливішого слухача.

До того ж, Янукович, за незначними винятками, розмовляв російською мовою. Через що глядачі цілком могли замислитися над тим, чи вміє він узагалі розмовляти українською без підготовки, як і провести паралелі щодо впливів з російського боку.

Чимдалі вигляд Януковича ставав усе розгубленішим. І не тільки тоді, коли камера показувала, як він слухав виступи свого опонента, а й коли промовляв сам. Чимдалі більше було видно, наскільки „чисті” домашні заготовки в його виконанні (вступне та заключне слово) відрізняються від моментів, коли ці заготовки треба поєднувати з експромтами. Якщо на початку, як і на попередніх дебатах, лідер Партії регіонів нагадував гравця, для якого найважливішим є тримати переможний вигляд, то під кінець він виглядав якщо й як гравець, то гравець, від якого відвернулася доля. Не втримався він і цього разу від репліки. Яку можна тлумачити як погрозу – йдеться про акцентовану ним „проблему зриву другого туру виборів” (тобто, переголосування). А як тлумачити його фразу, звернену до Ющенка: якщо ви переможете, ви не станете президентом України, ви станете президентом половини України? Чи це не погроза?

От тому, мабуть, і склалося враження, що ці дебати Янукович програв, як то кажуть, підчисту. Попри те навіть, що й Ющенко інколи припускався помилок. Головне, у чому лідер „Нашої України” міг би виглядати значно краще, – це в точності й місткості формулювань, які іноді просто-таки напрошувалися, але так і не пролунали. Каже Янукович, що в Західній Україні розвішують на привселюдний огляд списки тих, хто голосував за нього? Попросити навести конкретні населені пункти, конкретні факти (до речі, саме це зробив хтось – на жаль, не пам’ятаю, хто саме – із членів його команди у ролі гостя тих численних студій, які відбулися одразу після дебатів на кількох телеканалах). Спитати його, в який спосіб узагалі дізналися, хто за кого голосував. Ні, цей пасаж Ющенко взагалі залишив без відповіді, „забув” про нього. Коли Янукович вів мову про те, що адмінресурс нині весь на боці Ющенка, той міг просто попросити його перерахувати голів обласних та районних адміністрацій, які є представниками „Нашої України”, а не партій колишньої більшості. Не попросив. Не зміг він і припинити обговорення запропонованого Януковичем „подвійного президентства”. Скажімо, коли пролунала пропозиція Януковича обговорити наступні (саме наступні!) вибори, об’єднатися, подумати... Як мирно й чесно провести вибори, то просто-таки на язику крутилося: мирну й чесну процедуру виборів визначає закон, і єдине, що вимагається від кандидатів – то неухильно дотримуватися цього закону; а для того не потрібні жодні переговори. На жаль, Ющенко цього так і не сказав. Коли Янукович вдався до нечесного прийому, сказавши: „Я перед иконой пообещал, что я не буду вас затрагивать лично или в чем-то обвинять. Пусть Бог вам будет судья: как вы работали в Национальном банке, как вы работали премьер-министром и что вы сделали…”, Ющенко, в принципі, заявив, що це прийом нечесний, це – бездоказовий натяк на щось неблаговидне. Але все ж таки склалося враження зайвого, надмірного метушіння лідера „Сили народу”, а під час цього непорозуміння він повівся, мов ображена дитина.

Утім, знову ж таки, хвилювання Ющенка – ледь воно послабшало – почало грати, можливо, навіть йому на користь. Глядачі бачили емоції, справжні нормальні людські емоції. Саме завдяки їм Ющенко постав в образі саме „народного президента” – а Янукович на контрасті з ним усе більше скидався на „радянського завідуючого гаражем”, який на зубок засвоїв кілька пропагандистських гасел, але не більше того.

Були моменти, що відверто вдалися Ющенкові. Такими були два перші запитання щодо не закладених у бюджет-2005 коштів для підвищених пенсій та щодо непомірно великого дефіциту бюджету, який пропонується урядом Януковича. Може стати майже політичним бестселером і діалог про пацюків та козлів, завершити який Янукович був змушений тирадою, що дуже нагадувала анекдотичне „всім, кому винен, я прощаю”.

Ющенкові вдалося-таки вивести Януковича з рівноваги. І на завершення кандидат від опозиції видав дуже сильний блок, спрямований на виборців саме східних регіонів, відповівши практично на всі природні, міфологічні та провокаційні побоювання, які ті мають зараз стосовно Ющенка. Мають, перш за все, саме внаслідок тотальної і брудної пропаганди у стилі „спаленої землі”, до якої вдавалося впродовж усієї виборчої кампанії саме численні штаби та команди нині такого „миролюбного” Януковича. Отже, у форматі дискусії, у форматі відповідей на запитання прихильники Ющенка отримали незаперечну перемогу свого кандидата. Суспільству ж у цілому треба зробити все, щоб президентські теледебати утвердилися як стала практика в Україні і при цьому був значно поліпшений їхній формат.

Борис Бахтєєв, Наталія Лигачова, „Детектор медіа”

Центр досліджень політичних цінностей провів експертне опитування серед українських політологів: Як ви оцінюєте теледебати між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем?

Олег Медвєдєв, політтехнолог:

– Я вважаю, що Ющенко чисто виграв теледебати. Якщо умовно порівняти теледебати з футбольним матчем, якби Ющенко і Янукович грали у футбол, рахунок, безумовно, 10:0 на користь Ющенка. Здається, Януковича хвилювало лише одне питання: „Як собі знайти місце за нового Президента, яким буде Віктор Ющенко”.

Володимир Малинкович, директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

– На мой взгляд, абсолютно очевидно, что победу в этот раз одержал Ющенко. Но, на мой взгляд, не столько благодаря своим особым заслугам, сколько в связи с полной беспомощностью своего оппонента. В свое время у Януковича был штаб, который возглавлял Тигипко, были квалифицированные консультанты, и они помогли выглядеть ему неплохо на первых теледебатах. Сейчас, очевидно, у него нет никакого штаба, нет никаких серьезных советников, и он несет „отсебятину”, причем очень низкого качества, повторяя одно и то же, уходя от конкретных ответов. И что особенно интересно и в определенной степени для меня было неожиданно – что он, по сути, готов к поражению и общий пафос его выступления сводился к необходимости договариваться сейчас о возможном участии Януковича в структурах власти после победы Ющенко. Он несколько раз призывал Ющенко вступить в переговоры о разделе власти. И, по сути, извинялся и все делал таким образом, что можно быть уверенным – он понимает, что он проигрывает, и он не боец, он не готов к сопротивлению. И в этом смысле совсем неплохо, что у нас он не будет Президентом, но с другой стороны хорошо и то, что Ющенко будет Президентом с неограниченными полномочиями только лишь 8 либо 12 месяцев. Нам не нужны такие Президенты. И мне кажется, уж совершенно точно нам не нужен Янукович, но и Ющенко далеко не идеален для Президента европейской страны.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:

– При доволі млявому і спокійному веденні дискусії, Ющенкові вдалося провести блискучу кінцівку, на яку в Януковича не вистачило ані часу, ані сил. Ющенко зробив пом’якшуючі заяви у бік Сходу та Півдня щодо мовної толерантності та враховування регіональної специфіки, а Янукович натомість ніяк не спростував сепаратистські заяви своїх союзників. Тобто, Янукович обмежився виключно своєю стабільною аудиторією. А Ющенко спробував завоювати і нових прихильників серед тих небагатьох, хто ще досі вагається. Це означає, що і такий маленький шанс покращити свою невтішну електоральну ситуацію Янукович фактично втратив.

У той же час, наполеглива й неодноразова пропозиція Януковича до Ющенка знайти порозуміння шляхом перемовин може означати, що сили, які стоять за прем’єром, не здадуться і після виборів, тобто нас може очікувати виток нового протистояння. Після якого знов доведеться сідати за стіл переговорів.

Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку:

– Главный итог этих дебатов – это то, что они закончились публичным рукопожатием и это дает серьезные основания надеяться на то, что все разговоры о сепаратизме как некой угрозе единству Украины, скорее, были страшилками, чем реальными мыслями и тем более реальными планами. Поскольку два таких разных человека способны преодолеть свою явную неприязнь и разное мировоззрение и выйти на публичное рукопожатие – это говорит о том, что в Украине есть политики, которые ради единства Украины способны пожертвовать своими эмоциями. И это замечательно.

Дебаты прошли на качественно другом уровне, чем предыдущие. Это говорит о том, что наши политики способны учится, и новый уровень этих дебатов связан с тем, что претенденты говорили как политики, а не как в прошлый раз – о своих бывших достижениях в качестве премьеров. И говорили о своих будущих планах как политиков. А это как раз то, что хотят услышать избиратели. Поскольку, я много раз подчеркивал, что избиратели похожи на женщин и как женщины они не живут прошлыми подарками, прошлыми заслугами, они живут будущими планами и серьезными обещаниями. И в этом плане украинские дебаты продвинулись в сторону европейских и американских и д.т.

Я думаю, что я не угадал, а просчитал чувство избирателей Ющенко, который, видимо, следил за последними тенденциями в мире, свидетельствующими о том, что избиратели голосуют сегодня не за экономику, а за нравственность. И то, что Ющенко делал акцент на вопросах нравственности в стране, то, что апеллировал к моральным ценностям, всем понятным: не укради, не провоцируй на разделение или что-то еще, – эта ориентация на моральные ценности в нынешнем мире более выигрышна, чем ориентация на экономические ценности. Украина уже вышла на такой уровень, когда люди голосуют не столько за кусок хлеба, сколько за более высокие ценности: честность, справедливость, свободу, право на свой выбор. И в этом плане Ющенко, видимо, более адекватен тем тенденциям, которые сегодня доминируют в общем цивилизованном мире.

Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби Інституту стратегічних досліджень АНУ:

– Ющенко и его команда играла на чужом поле и старалась убедить электорат восточной Украины, разбить те мифы, которые против них выстраивались. А Янукович в основном работал, так скажем, на свой электорат. Ющенко ухитрялся работать не только мифами противника и проводить свои ценностные ориентации, но он работал еще и с элитными слоями: с бизнесом, обращался к бизнесу, к конфессиям, к административному ресурсу и бюрократии всех регионов. Этим он выгодно отличался от Януковича, который постоянно работал исключительно в популисткой риторике, в основном защищая свой электорат или прикрываясь этим электоратом.

Олег Проценко, Центр досліджень політичних цінностей:

– Роблячи своєрідний „ракурс” (тобто, екскурс), за словами Віктора Януковича, вже, очевидно, в найгостріших моментах, в минулу передвиборчу кампанію, і оцінюючи місце та роль у ній останніх теледебатів між двома кандидатами, можна стверджувати наступне: 1) Віктор Ющенко переміг, і переміг не по умовних очках, які нібито заробляли опоненти в прямому ефірі, а переміг як кандидат у президенти України. Тому 2) серйозного навантаження, значення і ваги ця зустріч між ними не мала і не могла мати. Її доцільніше розцінювати під кутом зору задоволення виборців (телеглядачів-прихильників) від позиції і „випадів” свого кумира щодо опонента. Кожен з них протягом дебатів, під цим кутом зору, мав злети і падіння. Отже, обидва кандидати цілком справно „відпрацювали” кожен для своєї публіки, аби одна і друга ще раз і ще раз упевнилася у правильності свого вибору. Саме так... Адже під будь-яким іншим кутом зору визначити явного переможця просто неможливо. Втім, 3) оцінюючи дебати, все ж таки слід зазначити такі моменти: Януковичу не вдалося ефектно зіграти роль опозиціонера (як це подеколи вдавалося йому на окремих зустрічах чи виступах), а Ющенко в цілому, здається, не завжди дуже добре вписувався в т.зв. революційний контекст (для неприхильників він так і залишився негативним, у розумінні відсутності позитивних наголосів чи хоча б власного розуміння різноманітних питань). І останнє, 4) культура подібних дебатів, очевидно, робить в Україні лише перші серйозні кроки, тому дебати здебільшого були все ж таки автономними монологами і в цілому опоненти не те щоб не могли, але принципово не дискутували між собою.

Також свої коментарі щодо теледебатів надіслали у "Детектор медіа" Юрій Луканов та Денис Богуш.

Юрій Луканов, журналіст:

- Кажуть, крапля переповнює чашу води. Так я собі зараз нагадую цілий глек з лайном, у якого воно уже виливається з усіх можливих дірок. І це все завдяки добродію Януковичу. Він всю свою кампанію побудував на брехні. Від спроб цілковито і відверто сфальсифікувати вибори до постійної брехні з кожного питання. Бреше не лише він, але і вся команда. Здається, тільки Сергій Тигіпко, хоча і лукавив, але намагався уникати відвертої брехні.

Це все дуже сильно нагадує мені СРСР, коли всі знали, що кожне слово брехня, але вдавали, що вірять. Донецька команда побудувала таку систему стосунків у себе в регіоні і вона якимось неймовірним чином там спрацювала. Це для мене незбагненний феномен. Але ж не можна тримати за лохів усю Україну. Вона уже живе в зовсім іншому вимірі, ніж Донбас.

Якщо все вищесказане перенести на теледебати, то за формою вони були дещо жвавіші від попередніх, але яке має значення форма, коли суть залишилася попередньою? Хіба що додалося балачок з боку “опозиційного кандидата від влади” про необхідність саме разом вирішувати проблеми України. Фактично Янукович визнав, що він програв і намагається знайти аргументи, щоб Ющенко не залишив його без своєї уваги, коли прийде до влади. Весь інший зміст не зазнав принципових змін.

На такому нікчемному тлі немає ніякого сенсу оцінювати Ющенка, бо він виглядає просто Григорієм Сковородою. Не стільки сам по собі, скільки у порівнянні зі своїм опонентом.

Додам ще, що після журналістського бунту, коли телеканали почали працювати коректно, коли була оприлюднена переконлива інформація про фальсифікації, якщо Янукович набере 35 відсотків, то він має бути щасливий.

Денис Богуш, президент Центра изучения манипулятивных технологий, директор Агентства „Интерактив PR Групп»:

- Можно поздравить всех нас с тем, что на Украине состоялись первые настоящие теледебаты на выборах! Прошлые дебаты Ющенко-Янукович были скорее тематическими выступлениями, а в 1994 году между Кравчуком и Кучмой – интерактивными ответами на вопросы избирателей, хотя кандидаты сидели друг напротив друга в студии.

Если прошлые теледебаты Ющенко-Янукович можно оценить как 50:50, то эти можно оценить как 60:40 в пользу Ющенко.

Полной победы не было, каждый выглядел уверенно, оппоненты обменялись несколькими „ударами”, не было ударов ниже пояса и дебаты выглядели в целом корректно.

Обычно победа в теледебатах признается, когда соперник вышел из себя, признал поражение, нервничает, сбивается, затрудняется отвечать, заикается и т.д. Этого не было ни у одного из кандидатов.

Если говорить насколько теледебаты могут повлиять на выбор, то необходимо отметить, что в случае ничьей, и в целом корректных дебатов, речь идет об изменении мнения 1-2% избирателей. В случае явной победы – это 2-5% избирателей. Остальные избиратели побежденного не захотят увидеть поражение своего кандидата и найдут свое объяснение происшедшему.

Из технологий: после теледебатов запоминается на 70% визуальный образ, осанка, мимика, жесты, на 20% - тембр и уверенность голоса, и всего до 10% - смысл сказанного.

О тактике боя в теледебатах: оружием, которым пользуются кандидаты являются аргументы, а целями - цитаты (слова) и дела кандидатов.

В первых дебатах Ющенко-Янукович, картинка была несомненно лучше у Януковича, а аргументы или выступление лучше у Ющенко. В ситуации, в которой заранее известно, что лицо Ющенко будет выглядеть ненормально, восприятие смысла сказанного в дебатах было намного выше (особенность этих дебатов). Потому первые дебаты оцениваю как 50:50. Електорат каждого увидел свое, и у каждого кандидата были удачные заготовки.

Во вторых дебатах у обох кандидатов была хорошая сбалансированная картинка. На лицо Ющенко не наводилась близко камера (как в прошлых), и не ловились „неудобные” моменты.

Этот формат дебатов жестче, сложно к нему подготовиться, и у Януковича наблюдались „сбои”. Янукович чаще защищался и неадекватно отвечал на вопросы, иногда совсем не отвечал, а говорил заготовленные фразы. Ющенко по этому поводу отметил: „Виктор Федорович, ну сколько можно? Я вам задаю прямой вопрос, а вы мне про погоду отвечаете”.

Но для свого электороата Янукович не выглядел проигравшим, т.к. смысл сказанного в дебатах сильно не запоминается, а картинка его была уверенной.

Была видна разница интеллектуального потенциала кандидатов и возможность использования цифр различных экономических показателей в качестве аргументов.

Из-за невозможности легко оперировать цифрами Янукович отметил: „Вы все время живете в мире абстрактних цифр. Вы даже не представляете себе, что экономика делается на селе, в цеху, на предприятии”.

Астат, Ющенко оказался бойцом и смог нанести несколько ощутимых „ударов”. И в то же время, смог защититься от „ударов” Януковича. Поэтому Янукович проиграл, но незначительно - 60:40.

Хорошим ходом Януковича было извиниться за „козлов” и „оранжевих крыс”, но ужасным - по поводу собственной супруги.

Правда, не обошлось и без „перлов”. Мы смогли наконец узнать, „к чему” в оппозиции Янукович: „Я в оппозиции к тому, чтобы на нашей земле нас кто-то учил жить”...