Хоча по суті проблемних питань у діяльності цих двох органів зміни до Конституції не вирішують.

Чинна Конституція містить норму про те, що Президент призначає половину складу Національної Ради. Зміни до Основного закону говорять про те, що Президент призначає і звільняє половину складу Національної ради. Зараз це повноваження звільнення міститься лише у законі „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”. Розробники нової редакції цього закону доводили, що члени Нацради повинні мати гарантії діяльності, тому не повинні звільнятися достроково (до закінчення строку повноважень). Згадати хоча б останні укази Президента України про звільнення членів Нацради О.Мартиненка та Ю.Плаксюка, які були спричинені незадоволенням президента їхнім голосуваннями з деяких питань.

Хоч нову редакцію закону „Про Національну раду” – в якій була норма про неможливість дострокового звільнення членів Нацради – 21 жовтня було ухвалено парламентом в цілому, Президент у листопаді заветував цей законопроект. Тож поки що питання залишається відкритим.

Що стосується Державного комітету телебачення і радіомовлення, то номінально цей орган, назва якого не співпадає із функціями (адже він займається і проблемами друкованих ЗМІ, в тому числі їх реєстрацією), залишився і в новому варіанті Конституції. Виключено лише пункт 14 статті 106 („Повноваження Президента”): „14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України”.

Нова редакція пункту 12 статті 85 (про повноваження Верховної Ради України) звучить так: „призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України”.

У результаті змін до Конституції очевидні наступні речі: – у системі виконавчої влади зберігається такий орган, як Держкомтелерадіо;

– функції його залишаються невизначеними;

– у Президента залишаються повноваження подавати кандидатуру на посаду голови Держкомтелерадіо;

– згоду на призначення та звільнення голови Держкометелерадіо даватиме парламент;

– посада голови Держкомтелерадіо й далі залишається „стратегічною”. Про значення цієї посади говорить сам текст змін до Конституції, у якому голова Державного комітету телебачення та радіомовлення України згадується між посадою голови Антимонопольного комітету України та посадою голови Фонду державного майна.

Чи означає це, що і в майбутньому Президент країни зберігатиме свій вплив на державні засоби масової інформації? Чи існує необхідність у існуванні цього органу взагалі?

За коментарем „Детектор медіа” звернулася до юриста ГО „Інтерньюз Нетворк” Тараса Шевченка:

– Дивно, що Конституція взагалі згадує про такий орган. Згадка на рівні Конституції надає цьому державному органу додаткового статусу. А те, що внаслідок так званої політреформи згадка у Конституції про цей орган залишається, говорить про те, що при владі є сили, які хочуть зберегти державний контроль за ЗМІ.

На мою думку, в результаті конституційної реформи потрібно було взагалі із Конституції виключити згадку про голову Державного комітету з телебачення і радіомовлення, а далі вже на рівні законодавства, в контексті формування структури уряду, визначати, доцільно чи недоцільно мати такий державний орган, з якою назвою та з якими функціями.

Варто нагадати, що назву цього комітету було змінено указом Президента – на Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення – оскільки ця назва більше відповідала його функціям. Та згідно рішення КСУ його було перейменовано у відповідності до Конституції.

Практика існування цього державного комітету, зокрема, під час керування ним Іваном Чижом, говорить про багато спроб збільшити свої повноваження. Через уряд регулярно вносилися законопроекти, які мали на меті збільшення контрольних повноважень цього органу, зокрема, щодо контролю за ЗМІ, додаткової реєстрації телерадіоорганізацій і так далі. Це не відповідає демократичним стандартам.

Я вважаю, що доцільності в існуванні такого органу немає і через те, що власне Конституція передбачає два органи з дуже подібною назвою і багатьом навіть важко розібратися, яка між ними різниця. А саме: Національна рада з питань телебачення і радіомовлення і Державний комітет телебачення і радіомовлення. Такий орган, як Нацрада, існує у більшості демократичних країн і займається регулюванням у галузі телерадіомовлення. Державний комітет телебачення і радіомовлення, існування якого передбачено Конституцією, займається, по-перше, державним телебаченням і радіомовленням. Однак, потреби в окремому органі, який би регламентував діяльність державних ЗМІ, немає. Цим у принципі мала би опікуватися Нацрада, аби не виникало ні колізій, ні накладок у компетенції. По-друге, Державний комітет телебачення і радіомовлення в Україні, де-факто, займається друкованими ЗМІ. Це дивна ситуація. Особливо зарубіжним експертам важко пояснити, чому так склалося. Знову ж таки, немає такої великої потреби мати окремий державний орган, який би займався реєстрацією видань. Я вважаю, що питання реєстрації преси мають передаватися Міністерству юстиції, функції контролю за друкованими ЗМІ не повинні бути у жодного органу взагалі. Так само потрібно переглянути повноваження в галузі телерадіомовлення.

Оскільки повноваження Держкомтелерадіо у Конституції не згадуються, то вони будуть перший час у волі нового Президента, потім – у волі уряду. Тобто залежно від доцільності, суспільної потреби голова уряду визначатиме, які органи влади і з якими функціями формувати, які ні.

Я вважаю, що основним і ключовим органом, який має регулювати діяльність телебачення і радіомовлення, як державного, так і приватного, має бути Національна рада.

Крім того, ми повинні працювати, щоб державного ТБ взагалі не було, а існуючі ЗМІ стали суспільними чи громадськими. І вони не повинні управлятися державним органом, який по суті має статус міністерства.

– За яких умов статус цього органу і в принципі доцільність його існування було переглянуто?

– Існування цього органу може переглядатися тільки шляхом внесення змін до Конституції. Якщо цей орган передбачений у Конституції, то він повинен існувати.

Існує можливість, що це рішення парламенту буде переглянуто. Уже й народний депутат Юлія Тимошенко заявила про оскарження до Конституційного Суду, і дійсно таки є деякі проблеми із процедурою прийняття змін до Конституції. Текст змінювався буквально в останній момент, при тому, що процедура змін до Конституції, прописана в Основному законі, передбачає, що один і той самий закон має ухвалюватися у першому читанні на різних сесіях парламенту, аби ці зміни були прозорими, стабільними і публічними. Минулої середи у парламенті процедура була дещо іншою, тому можна припустити, що ці зміни можуть бути скасовані Конституційним Судом. Хоча ймовірність цього невелика.

Я допускаю, що сформована вже у 2006 році нова Верховна Рада може повернутися до виправлення тих помилок, які є у цих змінах до Конституції, а їх достатньо багато. Це – той же імперативний мандат, наглядові повноваження прокуратури, що суперечить зобов’язанням України перед Радою Європи. Потрібно виправляти і ситуацію з Держкометелерадіо, оскільки, я вважаю, існування такого органу на рівні Конституції не має сенсу.