Адже йдеться не стільки про конкретну постать, скільки про виплекану Президентом Кучмою систему принципів, що знайшла своє найяскравіше втілення в особі керівника його канцелярії. Нас не може не хвилювати питання: що з Медведчуком буде далі? Власне, знову ж таки, не з Медведчуком як таким, а як із втіленням певних політичних принципів?

Як Віктор Медведчук формував державну політику, особливо яскраво виявилося у Львові, де його молодший брат Сергій керував обласною державною податковою адміністрацією. На перших порах у 21 районі міста і області з 23-х адреси, телефони районних податкових органів повністю збігалися з координатами райкомів очолюваної Медведчуком СДПУ(о). А імена керівників районних податкових були ті ж самі, що й імена голів райкомів соціал-демократів об’єднаних. Там створено цілу систему вибивання з підприємців грошей у партійну касу. Медведчук і його партія здійснювали свою політику не стільки через публічну діяльність, скільки з допомогою кулуарного впливу на державні органи через призначені “свої” кадри.

Партія з такими підходами неконкурентоспроможна в умовах демократії. Вона може виживати тільки через тіньовий вплив на виборчий процес, що й знайшло своє підтвердження на виборах у Мукачевому навесні цього року.

З такими підходами останній глава президентської адміністрації не міг не залити дуже багатьом сала за шкуру. Навіть орел з Кумового гнізда колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, як це випливає з плівок Мельниченка, відзначав тонкі, злі губи Медведчука і називав його недоброю людиною. Надто багато останній глава президентської адміністрації наплодив бажаючих звести з ним порахунки. Он уже російський бізнесмен Костянтин Григоришин, якого свого часу з подачі Медведчука заарештовували менти, на повен голос заявив у розмові з “Українською правдою”, що намагатиметься повернути собі те, що в нього відібрали Медведчук і Суркіс. Сміливо можна зробити припущення, що існує багато таких, хто мовчить, але до бою з Медведчуком готується, хто з великим задоволенням відправив би главу президентської адміністрації у місця не дуже віддалені.

Взагалі-то Медведчук має належні бійцівські якості, і можна припустити, що йому вдасться уникнути покарання. А що далі?

Це, по-перше залежить від дій нової майбутньої влади. Чи втілить вона у життя свої декларації про відмову від вироблених паном Кучмою принципів? Адже аналітики висловлюють застереження, що в оточенні Віктора Ющенка не бракує тих, хто волів би просто усунути від влади стару команду, а систему стосунків залишити такою, якою вона є. Якщо майбутній глава держави піде у них на поводу, то в старих нових координатах пан Медведчук буде значно шанованішою людиною, ніж пан Ющенко.

І все ж таки хочеться вірити, що новий президент буде твердим у своєму прагненні відмовитися від постсовкових правил гри. Яке місце в цій Україні залишиться Медведчуку і його партії? Кажуть, горбатого могила виправить. У вашого кореспондента немає жодних ілюзій на предмет того, що в кризового менеджера раптом проріжеться щирий потяг до демократії. Швидше за все, на думку виборців й інших зацікавлених йому буде так само наплювати, як було наплювати до сьогоднішнього дня. Але в тверезому розумі Медведчукові відмовити не можна. Якщо він здатен буде усвідомити, що за нових умов практика ламання як опонентів, так і своїх однопартійців об коліно приречена на неуспіх, якщо він здатен буде здолати свою натуру і навчиться прислухатися до інших, то хтозна – може, партія і виживе на політичні арені. Повторюю: не через любов її лідера до демократії, а тому, що за нових обставин інакше буде не можна.