Не претендую на істину в останній інстанції і я. Мабуть, цей феномен будуть досліджувати історики ще протягом немалого часу. Тому свої спостереження я спробую викласти тезисно.

1. У фальсифікації результатів волевиявлення народу в Донецькій області були задіяні сотні тисяч громадян. Це перш за все члени територіальних та дільничних виборчих комісій, тіньових виборчих штабів Віктора Януковича, численні агітатори, котрі складали списки людей, що на той час були відсутні не лише в Донецькій області, але і в Україні. Сюди ж включалися громадяни, які померли і не мали близьких родичів, а також засуджені, ті, що перебувають на лікуванні, тощо. Їх вносили в списки виборців, потім від їх імені писали заяву на виїзне голосування, і таким чином набиралось до 25 відсотків так званих “мертвих голосів”. Крім того, в межах адміністративної одиниці деякі громадяни вносились у списки на декількох дільницях. Десятки тисяч, отримавши гроші й відкріпні талони, роз’їжджали по Україні, голосуючи по декілька разів. При цьому, як правило, за місцем реєстрації за них голосували інші особи.

Коли стало зрозуміло, що ця операція провалилась, і на видноколі замаячила примара розплати, влада дуже просто пояснила – “Сядем усі”. Звідси й та небувала активність Донбасу з відстоювання “Своего выбора”.

Якщо ви проаналізуєте, хто їздив до Києва на підтримку Януковича, то виявите три категорії учасників. По-перше – кримінальний елемент, підготовлений для розправ з опозицією. Це члени чисельних напівкримінальних молодіжних об’єднань, які вперше відзначились під час зриву з’їзду “Нашої України” 31 жовтня минулого року. По друге – працівники підприємств області, які отримували зарплату на підприємстві, безоплатне харчування, проїзд і 230 гривень на витрати. Крім того, їм по закінченні акції було обіцяно виплатити по 100 доларів США. І лише третя категорія включала в себе фанатиків Януковича, фанатизм яких базувався на страху відповідальності за участь у фальсифікаціях. Та ж сама категорія людей складає й більшість учасників мітингів у Донецьку на підтримку того ж Януковича. Саме тому найбільша кількість учасників таких мітингів, як правило, не перевищує 20 – 30 тисяч навіть за офіційною статистикою. Насправді їх набагато менше. У примусовому порядку ходять на мітинги студенти, робітники підприємств... наприклад, для того щоб виставити живий ланцюг від Луганська до м.Дебальцеве 4 грудня, було витрачено 20 мільйонів гривень (за даними деяких ЗМІ). І це дуже схоже на правду, так як біло-голубих підвозили безкоштовно, виплачували від 20 до 50 гривень тощо.

2. Влада втягла в сепаратистські виступи більшість населення області. А в суботу та неділю, 27 та 28 листопада, в Донецькій області були проведені спровоковані керівництвом області масові виступи на відокремлення південного сходу від України та входження його до складу Російської Федерації. Це засвідчує, наприклад, орган Донецької ОГА та обласної Ради газета “Жизнь” за 30.12 2004.

Викладаючи виступ голови облради Бориса Колесникова, вона наводить такі його слова, сказані в Сіверодонецьку: “создать новое юго-восточное украинское государство в форме федеративной республики. Столицей нового государства станет Харьков”. З цього можна зрозуміти наступне: створюється нова держава на південному сході України. Її форма – федерація (з наведеного вислову цілком зрозуміло, що федерація стосується саме нової держави, а не всієї України, і Харків планувався саме як столиця нової держави. Мова не йде навіть про автономію). І далі Колесников говорить: ”Мы также заверяем мировое сообщество в том, что новое государственное образование будет иметь самую демократическую Конституцию в мире”. Що ж до мітингів на території області, то їхні учасники прямо закликали приєднатися до Росії. Мітинги були організовані місцевими властями на розпорядження обласної влади і про них прекрасно знав прем’єр-міністр Віктор Янукович.

3. З метою викликати ненависть до опозиції в області було штучно обмежено можливість зняти з банківських рахунків суми, що перевищують 200-500 гривень. Водночас було припинено трансляцію 5 каналу та ТРК “Ера” на кабельному телебаченні. Газета “Остров” так само розповсюджується підпільно. Обласні канали (“27 канал” та ТРК “Україна”) продовжують масову антиющенківську кампанію, звинувачуючи опозицію в фашизмі.

4. Населення провокується на пошук “ворогів народу”. Такими є, по-перше, представники опозиційних партій, а по-друге – люди, що голосували за Ющенка. На побутовому рівні лунають заклики до їх пошуків та розправи. Ця кампанія набирає все більших обертів, і якщо не зупиниться, то викличе масові розправи з політичних мотивів над прибічниками Віктора Ющенка. Уже зараз небезпечно з’являтись у людних місцях з оранжевою символікою, про що свідчить побиття учасників мітингу біля пам’ятника Шевченку в Донецьку 28 листопада.

“СТРАШИЛКИ” ЯК НОВИЙ СТИЛЬ РОБОТИ ДОНЕЦЬКИХ ЗМІ

Разом з тим рупори пропаганди “донецьких” останнім часом різко змінили свій переможний гул на інший стиль роботи. Якщо в 20-х числах листопада як у друкованих виданнях, так і на телебаченні переважно звучала риторика “фашистської небезпеки” й загрози “державного перевороту”, а також “героїчного спротиву Донбасу “оранжевой чуме”, то з винесенням рішення Верховного суду у справі фальсифікації виборів тональність різко змінилася.

Зараз донецькі ЗМІ почали перебудовувати свою роботу в руслі обслуговування виборчої компанії Віктора Януковича вже не як провладного кандидата, а як великого опозиціонера й кандидата від “15 мільйонів виборців”, з одного боку, та обслуговування місцевого сепаратизму – з іншого. Першою свою позицію змінила ТРК “Україна”, що належить неформальному лідеру “донецької групи” Ринату Ахметову. Висвітлення подій в Україні стало більш збалансованим, із блоку новин “События” зникли прямі наклепи на лідера опозиції, а також знайшлося місце хоча й негативному, та все ж із заявкою на деяку об’єктивність висвітленню подій на Майдані Незалежності. В основі політичних програм останнього тижня – не поливання бездоказовим брудом опозиції, а висвітлення позитивних аспектів діяльності уряду Януковича та спроби нав’язати відповідальність за кризу Вікторові Ющенку.

На такій же позиції нині й інші провідні телеканали області. Ці канали (“27 канал”, “Деловой Донбасс”, “1-ий муніципальний”, “Київська Русь” та інші) посилено готують ґрунт для розгортання кампаній “Донбас чесно голосував за Януковича” та “створення донецької автономії”.

У цьому ж руслі, як стало відомо з достовірний джерел в обладміністрації, відбулась розширена нарада з керівниками міст та районів області. Останнім було дано суворі вказівки: у ході голосування 26 грудня основні показники явки на виборчі дільниці, і особливо процентне співвідношення голосів, поданих за Януковича і Ющенка, не повинне відрізнятись суттєво від результатів голосування 21 листопада.

Обласні видання заповнились псевдоаналітичними “дослідженнями”, які настирно твердять про паталогічну ненависть населення області до Віктора Ющенка. Їх умовно можна назвати “страшилками”, і з усього видно, що замовлення на них надходить з одного центру. Переглянувши декілька обласних газет і проаналізувавши їх тональність у виступах проти лідера опозиції, можна дійти висновку, що ця тональність брутальна й витримана у кращих традиціях “темників”, про які Україна вже стала забувати.

У вже згадуваному числі газети облради та облдержадміністрації “Жизнь” (яка тиражує такі “страшилки” з номера в номер) за 30.11.04, де основною “страшилкою” стали події в Сіверодонецьку, опубліковане також дослідження автора “Анастасії Курдоди” “Оппозиция берет нахрапом и ложью”. Суть його можна звести до однієї фрази “оранжевий туман не введе в оману тверезомислячих людей”, а все решта – це набір стандартних “страшилок” про важку долю на Західній Україні прибічників Януковича та вихідців з Донбасу. Тут же опубліковано й “відкритого листа киянина до жителів Донбасу”, який чомусь підписався лише іменем Юрій, пояснюючи, що інакше не може, бо є держслужбовцем. І далі чергова “страшилка” – “Донецкая автономия реальна”. Можна було би продовжити перелік, та це невдячна справа, адже три з чотирьох шпальт газети заповнені подібними “страшилками”.

Наступне число (179, за 2.12.04) того ж видання виділяє цілу шпальту для однієї публікації “Подлинное лицо оранжевого кандидата”. Особливим шедевром творіння автора не назвеш, тому що він повторює вже звичні штампи антиющенківської пропаганди: це звинувачення і в утисках Донбасу за часів прем’єрства, і в банкрутстві банку “Україна”, і багато інших безпідставних закидів.

Не менш заангажованим виявився і ще один орган ЗМІ, що належить Ринату Ахметову, – “Салон”. №93 за 3.12.04 опублікував матеріал донецького антиукраїнські налаштованого журналіста Олега Ізмайлова “Как нам обустроить ридну Украину” (правопис оригіналу). Автор розкручує федеральну “страшилку”, при цьому видаючи федеральний статут України за вже вирішене питання (один із розділів так і зветься – “Федеральная Украина – факт бытия”). Не відстає й одіозний “Голос Донбасса”, що формально належить нікому не відомому “комітету виборців Донбасу”. 26 листопада вийшло чергове число видання, в якому у вже звичній формі простежується намагання звинуватити Ющенка у фальсифікації виборів та спробі захоплення влади. На відміну від інших видань, намагання перекласти вину на опозицію навіть не приховується.

Та все ж, як завжди, на першому місті – “Донецкие новости”, де редактором є доволі відома особа в області Рима Філь. Це вона в редакційній статті “замахнулась” на весь світ. „Когда мир откроет глаза…” назвала пані Філь свій витвір. У ньому авторка звинувачує іноземних та українських журналістів у тому, що вони не закривали очі на масові порушення закону в Донецькій області. „Многие сейчас задаются вопросом – а почему столько наших коллег вдруг порыжело?” Врешті, інші публікації не менш тенденційні. Це і спроба виправдати місцевий сепаратизм („Референдум пройдет 9 января”), і погроза опозиції (“Не нужно загонять промышленные регионы в угол...”), і відкритий наклеп („Как оранжевые зомбируют милицию”)…

Наступне число того ж видання також наповнене “страшилками”. Тут і грізна заява прем’єра: „Я не кандидат от этой власти – трусливой, позорной и предательской”. І нова спроба довести справедливість виборів 21 листопада – “Крах несостоявшейся империи” и ”Как у Януковича украли победу”, і, знову ж таки, погроза федералізації України з Донецька – “Переход к федерации объединит Украину”.

Виходячи з усього вищенаведеного, можна сміливо прогнозувати масові фальсифікації і під час переголосування 26 грудня, а також розправи з спостерігачами, членами дільничних комісій та активістами штабів Віктора Ющенка. Не виключений також намір подальшого провокування сепаратизму, аж до звернення – через референдум – після 26 грудня до Росії з проханням входження до її складу у рамках автономії. Звичайно, тут усвідомлюють неможливість цього, але як технологію „страшилки” для демократичних сил не тільки України, а й світу – використають не задумуючись. Тим більше, що вже впевнилися в її ефективності, коли саме під впливом штучної загрози розколу України європейські політики вимагали від Ющенка поступок у переговорах з Кучмою.