Події “помаранчевої революції” між другим та “третім” турами виборів мали б всі підстави, зробивши Ющенкові та його команді небачений прорив в інформаційному просторі, принципово скоротити кількість цих тимчасових попутників лідера опозиції. Але задля цього самому Ющенкові треба було скористатися нагодою, якої він не мав досі, та продемонструвати справжні якості стратега й тактика, себто суб”єкта процесу, і дати зрозуміти широким “революційним масам” видимий шлях до остаточної перемоги, замість залишатися прикрасою чи то символом народного руху за обстоювання своїх прав на вибір. Але наразі цього не сталося.

Право народу на вибір відновлено Верховним судом України, який визнав факт тотальної фальсифікації в другому турі голосування. Власне відновлення права на вибір, як визначено у рішенні Суду, полягає в переголосуванні, себто наданні громадянам змоги ще раз засвідчити свій вибір. І хоча велику роль в судовому процесі, що має підстави вважатися історичним, відіграли правники команди Ющенка, але вони не зуміли через судовий процес здобути своєму лідерові остаточну перемогу. Про процедурно-юридичні причини цього багато писали й говорили, і звелися ці причини до того, що команда Ющенка не зуміла зібрати паперові докази кожного сфальшованого під час другого туру голосу громадян. Але ця обставина була фактично вибачена громадянами команді лідера через відомі всьому світові і також детально висвітлені під час судового процесу причини – зловживання виконавчої влади.

Натомість навряд чи буде вибачено Ющенкові та коаліції “Сила народу”, якщо вони не зуміють забезпечити усунення перешкод для вільного волевиявлення виборців під час так званого “третього туру”. А цю справу опозиційні політики мають зробити в середовищі власне політичному, своїми професійними “інструментами” ухвалення рішень через парламент, ефективними переговорами, застосуванням міжнародних посередників тощо... Тиск вулиці в цьому випадку якщо й може використовуватись як знаряддя боротьби, то лише в крайніх випадках, коли всі інші засоби вичерпані, а сам вуличний тиск в жодному разі не може обернутися проти самого народу і спровокувати силове розв”язання проблеми збереження владного режиму. І взагалі, якщо б народ, як під час справжньої революції, самостійно вирішував питання, що належать до компетенції політичних лідерів - то навіщо йому ті лідери були б потрібні...

Одразу в цьому контексті зазначу, що продовження “помаранчевої революції” після офіційного проголошення переголосування другого туру виборів логічніше розглядати як тиск громадян не на Кучму, Януковича та почасти парламент, а як тиск саме на Ющенка з його командою – аби вони не перетворювали переговори на зраду, парламентські голосування – на торг і таке інше. Нехай комусь це здасться передчасним, але дозволю собі перекласти це на політологічну мову наступним чином: саме другий етап “помаранчевої революції” є початком формування тієї “конструктивної” опозиції до Ющенка та його оточення, що здатна до кінця підтримати його обрання президентом, але здатна також не випустити з рук перемогу народу, як це сталося, приміром, після парламентських виборів 2002 року...

Практичний бік справи такий. Аби ефективно провести “третій тур” виборів, опозиція визначила для себе за необхідне ще до 26 грудня максимально знизити втручання виконавчої влади, яка досі збереглася в недоторканому вигляді, в перебіг цього голосування. Відставка уряду Януковича має в цьому сенсі кілька мотивів: як відсторонення самого Януковича від посадових можливостей, так і усунення від державної скарбниці та інших ресурсів його урядовців, скажімо, віце-прем”єра з ПЕК пана Клюєва...Відставка губернаторів, які обрали способом боротьби проти “помаранчевої революції” сепаратизм, - також входить до цього “пакету” вимог.

Вважається, що після ухвалення відповідної постанови ВР щодо недовіри уряду – відповідальність за збереження Януковича на посаді прем”єра покладено лише на Кучму та на Януковича особисто, бо він відмовляється у відповідності до Конституції написати заяву.

Маю розчарувати декого. Ухвала ВР щодо недовіри до Кабміну таки порушила 87 ст. Конституції, через що Конституційний суд матиме повне право скасувати її. І справа не в програмі уряду, скасованій тією ж постановою ВР і взагалі нечинної в якості імунітету для КМ, бо це була друга програма після призначення Януковича...

Реальна проблема в тім, що парламент не має права більше одного разу протягом однієї сесії розглядати питання недовіри до уряду. А саме такий розгляд, щоправда – провалений, на який не знайшлося більше 196 голосів – відбувся за день (30 листопада) до того, як недовіру уряду усе ж підтримали (1грудня) 229 депутатів. Чомусь наразі про цю обставину не кажуть ані сама опозиція (більшість представників якої, схоже, просто забули про згадану норму), ані спікер Литвин, який називає постанову про недовіру уряду легітимною, але точно знає обставини, за яких відбувалося обидва голосування, ані сторона Януковича, - хоча немає сумніву, що операцію по знешкодженню парламентського рішення проведено за задумом кількох її представників.

Відтак, доля уряду та особисто Януковича залежить дійсно виключно від Кучми. Але нині його спротив відставці уряду лягає додатковою відповідальністю на гаранта, а після вердикту КС це буде виглядати як несподівана або спровокована поразка як Ющенка, так і його прибічників на Майдані.

Тим не менше, усунення Януковича з посади через тиск на Кучму не є утопією. Просто досягати цього результату треба і, мабуть, усе ще можливо з допомогою відповідного інструментарію. Зокрема, якщо вже не обходиться без іноземних посередників, які більше за все стурбовані загрозою дестабілізації України, - то саме під час переговорів за їхньою участю можна і треба ставити поперед усіх інших вимог до Кучми та Януковича – відставку уряду. В Ющенка є всі підстави ставити це питання саме на рівні іноземних посередників, адже сепаратистські з”їзди з усією очевидністю довели, від кого виходить загроза українській стабільності. Так само відставка уряду є наслідком вердикту ВС про фальшування другого туру виборів за участю виконавчої влади.

Але, як відомо, замість ставити на переговорах за участю Солани, Квасьневського та інших поважних людей це ключове для стабільності країни та прозорості переголосування питання, Ющенко чомусь підписав пункт про “пакетне” ухвалення в парламенті змін до закону про вибори президента разом із внесенням змін до Конституції. Зрозуміло, чому з боку Кучми та Януковича негайне голосування по реформі є виразом стабільності. Не зрозуміло, чому Ющенко погодився на це. Здається, одразу по підписанні протоколу, що потім став викривальним для його позиції у ВР, Ющенко сказав на Майдані щось на кшталт такого: я, мовляв, погодився, бо це була угода з Морозом, але текст я не редагував.

Мені особисто це нагадало пояснення Ющенка після підписання “заяви трьох” проти учасників акції “Україна без Кучми”. Він тоді також пояснював, що серце його було з народом, він підтримав стабільність, а текст редагували інші...Не хочу наголошувати на тому, що і тоді, і тепер фігурував І.Плющ. Але можу твердити – якщо Ющенко й далі підписуватиме угоди з невідредагованим текстом, залишаючи це на розсуд “партнерів”, то кепські справи у країни в цілому.

Що ж до стабільності, то вимушена, але абсолютно справедлива відмова “Нашої України” та БЮТ і “Центру” від хибного зобов”язання Ющенка провадити “пакетне” голосування з реформи та змін до закону про вибори, - мало не поставила під питання стабільність опозиційної коаліції. Адже автоматично виникла абсолютно “легальна” підстава для виходу з коаліції СПУ на чолі з О.Морозом. На тлі ж негайно розпочатих з боку провладних сил припущень, ніби Янукович зніме свою кандидатуру на “третій тур”, - спокуса для Мороза вчергове зростає. Звісно, йдеться про старезний сценарій, що переходить з туру до туру та забезпечує лише один результат – “Кучму-3”. Але в тім і проблема, що протягом такого довгого часу опозиції так і не вдалося подолати чинники здійснення цього сценарію, а саме – зліквідувати приводи до розколу в своєму середовищі.

В чому причина нездатності Ющенка подолати недовіру до своєї майбутньої політики з боку СПУ, через що її лідер продовжує спроби забезпечити гарантії собі та своїй політичній силі через конституційну реформу, а простіше кажучи - шантаж? А відтак – тягне за собою хвіст “гарантій” для СДПУ(о), “Регіонів” та решти олігархів?

Розвиток подій свідчить: йдеться про потребу Ющенка в розширенні своєї “коаліції” напередодні “третього туру” за рахунок ... олігархів чи то їхніх представників в парламенті. Переорієнтація, зокрема, кількох ще не так давно пропрезидентських фракцій з мажоритарного “парламентського болота” та частково фракції Пінчука “Трудова Україна”, що тепер ніби доповнюють “нову більшість” у ВР, - це очевидний процес витискання СПУ. І, мабуть, нічого кращого задля розколу коаліції з СПУ не можна було вигадати, як проголошувати формування “уряду народної довіри” на тимчасових засадах, пропонуючи в ньому Морозу роль “перехідного прем”єра”, але при цьому маючи на увазі в справжньому уряді Ющенка зберегти фактично всі преференції для олігархічних сил.

Не дивно, що такий підхід міг обурити і Ю.Тимошенко, щоправда, з точки зору власних інтересів. Може, саме через це пані Юля відверто в ефірі обурила громадян повідомленням, що Ющенко намагається домовлятися з самим Кучмою про якісь гарантії...Не здивуюся, якщо за цим стоїть не лише проблема майбутнього уряду як такого, але й вимога Кучмі Ющенкові усунути Юлю й Мороза як гарантію того, що Кучмі з боку коаліції за їхньої участі гарантій не буде.

Стосовно ж Мороза й “перехідного уряду”, - то нічого дивного немає в тім, коли СПУ побажала через введення конституційних змін закріпити за своїм лідером постійний та повноважний статус. Дивно, що Ющенко дав для цього підстави, про які вже йшлося...

Насправді ж все це – віртуальні вправи на кшталт поділу шкури невбитого ведмідя, яке відбувається прямо на очах Майдану. Причому тут під словом Майдан варто розуміти не лише ті тисячі протестантів, які постійно чи періодично чергують в наметових містечках, на мітингах та в пікетах. А ті мільйони людей, що через вибори та їхній розвиток почали займатися політикою безпосередньо. Вважати, що ці мільйони залишаються “лохами” та дозволять “розвести” себе через будь-які свідомі сценарії чи пастки, куди раз по раз потрапляє опозиція, - безглуздо.

Зокрема, ці мільйони вже розуміють, що теперішні вибори мають призвести до зміни місцями теперішньої влади та теперішньої опозиції. І жодних конституційних змін не потрібно, аби теперішні представники влади в майбутній опозиції мали свої власні перспективи політичного життя. Найрозумніші з них мають усвідомити, що голосування за зміни до закону про вибори, себто за унеможливлення нових зловживань під час “третього туру”, - це не більше, але й не менше, ніж забезпечення собі місця в такій цивілізованій опозиції, а зовсім не спосіб швиденько перескочити в нову владну команду. Якщо Ющенко не здатен пояснити це партнерам по переговорах, чиїх голосів він потребує для змін до виборчого закону, - то він приречений на витискання з владної “рукавички” незалежно від того, чи буде проведено конституційну реформу, чи ні. З іншого боку, члени ющенківської опозиційної коаліції мають, нарешті, зрозуміти, що коли всередині коаліції продовжує існувати політичне напруження та взаємна недовіра, то жодна реформа не виправить ситуацію, хіба що призведе до повного паралічу державної влади в умовах постійного створення штучного паралічу парламенту, саме коли він отримає найбільше повноважень...

Втім, повернімося знову до практики. Конституційна реформа, що продовжує виконувати роль проекту “антиЮщенко”, на даному етапі функціонує наступним чином. Без реформи в парламентської еліти є вибір між кандидатами Ющенком та Януковичем із стимулом попрацювати на користь саме Ющенка. В разі ж проведення конституційної реформи до голосування 26 грудня – вся “більшовицька рать” спокійно повертається до підтримки ...Януковича, оскільки припиняє побоюватись його повноважень як президента. І в разі підтримки конституційної реформи шанси схвалення змін до закону про вибори лише зменшуються, а не зростають. Чому? А щоб не ставити Кучму в чергове незручне становище, продовжуючи ту ж гру, що й під час ухвалення фактично недійсного вотуму недовіри до уряду.

А от без реформи принаймні схвалити зміни до закону про вибори – можна. Тією “перехідною більшістю”, яка склалася з найменш одіозних фігур “центристського болота” та теперішньої опозиції. Щоправда, після одного вето Кучми на подібні зміни – чекати його підпису не варто за будь-яких умов. Але це, принаймні, дасть реальні підстави для тиску на нього, в тім числі й через міжнародних посередників.

Хоча справжньою формою тиску на Кучму, силовиків тощо вже є і ще після опублікування стане повне рішення Верховного суду, разом із висновками по матеріалах, досліджених в судовому процесі. А вони, здається, стосуються подальшого покарання винних в порушеннях під час другого туру. Причому якщо деякі виконавці цих порушень ще мають бути визначені внаслідок слідства, то доля ЦВК, схоже, тут вже з”ясована остаточно. Принаймні нездатність теперішнього складу ЦВК проводити вибори витікає з вже оголошеного рішення Суду.

Щоб знову не ставити заручниками ілюзій, слід одразу дати собі звіт: Кучма може просто ухилитися від виконання настанов Верховного суду та саботувати зміну складу ЦВК. І в цьому разі, між іншим, виникне ще більш складна проблема: легітимність повторного переголосування 26 грудня. Вчинити так Кучма може у випадку, якщо в нього все ще зберігаються шанси розв”язати силовий конфлікт ніби у відповідь на природнє максимальне збурення громади. Себто якщо під час останньої зустрічі з Путіним в аеропорту Внуково той дав обіцянку якось допомогти нашому “гаранту” “матеріально”. Це, між іншим, не жарт, оскільки міркування Путіна щодо “цілком російськомовної” України дуже нагадує готовність “захищати співвітчизників” – незалежно від їхнього бажання...

Але в Кучми все ще є інший шлях: погодитись на переформування ЦВК, сподіваючись, що його люди в парламенті запропонують тих самих, або, принаймні, пана Ківалова. В то же час слід нагадати, що вже після формування ЦВК на чолі з Ківаловим для виборів, які вже минулися, - ВР ухвалила новий закон про ЦВК, де закладено пропорційний принцип висування кандидатур від фракцій для погодження з президентом. Це на практиці означає, що боротьба за склад нової ЦВК має відбутися саме у ВР, і тут вже зіграють свою роль наслідки утворення Ющенком так званої “нової більшості”. А також зміна пропорцій фракцій, що вже має місце...В таку гру з Кучмою можна й треба гратися, але спокійно, професійно і з врахуванням думки громадян, а не їхніх голосних вигуків під вікнами ВР, яким дехто намагається виправдовувати власні помилки.

Власне, це той мінімум-мініморум, що має зробити опозиція у ВР задля забезпечення більш вільного волевиявлення громадян в “третьому турі”, ніж це було в турі другому. В разі, якщо оновлена ЦВК діятиме не як “калькулятор”, а як орган, що забезпечує організацію та проведення виборів, - то навіть попередні методи впливу на кампанію з боку кандидата від влади Януковича (а саме таким кандидатом він, очевидно, й залишатеметься до останку), не спрацюють. Особливо на тлі величезного інформаційного прориву, який, як вже йшлося, створила “помаранчева революція” між цими турами...І зірвати ще й “третій тур”, аби, як попередив Путін, далі була потреба в четвертому, п”ятому й наступних, - не вдасться.

Це, звісно, якщо Ющенко не продовжуватиме шукати домовленостей з Кучмою та справжніми кучмістами, роздаючи їм індульгенції, які, до речі, негайно обертаються проти нього самого. А то дехто в кулуарах ВР вже жартує: мовляв, насправді Ющенко чекає чергового зриву виборів, аби під Новий рік Кучма в своєму зверненні до народу сам зрікся влади на його користь...

Погані жарти. Погане уявлення про лідера, якому дано такий кредит довіри народу.

Між іншим, саме на тлі такого іміджу Ющенка можуть виникати й виникатимуть нові проекти завершення “третього туру”. Тож не треба дивуватися, якщо повторюватимуться чергові спроби вивести з гри Януковича та поставити в конкуренцію до Ющенка Мороза, або й сам Янукович, якщо залишиться кандидатом, спробує поспекулювати на слабкостях опонента, які стали очевидніші для широкого загалу.

І тут нікому іншому, як народові, доведеться продемонструвати неабияку витримку і вірність собі самому, аби обрати президента, від якого потім вимагати здійснення обіцяних норм демократії та вільного розвитку, боротьби з корупцією та законного покарання ключових фігур злочинного режиму. Все вказує на те, що народ – витримає.

Тож доведеться витримати й лідерам опозиції.

Фото УНІАН