Можливо, що хтось із науковців навіть зрадіє: теорія здобула чергове підтвердження практикою. А теорія ця твердить, що за неототалітарного ладу У ПРИНЦИПІ неможлива зміна влади інституційними засобами, тобто шляхом загальних виборів – не має значення, президентських чи парламентських.

Те, що в Україні впродовж останніх років відбувався перехід від авторитарного правління Леоніда Кучми до неототалітарної влади тандему СДПУ(О)-Партії регіонів, думаю, не викликає сумнівів ні у кого з незаангажованих дослідників. Перехід наразі сягнув точки біфуркації – влада екс-парторгів і олігархів змінюється владою тоталітарних структур. Засіб – президентські вибори, які влада В ПРИНЦИПІ не могла виграти чесно і які опозиція В ПРИНЦИПІ не мала можливості виграти за існування механізмів чинної влади.

За своєю сутністю БУДЬ-ЯКИЙ тоталітарний лад у будь-якій країні світу, навіть коли йдеться про “м‘які” іпостасі тоталітаризму, У ПРИНЦИПІ виключає ротацію правлячих еліт внаслідок вільного волевиявлення громадян. Отож, на жаль, маємо чудове практичне підтвердження цієї теоретичної тези. Причому своєї націленості на створення ПОВНОМАСШТАБНОГО тоталітаризму не приховували ані Леонід Кучма, ані Віктор Янукович. Про непотрібність, ба більше, і шкідливість такої ротації для України заявив три місяці тому Леонід Кучма. А Віктор Янукович під час теледебатів заявив, що нова влада вже прийшла (БЕЗ ВИБОРІВ!) і її вичавити буде неможливо. У схожому випадку, напередодні парламентських виборів 1933 року, Адольф Гітлер, котрий за два місяці перед тим став канцлером, заявив: “Незалежно від результатів виборів ми не відступимо, ми втримаємо владу іншими засобами”. Чи є різниця? Тільки в тому, що Гітлер говорив це перед вузьким колом олігархів, а Янукович, не соромлячись, – публічно. А от Кучма, схоже, на підтвердження своїх тоталітарних ідей більше любить цитувати Сталіна. Скажімо, він ледь не дослівно повторив у зверненні до українського народу від 20 листопада відомі слова Сталіна – не має значення, хто як голосуватиме, важливо, хто і як рахуватиме (на вустах Кучми останнє прозвучало так – головне, як порахує голоси повністю підконтрольна йому ЦВК).

Відтак теорія змушує стверджувати: у разі ствердження при владі команди Януковича (як і будь-якого тоталітарного лідера) ВСІ наступні парламентські і президентські вибори перетворяться на порожню формальність, а ротація всередині владної еліти України якщо і відбуватиметься, то або шляхом “відстрілу” вже непотрібних кадрів, як у Німеччині 1934 року і в СССР у 1937-38 роках, або у вигляді виклику “на килим” до Кремля із оргвисновками.

А що означає відсутність ротації владних еліт? Це не в останню чергу означає “ЗАГНИВАННЯ” владної верхівки, коли вона перестає адекватно оцінювати ситуацію в країні та ухвалювати правильні рішення, і врешті-решт заганяє країну НА МЕЖУ КАТАСТРОФИ. І це відбувається не за такий тривалий термін: після десяти років перебування при владі Гітлер, до цього вельми успішний політик і військовий стратег, став нездатен вірно оцінити ситуацію на фронті і привів свої війська прямо під Сталінград.

Винятків із цього правила не існує. Один приклад: Іспанія за Франко два десятиліття розвивалася за класичними тоталітарними взірцями; в соціально-економічному і соціально-культурному плані друге десятиліття було втраченими кризовими роками. Тоді Франко, який не був дурнем, розпустив фашистську партію, оголосив “загальне примирення” і перевів політичний розвиток на рейки “освіченого авторитаризму”, який врешті-решт мирно трансформувався в демократичну державу – члена НАТО та ЄС. А от СССР не встиг вчасно трансформуватися – і не просто розвалився, а породив на своїх уламках низку тоталітарних і авторитарних держав.

Отож зрозуміло, що може чекати в перспективі на “государство Україна” під патронатом Януковича і його партнерів з тоталітарного бізнесу, чи не так?

А тепер про деякі екзотичні паралелі з минулим. У багатьох, мабуть, викликала подив поява під час президентської виборчої кампанії в Україні невеличкої групи з числа екс-націонал-демократів, та ще й галичан, які активно підтримали Віктора Януковича. Нема нічого нового під сонцем: на виборах 1933 року в Німеччині існувала така собі організація “Євреї-фронтовики за Гітлера”. Причому їхня аргументація майже дослівно збігалася із тим, що пропонує наразі Тарас Чорновіл: не треба даремне дратувати “лідера”. Так само, скажімо, і з участю в команді Віктора Януковича справді блискучого банкіра Сергія Тігіпка: у Гітлера був не менш, а, швидше, і більш талановитий фінансист Ялмар Шахт. Що ж стосується 96%-ї участі Донецької області у другому турі виборів, це теж було – вперше під час “виборів” Верховного Совєта СССР славетного 1937 року. І 102%-ва чи 104%-ва кількість виборців, котрі на Донбасі підтримали Януковича – теж абсолютне дежа вю: 1933 року у Померанії НСДАП, за офіційними даними, підтримали на 62 тисячі виборців більше, ніж їх там узагалі було...

А тепер – головне. Чи безнадійна боротьба зі становленням неототалітаризму в Україні? Видається, що ні. І не тільки тому, що він ще не вповні звівся на ноги. І не тільки тому, що в Україні є мільйони людей, здатні виходити на вулиці в акціях протесту і тиснути на цю владу тими самими позаінституційними засобами. Головне, можливо, – це людська якість чільних персонажів претендентів на необмежену політико-економічну владу. Ким були лідери НСДАП станом на 1933 рік? Звісна річ, нацисти – це за визначенням мерзотники (як і їхні сучасні наступники), але ж подивіться – фронтовик, кавалер двох Залізних хрестів, блискучий оратор Адольф Гітлер; льотчик-ас Першої світової війни, геній організації Герман Геринг; доктор філософії, вправний газетяр Йозеф Геббельс; вмілий залагоджував соціальних конфліктів Роберт Лей і так далі. А після “зачистки” у штурмових загонах 1934 року в Німеччині велася справді серйозна боротьба зі злочинністю, а використання в політичних цілях напівкримінальних елементів припинилося. В Україні, на щастя, відсутні настільки талановиті (і настільки некорумповані та ідейні) прихильники неототалітарних ідей, отож вони об‘єктивно значно слабші за сумірні із ними постаті з числа “класичних” тоталітарних вождів.

Тому, поки неототалітарні сили не ствердилися всерйоз і надовго, є шанс їх швидко подолати. Шляхом загальнонаціонального страйку. Адже в іншому випадку Україна змушено піде тривалим, давно ОБ‘ЄКТИВНО визначеним шляхом подолання тоталітаризму. Цих шляхів небагато і вони ОБ‘ЄКТИВНО пов‘язані, на жаль, із кров‘ю – більшою чи меншою. Йдеться про революцію, про військовий переворот, зрештою, про відпрацьовану ще УПА партизанку. А що стосується тоталітарних лідерів – адже діятиме ОБ‘ЄКТИВНА, а тому невблаганна логіка історія – чи то на шибеницю, догори ногами, як Муссоліні, чи то під розстрільну команду, як Чаушеску.