Аркадій Сидорук, радник кандидата в президенти України на виборах 1999 року, кореспондент у США в 1980-1989 рр. і 1992-1996 рр., для “Детектор медіа” або Чи відбулися президентські теледебати в Україні?

„Детектор медіа” пропонує своїм читачам ще один погляд на головну демократичну відзнаку виборів, що тривають, – теледебати. Наш постійний автор провів порівняльний аналіз між українськими та американськими особливостями жанру.

Політика – теж театр, у сучасній Україні – драматичний

З усіх висловлювань про теледійство, що відбулося минулого понеділка у прайм-тайм, з 19.00 до 20.40, у студії УТ-1 і транслювалося у прямому ефірі й на інших телемережах, найцікавіше, як для мене, те, що сказав Богдан Бенюк. “Класична драматургія, – наголосив актор, – актуальна у всі часи, тому що в неї захопливий сюжет. Сюжет, який задумав автор, завжди має бути несподіванкою для глядача…”. (“Газета по-киевски”, 16 листопада).

Ця аналогія потребує доповнень в іншій площині. У театрі успіх залежить не тільки від особистостей акторів, а й великою мірою від таланту невидимого на сцені режисера, про якого знають тільки театральні критики й затяті театрали, і не в останню чергу – від освітлювачів. Успіх у політиці так само визначається харизмою “акторів”, професійним рівнем та злагодженістю їхніх команд, і як наочно було продемонстровано на провладному УТ-1, від вміння протистояти заангажованості – від президента НТКУ до ведучого і технічного персоналу.

Є й суттєва різниця: у театральній залі вміщується декілька сотень людей. Аудиторія телевізійного політичного дійства, що відбувалося в Україні вперше за останнє десятиліття (після телезмагання 1994 року між двома Леонідами), налічувала, згідно з даними проекту “ТВ панель ҐФК-ЮСМ”, 9 мільйонів 513 тисяч глядачів. За ним спостерігали у кожній другій українській оселі – у міських квартирах і сільських хатах.

Що ж побачили глядачі на телеекрані? Не одну віртуальну, а дві реальні сцени. Двох Вікторів, які, за деякими винятками, не сходилися на словесних рапірах безпосередньо одне з одним, а зверталися просто до аудиторії.

Чи не єдину спробу вступити в безпосередній гострий діалог з суперником зробив Віктор Ющенко. Він запитав політичного опонента: “Де ж той ВВП, який можна на бутерброд намазати?” Відповіді не діждався ані він, ані телеглядачі, й, зрештою, запитання потонуло у масі перенасичених цифрами довгих монологів.

Найгостріше протистояння відчувалося на емоційному рівні. Як влучно висловився Бенюк, “у обох кандидатів є прообрази: Ющенко – Отелло, Янукович – Яго”. Янукович, обравши агресивну модель поведінки і водночас позу “чесного громадянина”, перший звинуватив тих, які “нас зробили бідними” і “зараз знову рвуться до влади”, “збанкрутілих політиків, до яких ми вже не маємо довіри”. Ющенко відразу зробив хід у відповідь, переадресувавши автору вислів про “козлів”, що вже набув розголосу не тільки в Україні, а й у Варшаві та Вашингтоні.

Перша аналогія – про публічну мораль

Серед загальноприйнятих стандартів президентських теледебатів у демократичному суспільстві, є й такий, що створює позитивну психологічну атмосферу – публічна взаємна повага непримиренних суперників, один з яких неминуче стане переможцем, в другий – переможеним. Асоціативно я згадав висловлювання Джона Керрі під час недавніх президентських теледебатів у США. “Я знаю, що обидва ми – президент Буш і я – однаково любимо нашу країну, та в нас різні переконання щодо того, як зробити її безпечною”. Ніхто з двох опонентів не чинив спроб монополізувати право на патріотизм чи на людські чесноти: американці цього не сприйняли б, і претензійний оракул-святенник прирік би себе на нищівну поразку. Я сумніваюся в тому, що в одного з нинішніх претендентів на найвищу державну посаду в Україні (особливо враховуючи специфіку його біографії) є реальний шанс утвердити приватну монополію на чесність, патріотизм і навіть на віру в Бога, протиставляючи себе на моральному рівні конкуренту–щирому християнину.

Чи варто винаходити велосипед?

Режисура президентських теледебатів вже вироблена в демократичному суспільстві, тож варто запозичити з неї дещо вивірене у політичній та медійній сферах. Дебати у США суворо регламентовані, будь-яке порушення регламенту практично неможливе. Кожний з чотирьох раундів останніх президентських теледебатів (включаючи один раунд між кандидатами на посаду віце-президента) тривав 90 хвилин. 2 хвилини – на відповідь, 1,5 хвилини – опоненту на спростування. У разі, якщо модератор вважав за доцільне, він продовжував обговорення проблеми, надавши кожному учаснику ще по 30 секунд. Жодних порушень чи потурань котромусь із кандидатів не було.

Поведінка претендентів на найвищу у США і найвпливовішу в світі державну посаду – президента Джорджа Буша і сенатора Джона Керрі – підлягала жорстким правилам:

– ніяких вступних слів, тільки заключні заяви тривалістю усього по 2 хвилини;

– ніяких підказок, нотаток, схем, діаграм, записів чи будь-яких інших предметів, відчутних на дотик;

– під час дебатів кандидатам не заборонялося робити нотатки на папері такого типу, формату й кольору та користуватися такими ручками й олівцям, які їм до вподоби;

– перед початком дебатів кожний кандидат повинен був, однак, передати членам Комісії папери, ручки й олівці, якими вони хотіли користуватимуться, і ті самі клали їх на подіуми;

– кандидатам не дозволено було ставити запитання одне одному, хоч вони могли ставити риторичні запитання.

Цікаво порівняти ці чітко визначені правила гри з обов’язками кандидатів на найвищу державну посаду у нас. Під час проведення теледебатів кандидати на пост Президента України повинні:

– дотримуватися порядку проведення теледебатів, визначеного законом та цим Порядком (йдеться про закон “Про вибори Президента України” та постанову ЦВК. – Прим. “ТК”);

– виконувати вимоги ведучого теледебатів стоосовно регламенту, передбаченого цим Порядком;

– дотримуватися етичних норм поведінки.

Усі ці обов’язки, як, виявилося, ні до чого не зобов’язували принаймні одного кандидата.

Суть у тому, що правила президентських теледебатів у США визначалися правничим документом – Меморандумом про взаєморозуміння (Memorandum of Understanding), виробленим на основі консенсусу і скріпленим підписами менеджерів кампаній (начальниками штабів. – Прим. А.С.), представниками Комісії з президентських дебатів і модераторами. На противагу цьому Постанова ЦВК – не більш як адміністративний документ, що не має правничої сили. Він став об’єктом маніпуляцій навіть з боку самого ЦВК. Так, у переддень теледебатів вона на догоду владному кандидату змінила попередній формат, обмеживши коло питань і наклавши табу на обговорення деяких сумнівних сторінок біографії В.Ф.

Більш того, президент НТКУ пан Савенко з цілком зрозумілих мотивів намагався в останній день самочинно змінити формат теледебатів, заборонивши кандидатам ставити питання одне одному й віддавши цю роль ведучому, якого “визначає Національна телекомпанія України”. На Заході він, певно, був би удостоєний за це лаврів борця за утвердження суспільної ролі ЗМІ, якби не одна суттєва обставина в Україні. Йшлося про спробу інформаційного кілерства, що, зрештою, вдалася тільки частково.

Модератор і телеведучий – різні ролі

Чи є хоч щось спільне між модераторами президентських теледебатів у США і ведучими теледебатів в Україні?

Меморандум про взаєморозуміння так визначає функції модератора:

– відкриття і закриття теледебатів, постійне стеження за дотриманням лімітів часу;

– забезпечення того, щоб запитання кандидатам були раціонально збалансовані й торкалися широкого кола проблем, з якими стикаються США й світ і які викликають великий інтерес громадськості;

– варіювання запитань і справедливий розподіл їх між кандидатами;

– забезпечення того, щоб обидва кандидати говорили приблизно однаковий час тощо.

Постанова ЦВК так визначає функції ведучого:

– стеження за дотриманням встановленого цим Порядком часового регламенту проведення дебатів;

– дотримання положення відповідних законів.

Водночас ведучий не повинен:

– виявляти упередженість та надавати перевагу одному з кандидатів на пост Президента України;

– припускатися висловлювань, які можуть бути сприйняті як агітаційні, коментувати або оцінювати висловлювання кандидатів.

Під час президентських теледебатів у США модераторам відводиться ключова роль, вони є рупорами громадської думки. На це спроможні тільки професіонали високого класу. Останні теледебати у США вели впливові американські журналісти Джім Лерер, Чарлз Гібсон, Боб Шіффер і Гвен Айфілл. Кожен з них одразу брав стерно влади у свої руки й вів черговий раунд дебатів, міцно тримаючи його в руках.

Ведучий телебатів на провладному каналі УТ-1 – не журналіст, а гвинтик пропагандистської машини, що є знаряддям масового зомбування суспільства.

Чорний понеділок в історії української тележурналістики

Чому, скажімо, пан Мельничук представив першим Віктора Януковича, а не Віктора Ющенка, хоч він – переможець першого туру і навіть формально, за абеткою, його прізвище передує прізвищу чинного прем’єра? Панічно боячись обох, він не спромігся виконати покладеної на нього елементарної функції – живого дублера “таймера”. Та при цьому він все ж таки примудрився позбавити Ющенка 1,5 хвилини ефірного часу, ввівши його в оману.

Те, що відбувалося в студії УТ-1, було відвертою спробою інформаційного кілерства. Перед початком дебатів крутили три ролики: два – за Януковича, один – за Ющенка. Напрошується ще одне порівняння. Під час президентських дебатів у США телевізійні мережі жорстко дотримуються правила: на екранах видно тільки кандидата, котрий відповідає на запитання чи виступає із заключним словом. Жодної перебивки з іншим кандидатом не буває. На студії УТ-1 оператори постійно привертали увагу телеглядачів до спотвореного тяжкою хворобою обличчя Віктора Ющенка. Схоже, йому засліплювали очі юпітерами, щоб змусити раз-по-раз опускати голову. Цей трюк мав на меті візуально продемонструвати мільйонам телеглядачів, нібито він недієздатний. Як на мене, то був чорний понеділок в історії української тележурналістики.

Влада та її кандидат розглядали теледебати не як боротьбу ідей та особистостей, а як частку свого потужного адмінресурсу. Для опозиції та її кандидата це був унікальний шанс прорвати інформаційну блокаду і звернутися до народу. Мільйони телеглядачів побачили Віктора Ющенка не зломленим фізично, а змужнілим духовно через особисту трагедію й почули його заповідь: b>“Не бійтеся!” Найкраще телеглядачі запам’ятовують кінець програми. Заключне слово Віктора Януковича, який звинуватив свого опонента у “сплошной лжи, неправде і запугивании” і заявив про буцімто отримане ним “благословение старцев на Афоне, в Иерусалиме”, було з психологічного погляду повним провалом.

P.S. У моїй статті “Україна – не Америка: на теледебати не сподівайтеся!”, опублікованій у “ТК”, містився прогноз. Це – той випадок, коли хотілося б помилитися. На жаль, цього не сталося. Ряд політологів і журналістів post factum висловлюють ту ж саму думку. Сам Віктор Ющенко заявив в інтерв’ю Роману Скрипіну (5 канал, 16 листопада), що “теледебати не відбулися”. Відмова Віктора Януковича взяти участь у дебатах на незалежному телемайданчику, як це пропонували громадські організації “Свобода вибору” та “Інтерньюз-Україна” й шість комерційних телемереж, поставила у цьому питанні крапку.

Не плутаймо божий дар з яєчнею! Президентські теледебати в Україні відбудуться у реальному вимірі тільки тоді, як утвердяться демократія й свобода слова, ЗМІ стануть “четвертою владою”, а НТКУ – мережею громадського телебачення.

Аркадій Сидорук, радник кандидата в президенти України на виборах 1999 року, кореспондент у США в 1980-1989 рр. і 1992-1996 рр., для “Детектор медіа”

Читайте також:

«Не послушался меньшой братец Иванушка сестрицы Аленушки…»

Четверо на одного

Тепер соціологи розкажуть народу, що Віктор Янукович переміг на теледебатах із вражаючою перевагою

Майже теледебати майже відбулися