А от автор цих рядків цілком випадково сподобився у п‘ятницю, 12 листопада, доторкнутися до інформаційного продукту компанії “Савенко & Канішевський” і витримати наодинці з ним (продуктом) аж 40 хвилин. Ідеться про “Вісті” УТ-1 о 21 годині. Оскільки незадовго перед цим у передачі “Четверта влада” сам Савенко наполегливо доводив, що саме опозиція порушує журналістські стандарти і створює небезпечну політичну ситуацію в Україні, то стало цікаво: а як підпорядковане йому відомство дотримується згаданих стандартів і запобігає загрозі посилення небезпечних, деструктивних настроїв у суспільстві?

Перші 26 хвилин передачі були присвячені Віктору Януковичу. Десь на початку мелькнули Леонід Кучма і Владімір Путін, створюючи тло для оповіді про Януковича Великого і Могутнього, який уранці проводить у столиці нараду з міліціонерами, потім зустрічається у Криму з президентами України та Росії, і ще вдень устигає відвідати Луганщину, де спускається у шахту і спілкується з народом на вулицях. І на кожному кроці Янукович встигає роздати мудрі вказівки, і від кожного зустрічного (включно із президентом Росії Путіним) чує побажання перемоги на виборах. А потім нам показують зібрання директорів майже виключно державних підприємств (значною мірою тих, котрі належать до військово-промислового комплексу), котрі заявляють, що тільки Янукович порятує Україну, а Ющенко – то катастрофа для неї, і ці директори готові організовувати силами своїх підприємств масові акції (і вже починають попереджувальні зупинки роботи!), щоб тільки не допустити Ющенка до влади. А потім на екрані – керівники кількох обласних організацій Партії промисловців і підприємців, котрі звинувачують свого лідера – Анатолія Кінаха – в порушенні норм партійного життя й заявляють, що підтримають на виборах Віктора Януковича, а не Віктора Ющенка. Ну, і, звичайно, така програма не може обійтися без дами під червоним прапором – Наталії Михайлівни Вітренко, котра знов-таки, розповідає, який хороший Янукович і який поганий Ющенко.

Далі – коротка розповідь про напад прихильників Ющенка на чолі з його довіреною особою на парафіян Московського патріархату.

Далі – розповідь, що парламентарії Євросоюзу визнали перший тур президентських виборів в Україні цілком демократичним, таким, як у “справжній” Європі.

Ну, а ще далі – про похорон палестинського вождя Ясира Арафата, де прізвище “Янукович” уже, видається, не звучало. А от УПРОДОВЖ ЗГАДАНИХ 26 ХВИЛИН ВОНО ПРОЛУНАЛО БЛИЗЬКО 40 РАЗІВ. Я особисто останній раз чув в інформаційній програмі державного телебачення таку кількість згадок про державного діяча десь 1981 чи 1982 року. Щоправда, прізвище того діяча було не Янукович, а Брежнєв.

Але не тільки частота згадування кандидата в президенти нагадувала 1982 рік з усіма його принадами, а і зміст цих згадувань. І якщо цей факт самоочевидний для аудиторії, котрій за 40, то більш молодим читачам нагадаю основні принади “інформаційних” програм совєтської телевізії: весь світ крутиться навколо чинного генсека та його виступів, зустрічей, візитів і послань, отож, хай би там на Землю прилетіли марсіани, головним ньюсмейкером все одно буде Хрущов, Брежнєв, Андропов etc; на другому місці – народ та його уславлені представники, котрі висловлюють одностайну підтримку діям партії та уряду на чолі з... (прізвище підставте самі); на третьому місці – представники братніх партій та прогресивної світової громадськості, котрі підтримують мудрий курс того, чиє прізвище ви щойно підставили; все щойно згадане – це позитив плюс подолання окремих недоліків; на четвертому за значущістю місці – новини, пов‘язані з викриттям чергових підступів імперіалізму та його наймитів. На п‘ятому місці – спорт. А на шостому – все інше.

До речі, “все інше” у “Вістях” теж було скальковане з брежнєвських часів. Скажімо, розповідь про похорон Ясира Арафата була вільна від найголовнішої інформації про нього – про те, як КҐБ довго і ретельно викохував Арафата та його команду; як цей терорист №1 значно успішніше боровся з арабами, ніж з ізраїльтянами; як за час інтифади він вщент зруйнував економіку Палестини, одночасно поклавши на власні рахунки до 7 мільярдів доларів, і так далі. А те, що Арафат – діяч визвольного руху, ми чули ще за Брежнєва, проте про все інше совєтське телебачення мовчало – як зараз мовчить телебачення українське.

Але Аллах із ним, з Арафатом. Вдумаймося ще раз у те, що робить державне телебачення України. Воно за гроші ВСІХ платників податків висвітлює у певному стилі (тотальний позитив) діяльність ОДНОГО із двох кандидатів у президенти й одночасно суцільно НЕГАТИВНО зображує іншого кандидата або замовчує його дії (скажімо, 12 листопада Віктор Ющенко мав зустріч з міністром закордонних справ Польщі, главою Комітету міністрів Ради Європи Влодзимежем Цимошевичем). Класичний приклад маніпуляції інформацією і, відповідно, тиску на глядача – це сюжет щодо відмови кількох регіональних організацій Партії промисловців і підприємців підтримати свого лідера. “Вісті” подали син хрони керівників цих організацій та свою інформацію (де не було ані слова про позицію більшості організацій ПППУ), але “забули” поцікавитися думкою самого Кінаха та основної маси партійців. А от щодо загрози з боку директорів підприємств ВПК страйкувати проти загрози з боку Ющенка, не було сказано, що в будь-якій нормальній країні світу такі заяви були б розцінені як спроба завдати удару по національній безпеці і, цілком можливо, як антидержавний заколот – із відповідними наслідками у вигляді суду військового трибуналу. І так далі.

Чи давали 11 мільйонів платників податків, котрі проголосували у першому турі за Віктора Ющенка, дозвіл УТ-1 діяти виключно на користь Віктора Януковича? Ні. Так само не робили цього і виборці Олександра Мороза, Анатолія Кінаха (не плутати виборців із регіональними партбосами!), Леоніда Чернівецького та інших кандидатів у президенти, котрі підтримали у другому турі Віктора Ющенка. Є у мене серйозний сумнів і щодо того, що всі виборці Януковича задоволені його перетворенням на Брежнєва №2. Тож що виходить? Спершу для забезпечення ДЕРЖАВНИХ потреб узяли наші гроші у вигляді податків, а потім ці гроші були використані у ПРИВАТНИХ інтересах пп. Януковича і Савенка. Як мають кваліфікувати юристи такі дії? Здогадатися неважко.

Але, можливо, йдеться про суто приватну ініціативу головного держтелевізійника України, а прем‘єр тут ні при чому? Згадаємо, що Віктор Янукович поїхав на Луганщину як глава уряду, а не як кандидат у президенти України. Адже того ж самого 12 листопада офіційний представник Януковича у ЦВК Степан Гавриш заявив: прем‘єр із ЗАВТРАШНЬОГО дня розпочінає передвиборчі поїздки. А це означає, що теоретично прем‘єра повинен за БЮДЖЕТНІ кошти розв‘язувати в регіоні виключно проблеми ДЕРЖАВНОГО рівня. А що діється насправді? Віктор Янукович зі своїм чималим почтом їде на Луганщину і Донеччину займатися своєю виборчою агітацією, і не приховує цього, розказуючи в камеру про непересічні успіхи власного уряду і тягаючи за собою супровід місцевих державних чиновників, котрі на кожному кроці (якщо вірити телекартинці) всупереч закону тільки й говорять про чесноти особисто Віктора Федоровича, відверто агітуючи за нього.

Утім, може, прем‘єр їздить за свої власні гроші? Так їх у нього не надто багато, як засвідчує його власна декларація про доходи, не вистачить. А за чиїсь кошти глава уряду їздити не має права, бо це зветься дуже цікавим словом КОРУПЦІЯ, що воно, до речі, фігурує майже в кожній статті західної преси про Україну.

Отож, хоч круть, хоч верть, а виходить, що саме Віктор Янукович є головною фігурою у використанні коштів платників податків для своєї виборчої кампанії, а різноманітні Савенки лише рівняються на нього. Хтось, утім, скаже: ну хіба це такі вже страшні гроші? Тим більше, якщо розкласти їх порівну на всіх платників податків, виходять якісь копійки. Справді, копійки. Але згадаємо: того ж 12 листопада Віктор Янукович зібрав тисячі міліціонерів з усієї країни, щоб виступити перед ними з обіцянкою рахувати дільничним рік служби за півтора (це як на війні, тільки з ким війна? з народом?), щоб вручити нагороди і щоб покритикувати уряд Ющенка, який у 2001 році, мовляв, забрав у нещасною міліції пільги (чомусь саме цей фрагмент передали “Вісті”, очевидно, він і був топ-новиною виступу кандидата у президенти Януковича). За чиї гроші зібрали міліцію? В тому числі і за мої. Відтак, якщо зібрати докупи події 12 листопада, де був присутній Віктор Янукович з вочевидь, як на мене, передвиборчою метою, то вийде, що з моєї кишені, відповідно до розміру зібраних за 2003 і за цей роки з фізичної особи Грабовського С.І. податків, пішло на фінансування згаданого кандидата у президенти не менше, ніж одна гривня. УВАГА, ЗАПИТАННЯ: чому, якщо хтось на Хрещатику у мене витягне з кишені гривню, його заарештують і віддають під суд, а Віктор Янукович може, скажімо так, цілком безкарно брати на свої потреби мої гроші, покладені у вигляді податку до державного бюджету? ЗАПИТАННЯ ДРУГЕ: чи змінився принципово Віктор Янукович з того часу, коли він нишпорив по кишенях, витягаючи звідти чиїсь копійки для задоволення власних потреб? ЗАПИТАННЯ ТРЕТЄ: з кого беруть приклад і ким наразі стали добродії Савенко, Канішевський і Со, витрачаючи фінанси НАЦІОНАЛЬНОГО телебачення на потреби щонайбільше третини цієї самої нації, не одержавши на це дозвіл у БІЛЬШОСТІ громадян України? І ЗАПИТАННЯ ОСТАННЄ, риторичне: чи можуть однією з найбільших європейських країн керувати кишенькові злодії?

...Мабуть, мав рацію булгаковський професор Преображенський, коли закликав не читати перед обідом більшовицьких газет, а якщо немає інших газет – то не читати НІЯКИХ. Цікаво, що б він сказав, якби подивився УТ-1, яке має добрі шанси стати ВЗІРЦЕМ нашого телебачення у разі повернення політичних і медійних стандартів початку 1980-х років, - з поправкою на те, що незабутній Леонід Ілліч Брежнєв, хоча і ніколи не відмовлявся від щедрих подарунків, усе ж починав свою кар‘єру не люмпен-пролетарієм, а справжнім пролетарем?