Десять днів, проведені у Придніпров'ї та Донбасі, змусили засумніватися: а, може, біл-борди – то вже пройдений етап передвиборчої кампанії Януковича, й саме тому вони не надто муляють очі? Може, лишилися тільки поодинокі з них – ті, які не встигли чи забули вчасно прибрати? Крим розвіяв ці підозри. І в Сімферополі, і в Керчі біл-бордів на одиницю площі не менше, ніж у Києві, а по дорозі між цими двома містами – незрівнянно більше, ніж, скажімо, на шляху з Києва до Чернігова. У Керчі по всьому центру розклеєні зменшені копії цих біл-бордів – той самий "Вибір-2004" із мало кому відомими обличчями Облич тих, здається, навіть дещо більше, ніж у Києві; деяких із них у столиці я на плакатах не зустрічав. Варто відзначити одну дещо цікаву річ: в російськомовному Криму всі без винятку бачені мною плакати "Вибір-2004" були українською мовою. Як, власне, й у Донбасі. Російськомовних варіантів тих плакатів, можливо, не існує у природі.

До загальноукраїнської агітації додається ще й місцева: і в Сімферополі, й у Керчі, й у Феодосії, і вздовж траси між цими містами трапляються плакати щось на кшталт "С Януковичем получим газ", діаграми бурхливого розвитку місцевої економіки (зрозуміло, завдяки кому) та ще бурхливішого розвитку місцевої економіки в разі, якщо президентські вибори не завадять накресленим нинішнім урядом планам утілитися. У Керчі висять дещо дивні плакати, що прославляють міського мера пана Осадчого. Оскільки керченський мер на посаду президента не балотується, плакати ці – чомусь дуже хочеться припустити – також, хоч і непрямо, покликані підтримати нинішнього прем'єра. Іншого сенсу розклеювати їх перед виборами, вочевидь, немає.

На афішних тумбах на центральній вулиці Керчі домінують теж плакати Януковича. Є там і плакати на підтримку Ющенка – щоправда, часто пописані й подерті, й на підтримку Мороза, й на підтримку Симоненка. На підтримку останнього – дещо більше. На моїх очах якийсь активіст клеїв нові листівки Симоненка, причому так, щоб заклеїти ними плакати Ющенка. Протести активістів місцевого штабу лідера "Нашої України" викликали в добродія надто бурхливу реакцію. За словами згаданих активістів, до речі, на початку виборчої кампанії агітацію на користь Ющенка здирали ледь не одразу після її розміщення; іноді міліція заважала її розклеювати. Тепер, нібито, ставляться до неї трохи терпиміше.

На центральній площі міста стоїть намет на підтримку Віктора Януковича. У ньому – кольорові книжки, плакати, листівки, фотографії, інші агітаційні матеріали. Метрах у тридцяти від того намету – намет на підтримку Віктора Ющенка. Саме до цього намету переважно йдуть люди. Їм дають фотографію лідера "НУ" з численною родиною на лоні природи, його програму, надруковану російською мовою (з далеко, до речі, не найкращою, ледь не ротапринтовою якістю друку), і... все. Ліди питають: а почитати про нього у вас щось є? Мала бути газета "Наш Крым", відповідають активісти, але сьогодні її не завезли. Може, буде завтра. А може, й не буде. Заходьте. Саме цю газету, як кажуть активісти, люди найчастіше й хочуть почитати. Добре хоч, були поліетиленові кульочки з гаслом "Так! Ющенко", які теж користуються чималим попитом. Принаймні, на вулицях міста їх можна побачити досить часто.

Що ж до "Нашого Криму" та іншої агітаційної літератури, яких не виявилося, то за кількістю та різноманітністю матеріалів Янукович, безумовно, виграє. То вже не тиск із боку влади, не закриття доступу до засобів масової інформації, не перекриття каналів комунікацій із суспільством. То – заслуга власної команди. А ще... Люди підходили й питали: а що означає "так"? Чому "так"? Адже Крим – то російськомовний регіон. А російською мовою "Так, Ющенко!" звучить приблизно так само, як і "Ну, Ющенко!". Ледь не беззмістовно. Не кажучи вже про те, що з агітаційних матеріалів не надто зрозуміло: а чому, власне, "так"?

Як розповідали ті самі активісти Ющенкового штабу, лідер "Нашої України" навряд чи набере в Керчі набагато більше за 20%. Нібито, місцевій владі "згори" було спущено рознарядку щодо того, що Янукович має набрати 64%. Не користується, за словами декількох моїх співрозмовників, великою популярністю й Олександр Мороз. Намальоване на паркані вздовж залізниці на околиці Сімферополя гасло "Крым – за Мороза!", виявляється, агітує приїжджих ще з часів виборів до парламенту. Неодноразово доводилося чути й цілком фахово-політологічну думку: як проголосує Центральна Україна – такий результат і буде.

Утім, імовірно, не все так однозначно. Надто багато людей, ведучи мову про вибори, розгублено казали: "Не знаю". А якщо й висловлювалися на користь Януковича, то не агресивно, як у Донбасі, а радше з сумнівом. А ще з гірким: "А куди ми подінемося? Що ми змінимо? За нас усе вирішили, хто нас питатиме?" Надто це було помітно в Керчі: попри зовнішній блиск, місто – депресивне. Із заводами, які багато років як стоять, із "кордоном на замку", коли, як мені розповідали, на поромі, що сполучає Керч із Кубанню, митники влітку відбирали в людей фрукти та овочі, навіть скромненькі кілограм-два, й викидали їх просто в море. "Місто, що стало тупиковим", – так кажуть про нього мешканці. А все це не додає престижу нинішній владі – хоча, звісно, надто часто можна почути й таке: "А хто й навіщо взагалі влаштував цей кордон?" Доводилося чути, й що тузлівські події Україна інспірувала навмисне.

Та сама "тупиковість" змушує людей обережно ставитися до "надто прозахідного" Ющенка – вони бояться, що розташована через протоку Росія з його перемогою стане зовсім недосяжною. Хоча багато хто відгукується про нього радше схвально – але віддати йому свої голоси кримчани не поспішають. На превеликий жаль, хвороба Ющенка стала йому не на користь. Куди ж він тепер у президенти, в такому стані? Закінчилося його балотування. Навіщо нам потрібен хворий президент, в якого лікування відбиратиме весь час? Отакі думки довелося почути. Значна частина людей не вірять, що лідера "Нашої України" було отруєно. "Не треба було гриби їсти", – дехто вважає й так. Ґрунтується переконаність у природному походженні Ющенкової хвороби на нібито запереченні австрійських лікарів, які його лікували. Ця операція була, мабуть, найвдалішою чорнопіарівською операцію влади протягом усієї виборчої кампанії. Утім, на відміну від того ж Донбасу, майже не доводилося чути, ніби історію з отруєнням вигадав сам Ющенко, щоб обдурити людей. Не довелося чути й характерної для Донбасу зловтіхи з цього приводу. Дехто казав про те, що Ющенко тепер не зможе бути активним, повноцінним президентом, із неприхованим жалем.

Що ж до нинішньої влади – то довелося чути таке: після статей у місцевій пресі про біографію Януковича голосувати за нього не хочеться. Й багато хто, на думку співрозмовників, голосувати за нього не буде. Крим, мовляв, розчарований в усіх.

Про саму пресу – друковану – дещо нижче. Що ж до радіо, то вразило от що: в міжміських мікроавтобусах, якими доводилося їхати, водії вмикають російське радіо з російськими ж новинами, присвяченими найдрібнішим і навряд чи цікавим пересічному мешканцеві України подіям. Пересічним мешканцям Криму, напевне, вони-таки цікавіші за українські. (Варто зауважити, що серед водіїв, які воліють у такий спосіб жити, хай і віртуально, в Росії, трапляються й кримські татари.) От тільки чи не болісною стане для них процедура голосування за кандидата на посаду українського, а не російського, президента, процедура повернення з віртуальної Росії до реальної України? І чи не призведе це до численних помилок – тих, що юридичною мовою звуться хибами волі, добросовісною оманою тощо?

Що ж до газет, то довелося зробити таку собі одноденну їх підбірку. "Боспор" (14 жовтня) віддає передвиборчій агітації цілу другу сторінку. На сторінці – два матеріали. Перший: "Человек проходит, как хозяин..." Тема статті – запропонована прем'єр-міністром програма "Нова взаємодія". І, хоч нібито зміст статті – втілення цієї програми в Керчі, ледь не половина тексту складається з таких пасажів: "Премьер-министру Украины Виктору Януковичу, в своё время руководившему густонаселённой и индустриально развитой областью Украины, эти трудности хорошо известны". Інший матеріал на сторінці має назву "Рост зарплат – основа благосостояния", рубрика "Социальная стратегия правительства В.Ф.Януковича". Гадаю, уточнювати тематику статті немає сенсу. Більше про вибори – ані слова. Та, власне, й вищезгадані матеріали формально не стосуються виборів жодним чином – так, просто діяльність уряду та його голови. "Вечерняя Керчь" дає на півтори шпальти матеріали "Госбюджет – под контроль народа" (рубрика "Новое взаимодействие") та "Увеличение зарплат – двигатель социальных перемен" (рубрика "Социальная стратегия правительства"). Але не обмежується цим і вміщує на другій шпальті матеріал "Украине предлагают поддерживать террористов" про те, що нашоукраїнці морально підтримують чеченських терористів, а проголошена ними євроінтеграція означатиме плекання ненависті до Росії. "Керченский полуостров" дає добірку передвиборчих матеріалів на дві третини третьої сторінки. "Избирательных участков пока не хватает", "Избирателей призывают проверить списки" (з посиланням на координатора Коаліції "Свобода вибору" Владислава Квасківа та переліком вад, помічених у списках виборців), "СБУ заявила о невозможности применения биооружия" (про хибність версії щодо отруєння Ющенка), "Кравчук критикует идею двойного гражданства и официальный статус русского языка", "Евразийский мониторинг: шансы Януковича на победу составляют 61%" (про прес-конференцію в Москві директора Донецького інформаційно-аналітичного центру Євгена Копатька), "Грач не уверен, что жена Ющенко имеет американское гражданство?" (про депутатський запит лідера кримських комуністів – утім, цитати та викладення слів самого Ющенка та його дружини займають набагато більше місця, ніж власне інформація про запит) – такі матеріали вміщено в цій підбірці. "Керченские ведомости" дають єдиний матеріал, що його можна оцінити як передвиборчий, – коротеньку інформацію про заклик Леоніда Черновецького підтримати законопроект про скасування 5% податку на депозити фізичних осіб. Газета "Кафа-Керчь" від 14 жовтня не містить жодного матеріалу про вибори взагалі. Тож, простежується певна тенденція: газети, що дають розлогі матеріали, агітують за Януковича, а матеріали ті написані ледь не під копірку; газети, що не агітують за провладного кандидата, уникають теми виборів як такої чи обмежуються коротенькими інформаційними повідомленнями.