Дмітрій Кисельов, запрошений в піку українським журналістам, щоб «усилить украинское ТВ, лично Виктором Пинчуком, крупным бизнесменом и зятем Президента» («Корреспондент», №15, 22 апреля 2004), впав жертвою зоряної хвороби. Нав’язлива спроба стати урівень з Генрі Кіссінджером чи навіть вище за нього зіграла з ним злий жарт і, певно, дещо сплутала карти його патрону. Інтерв’юер не зміг професійно скористатися отриманим завдяки Пінчуку правом на ексклюзивне інтерв’ю з одним з найвпливовіших американських і світових політиків другої половини ХХ століття.

Кисельов, по суті, повторив помилку трьох «китів» радянської журналістики, які в часи горбачовської перебудови намагалися загнати в кут на телеекрані «залізну леді» – Маргарет Тетчер, але страшезно осоромилися.

Учитися слід, мабуть, не тільки на кращих, але й на гірших прикладах, не на власних, а на чужих помилках і прорахунках. Я переконаний: молодим українським журналістам варто іноді прокручувати відеозапис інтерв’ю з Тетчер, щоб зрозуміти, до чого призводить надмірна самовпевненість і відсутність професіоналізму в реальному сенсі цього слова. Передане минулої неділі у програмі ICTV «Подробно с Дмитрием Киселёвым» інтерв’ю з лауретом Нобелівської премії миру, колишнім держсекретарем США, радником з національної безпеки президентів Річарда Ніксона й Джеральда Форда належить до тієї ж показової категорії провальних.

ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ ТІНЬОВОГО ПОЛІТИКА

Наведені в епіграфі слова Генрі Кіссінджера на адресу ведучого ICTV Дм. Кисельова щодо його упередженості свідчать самі за себе і є вироком непрофесіоналу. Та доречно спочатку окреслити тему широким ракурсом, торкнувшись постаті власника телемережі.

На противагу більшості місцевих олігархів, які не бачать далі власного носа, один із найбагатших бізнесменів України й усієї Цетральної та Східної Європи виявляє політичну далекоглядність. Жорсткий сценарій розвитку подій в Україні й довкола неї підказав йому, що навіть мільярди доларів не гарантують надійного майбутнього. Він був свідком того, як після касетного скандалу близький йому президент Кучма опинився на межі того, що його цілком могла спіткати доля Мілошевича. Якби не незвичний хід – пропозиції американцям спочатку відправити в Кувейт хімбатальйон, а згодом військовий контингент в Ірак у складі антисаддамівської коаліції.

Попри це, стало очевидно, що доба Кучми добігає кінця через повне несприйняття Заходом висування його кандидатури на третій термін, і Пінчук виявляє себе одним з найпотужніших тіньових політиків в Україні. На противагу теперішній українській владі, що остаточно єепнулася, він добре розуміє, що ключі від світової політики лежать у Вашингоні. Пінчук починає діяти до того, як пролунали перші критичні заяви речників Білого дому й Держдепартаменту США стосовно президентських виборів в Україні.

Задля захисту інтересів «сім’ї» пан Пінчук завбачливо почав проводити особисту двовекторну політику на американському терені, щоб не прогадати у рік президентських виборів у США і одночасно орієнтуватись і на демократів, і на республіканців. У публічній дипломатії він задіяв медійний ресурс ICTV, що не належить до найбільш рейтингових в Україні, та має ту перевагу, що належить йому.

Так, у програмі «Подробно с Дмитрием Киселёвым» впродовж весни-осені з’явилася ціла плеяда впливових американців. Перший – меценат Джордж Сорос (доречно зауважити, відразу після хуліганської «майонезної» витівки проти нього братчиків Корчинського). Слідом за ним – Збігнєв Бжезинський, колишній радник президента-демократа Джіммі Картера з національної безпеки, Веслі Кларк, демократ, колишній командувач військами НАТО у Європі. Річард Голбрук, також демократ, колишній постійний представник США при ООН. Усі вони побували в Україні на особисте запрошення пана Пінчука.

Нехай слово «колишній» не вводить в оману! У Сполучених Штатах видатні політики не йдуть у відставку в нашому розумінні цього слова. Нещодавній приватний візит до Києва і виступ у програмі ICTV 81-річного Генрі Кіссінджера, колишнього Держсекретаря США і радника з національної безпеки президентів Річарда Ніксона та Джеральда Форда, який і сьогодні належить до найпливовіших осіб у мозковому центрі Республіканської партії, виявився особливо на часі. Перемога Джорджа Буша-молодшого на президентських виборах вже майже очевидна. Але…

ВЕЛИКА СВИНЯ ДЛЯ ПАТРОНА

Про що, власне кажучи, було інтерв’ю з патріархом американської політики й дипломатії?

Про нього самого? Аж ніяк. Ведучий ICTV обмежився питаннями на кшталт «Как прошло ваше детство?». Зазвичай їх ставлять журналісти-початківці, а не професіонали, які претендуть на високий клас. З незрозумілих причин Дм. Кисельов не скористався присутністю в студії гостя, щоб дізнатися з перших вуст про перипетії його дипломатичної діяльності, що впливали на хід світових подій (це було б цікаво для телеглядача, тим паче, що жодна з мемуарних книжок Кіссінджера не перекладена українською мовою).

Чи це було інтерв’ю про Україну? Слід відзначити, що цього разу про неї згадувалося частіше, ніж в аналогічних попередніх програмах. Передусім – у короткому сюжеті, концептуальному виступі на обіді, влаштованому на честь високого гостя міністром закордонних справ України (Кіссінджер назвав Україну «дуже важливою країною») Прикметно, що в іншому випадку ведучий ICTV, характеризуючи «чуть ли не рекордный экономический рост Украины в мире» (твердження, яке викликає у мене асоціацію з фантастичними показниками радянської статистики про зростання економічної могутності СРСР), послався не на експертні оцінки українських чи американських експертів, а на думку радника президента Росії. Думки самого Дм. Кисельова незмінно гравітують в одному й тому ж напрямку.

Цього разу він найяскравіше виявив себе у напівзабутому жанрі «кузькина мать», несподівано перейшовши у навальний наступ проти Америки. Дм. Кисельов просто дістав Кіссінджера, протуркавши йому вуха про те, яка погана й нікудишня його країна. Він звалив до однієї купи мотиви війни США в Іраку, Вотерґейт, свободу слова і морально-ділові засади американського суспільства. У перших двох випадках, мабуть, було про що диспутувати. Та ставити запитання «Поощряется ли до сих пор ложь в политике?» (в Америці. – прим. А.С.) – однак що плюнути в обличчя політику. Про обмеження свободи слова у США хто б говорив, тільки не російський журналіст. А його висловлювання про «цену слова» в Америці – звичайна туфта. Невже Дм. Кисельов вважав, що його антиамериканські тиради не зачеплять людських струн Генрі Кіссінджера, якому Америка не тільки надала притулок під час нацистського панування в Німеччині, а й можливість піднятися на владний Олімп?

Примітивна схема, яку вибудував для себе Дм. Кисельов «Інтелектуал Кіссінджер сам по собі, а його країна як втілення всіх вад – сама по собі» не спрацювала. З психологічного погляду це був найгостріший момент. Кіссінджер поставив крапку в «дискусії», що набула дивного повороту. На його зазвичай індиферентному обличчі з’явився вираз роздратування й зневаги. Ще одне подібне запитання – і він, мабуть, перервав би інтерв’ю й залишив би студію. В останню мить Дм.Кисельов перевів розмову в інше русло. Та психологічна, моральна й інтелектуальна несумісність між ним і гостем студії була очевидною від початку до кінця телепрограми.

ФОРМУЛА СПІЛКУВАННЯ ВЛАДА – ПРЕСА ПО-КІССІНДЖЕРІВСЬКІ

Не варто робити з містера Кіссінджера священну корову. З особистого досвіду в період багаторічної роботи у США мені відомо, що спілкуватися журналістам з Кіссінджером нелегко. Інтровертний трудоголік, заглиблений у розробку і втілення в життя проектів глобальної дипломатії, у ставленні до медіа він – нетиповий американський політик. Не прагнучи на противагу більшості з них публічності, він, принаймні на початку кар’єри, за власним визнанням, навіть недооцінював роль преси. «Невдовзі я зрозумів, якою наївною була моя позиція, – пише Генрі Кіссінджер у мемуарах «Роки у Білому домі». – Я зрозумів, що не можу ігнорувати ЗМІ, і почав зустрічатися з журналістами, хоч спочатку майже завжди з їхньої ініціативи» (Henry Kissinger White House Years. Little, Brown and Company. Boston. Toronto. 1979, p. 31).

Кіссінджер завжди надавав перевагу спілкуванню з журналістською елітою Америки. «У мене викликали благоговіння славетні люди, яких я читав і слухав упродовж років, – згадує він. – Тепер я бачився з ними: з Волтером Ліппманом, Джеймсом («Скотті») Рестоном і Джозефом Олсопом. Рестон і Олсоп стануть моїми особитими друзями…»

Видатний американський політитик і дипломат пропонує такий ключ до успішної співпраці між владою і медіа: «Якщо ті, хто розробляє політику, і ті, хто її тлумачить, взаємно поважають життєво важливу функцію, між ними виникають робочі стосунки. Це – одна з найсильніших гарантій вільного суспільства».

В Україні нема ліппманів, рестонів й олсопів. Звідки їм взятися за сучасної влади, яка поділяє журналістів на дві категорії – підручних і ворогів? Але Кіссінджер, певно, вважав, що його співрозмовником в Україні буде професійний журналіст, а не заїжджий гастролер, для якого Україна – тимчасовий Клондайк, а Америка й Захід – об’єкт ксенофобії.

Користуючись нагодою, я висловив сподівання Генрі Кіссінджеру, що легкий емоційний шок, який він пережив у студії ICTV, не кине тінь на українських журналістів.