Як стало відомо, в Осетії, у Бесланській школі №1, загинули етнічні українці: 5 дітей, одна матір і одна бабуся з числа захоплених у заручники, а також двоє вчителів школи. Ще двоє етнічних українців загинули в числі бійців спецпідрозділів федеральних військ. Ще 9 етнічним українцям вдалося вижити. Вони госпіталізовані, отримали поранення.

Попри те, і цього разу російські українофоби не втрималися від того, щоб не приписати до числа терористів-убивць українців. Було оголошено, що один з них, чи то Анатолій, чи то Володимир Ходов, є українцем із Хмельницької області.

Пізніше таки з‘ясували, що він усе ж таки осетин, а не українець – але в дитинстві з батьками бував в Україні, у Бердянську. Можливо, бував він і на Хмельниччині, кажуть, навіть народився у поїзді, коли проїжджав через Хмельницьку область – але зрілі його роки пройшли усе ж таки в Російській Федерації. Там, де ненависть – те, чим змушують дихати нині громадян цієї держави. Там, де українців зневажають як чорну робочу силу (при цьому мовчать, що наші працюють там, бо в Україні владарюють ті, хто перед Росією ходять у вічному низькому поклоні).

Вражає готовність, з якою російські ЗМІ повідомляють про будь-які натяки на причетність українських громадян до будь-яких безпорядків у Росії. А наші їм підігрують. Як і зараз, коли усі пропрезидентські телеканали із захватом показують Романа Безсмертного, який раптом сказав правду про те, що жодна держава ніколи не зможе перебороти народ. Ведучий “Епіцентру” В'ячеслав Піховшек ледь долоні не потирав, заявляючи, що таким чином Безсмертний настроїв проти Ющенка Путіна, російського президента. Так, можливо, з огляду на політичну ситуацію, Безсмертний сказав свої слова невчасно. Але з огляду на Бога – коли ж іще говорити?! Не можна виправдовувати вбивства. Не можна виправдовувати жорстокість до дітей. Той, хто здатен це робити, – вже не людина. Але хто перетворив істот, народжених людьми, на безжальних тварин? Чи не той, хто знаходив пояснення вбивствам мирного населення і, зокрема, 42 тисяч дітей, російською армією у Чечні всі останні 10 років? Чи не той, хто замовчує факти зґвалтування чеченських дівчаток солдатами? Хто такі шахідки? Чи не ті чеченські дівчатка, які ставали свідками вбивств своїх рідних впродовж усього десятиліття? У самій Росії все голосніше звучать голоси людей, які розуміють, що вбивство – це злочин, навіть якщо він благословляється державою. І навіть президентом. І я згодна з моїми колегами - Сергієм Грабовським, а також російськими журналістами Юлією Латиніною та Іллею Мільштейном, які у доведеній до істерики Росії наважуються говорити, що думають, а найбільшу частину вини за вбивство бесланських дітей покладають на убивчо нелюдську політику Кремля щодо чеченських дітей – та й до всіх інших дітей, зокрема й наших.