Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для „Детектор медіа” Із репортажів трагічного 3 вересня була дуже відчутна спроба російських спецслужб максимально убезпечити себе від пильного ока телекамер.

„Детектор медіа” друкує загострено-полемічну статтю відомого журналіста щодо подій у Беслані та висвітлення їх російським ТБ. Не поділяючи всіх оцінок автора, ми, втім, сподіваємося на дискусію.

Цей текст я хотів написати у день, коли відбувалися трагічні події на Північному Кавказі. Але просто не зміг. Хоч це, мабуть, і не по-журналістськи – слід працювати за будь-якої погоди, в тому числі й політичної. Та весь час стояли перед очима кадри прямого ефіру EuroNews, коли роздягнені до трусиків діти та підлітки бігли, бігли, бігли поміж будинків та дерев – кудись подалі від страшної школи, а далі жадібно, не здатні зупинитися, пили воду.

Спека. Терор. Страх.

Стоять перед очима ці кадри (страшніші за видовище вбитих) і зараз, тому, можливо, цей текст буде надто емоційним. Але що вдієш, коли телебачення початку ХХІ століття здатне зробити людину не стороннім спостерігачем, а наче співучасником подій, і при цьому відчути правду і фальш коментарів того, що відбулося?

Так, уже з перших телерепортажів відчувалося, що Беслан – це не “Норд-Ост”, що розв‘язка тут може стати значно трагічнішою – попри те, що під відчутним тиском цензури, очевидним для озброєного досвідом радянської доби ока, розповідь про ситуацію в Північній Осетії була надто неконкретною, а про вимоги бойовиків говорилося щось дуже загальне. На жаль, найгірші прогнози справдилися. Адже це були зовсім інші бойовики, аніж ті, хто майже два роки тому захопив у Москві Театральний центр на Дубровці. Там убивали дітей командос Путіна за його наказом, як завжди у Росії, дурним і непрофесійним. Справді: пустити газ і не попередити медичну службу, що потрібні будуть сотні доз антидоту! Бо ж спецоперація, за чекістською традицією, – це державна таємниця, а якщо серед лікарів ховаються приховані вороги народу? Але тоді заручники одержували можливість щось їсти і пити, бойовики навіть ділилися з дітьми шоколадом, а чеченські смертниці-шахідки не намагалися в останній момент підірвати себе і заручників, навпаки, втрачаючи свідомість, кричали заручницям: біжіть, дівчата, рятуйтеся! А тут дві шахідки, за пізнішими свідченнями очевидців, на другий день подій зібрали навколо себе у коридорі школи побільше чоловіків-заручників і ввімкнули вибухові пристрої...

Я вже не кажу про воду і їжу для школярів. Дитячий лікар Рошаль, якого бойовики допустили до контактів із собою, розповідав ще вранці 3 вересня перед телекамерами – мовляв, нічого страшного у тому, що бойовики не дозволяють передати для заручників воду і їжу, загрози для дітей поки що немає, ще 7-8 днів діти спокійно протримаються. Але побачивши з прямих ефірів EuroNews, в якому стані були діти, а потім почувши численні інтерв‘ю Рошаля різним російським телеканалам – мовляв, російські спецслужби зовсім не планували штурму, – починаєш думати: чому Андрій Бабицький був заарештований, Анна Політковська отруїлася (отруїли?)? Щоб не пустити їх у Беслан і не дозволити їм контактувати із терористами? Чому влада пустила саме Лева Рошаля? Що саме у жодному разі не повинні були побачити і зрозуміти, а потім розповісти кваліфіковані журналісти, і що було дозволено “не побачити” дитячому лікареві?

Власне, бійню-2004. Хресну путь дітей під дулами автоматів.

Узагалі, з репортажів трагічного 3 вересня була дуже відчутна спроба російських спецслужб максимально убезпечити себе від пильного ока телекамер. Навіщо? Що ховати? Очевидно, об‘єктивну інформацію. Вже о 14 годині телеканали (включно із EuroNews) доповіли, що, за офіційними даними, все приміщення школи контролює спецназ. За десяток хвилин розпочалася посилена стрілянина. І так – кілька разів: “усе в порядку” – і знову вибухи та постріли. Доходило до абсурду. Скажімо, здалеку, де були встановлені телекамери, було видно – в районі захопленої терористами школи підіймається густий дім, а офіційні речники в той час запевняли тележурналістів – школа не зазнала ушкоджень.

А скільки разів було повідомлено, що визволені всі заручники? По 15 годині за московським часом телеканал НТВ повідомив, що із спортзалу, де утримувалися заручники, всі вони евакуйовані. Це з посиланням на владу, без будь-яких альтернативних точок зору. І раптом через півгодини надходить повідомлення, що із школи почали виводити велику групу заручників, яка утримувалася в спортзалі. І знову: всі заручники визволені. А ввечері надходить повідомлення, що кілька бойовиків засіли в підвалі й продовжують утримувати групу дітей-заручників...

Утім, головне, мабуть, питання, яке спричинило жорсткий контроль влади і спецслужб Росії за діяльністю мас-медіа у Беслані (і намагання не допустити туди справді незалежних і фахових журналістів) – це сакраментальна проблема штурму школи, де перебували терористи та заручники. Володимир Путін був поставлений у справді складну – для людини його поглядів і способів дії – ситуацію: вести переговори з бойовиками немає сенсу, оскільки вони вимагали єдиного – президентського указу про визнання незалежності Чечні, отже, треба штурмувати будинок школи; але штурмувати школу – означає піти на величезні жертви серед заручників і шквал критики з боку світової громадськості (та і з боку тих росіян, хто ніяк не навчиться тримати язик на замку). Відтак інформагенції та телеканали 3 вересня миттєво поширили наче неофіційну (з посиланнями на “очевидців”) інформацію про те, що штурм почався “у відповідь на дії терористів”. Мовляв, останні чи то щось підірвали (чи то сама по собі підірвалася вибухівка, обірвавшись зі скотчу, яким була прикріплена до стіни спортзалу), чи то бойовики спробували прорватися і спецназ змушений був іти на штурм. Невідповідність цієї (дез?)інформації дійсному стану справ була, втім, настільки очевидною, що 6 вересня телеканалами пішла інша інформація – мовляв, штурм розпочали батьки взятих заручниками дітей, а спецназ, не готовий до бою, змушений був імпровізувати, тому й було стільки жертв.

Однак (як засвідчують повідомлення цього разу не телебачення, а Інтернету), штурм, здається, був неминучим і планувався весь цей час. Як заявили звільнені заручники, всупереч офіційним заявам про відмову терористів вийти на зв‘язок, з перших годин захоплення школи бойовики висунули вимогу визнання незалежності Чечні і намагалися зателефонувати президенту і голові парламенту Північної Осетії – але офіційні особи до телефонів не підходили, а запис на відео з вимогами до президента Путіна, схоже, не бачив ніхто, крім самого Володимира Володимировича і його оточення. А коли ніхто не збирається вести з бойовиками переговори, тоді планується штурм. Третього не дано; єдине, чого, схоже, хотіла російська влада (і домоглася свого) – замаскувати цей штурм з його жертвами посиланнями на “імпровізацію”.

І ще кілька слів про (дез?)інформацію. 2 вересня всі російські телеканали передали офіційну цифру, що у школі перебуває 354 заручники. Можливо, хтось і подав інформацію з незалежних джерел про те, що заручників учетверо більше, але мені особисто не пощастило наштовхнутися на такий альтернативний погляд. От 3 вересня вже почали говорити, що заручників учетверо більше, хоча це стверджували вже ті, хто зумів втекти із школи 1 вересня. Але ця інформація виявилася на якийсь час похованою. А як на російському TV ховають інформацію, засвідчила ситуація в прямому ефірі НТВ приблизно о 15.20 за московським часом, коли кореспондент на місці подій повідомив телефоном, що, за його інформацією, серед заручників і представників правоохоронних органів є багато вбитих та поранених, а телеведучий негайно обірвав його: “Поки немає офіційних даних, ми ці цифри наводити не будемо”. Отож виходить, що завдання “незалежного” (за назвою) російського телебачення – давати не правдиву, а офіційну інформацію, і мінімум іншої, яка не йде з офіційних джерел?

Утім, те, що українські телевізійники увечері 3 вересня були трохи розкутішими за своїх російських колег і не обмежувалися офіційною інформацією, не означає, що Україна у сенсі контролю влади за TV – справді не Росія. Висвітлення пертурбацій навколо вибуху на Троєщинському ринку у Києві на вітчизняному телебаченні довело, що у нас дезінформації, мабуть, ще більше, коли йдеться про події, які зачіпають інтереси чинної влади...

А тепер – безпосередньо про політику. Я цілком свідомо вжив щодо чеченських бойовиків слово “терористи”, хоча серед українських націонал-патріотів будуть із цим незгодні. Але війна з дітьми і жінками, коли вони є не випадковими жертвами бойових дій, а спеціальною (часом і головною) ціллю атак з метою знищити їх якнайбільше і цим нажахати ворога – це тероризм у чистому вигляді, ідеться про палестинців з оточення Ясера Арафата чи чеченців з команди Шаміля Басаєва. Це те, чому цивілізована людина не має права співчувати і з чим мусить боротися всіма можливими способами. Але 42 тисячі чеченських дітей, які загинули під час “антитерористичних операцій” Кремля на Північному Кавказі, коли йшлося про тотальні “зачистки” територій за допомогою всіх сучасних засобів ведення війни – теж терор. Хто кращий – Путін чи Басаєв? Хто гуманніший – Гітлер чи Сталін? Де приємніша смерть – в Освєнцимі чи на Колимі? Хто вбив дітей у Беслані – той, хто їх захопив у заручники, чи той, хто розпочав „незапланований” штурм школи в ім‘я “величі Російської держави”??

Не по-журналістськи, а суто по-людськи: чума на обидва ваші доми.

На жаль, боюся, масштаби масакри розширюватимуться, і Бесланом все не закінчиться. Теракти будуть жорстокішими і жорстокішими, “зачистки” – все більш витончено-садистськими. На Північному Кавказі виростає покоління, яке вміє тільки вбивати, і знаходить у тому радість. Таке саме покоління росте у “материковій” Росії (можна пройтися при нагоді Інтернетом і почитати, як там пишуть про “чорножопих” та “азіатів”, а потім – про те, як суди присяжних один за одним виправдують звинувачених у вбивствах чи погромах “осіб кавказької національності”). У цій ситуації, ймовірно, радикальне крило чеченських бойовиків не буде надалі захоплювати заручників, а буде просто вбивати сотні чи тисячі людей, щоб паралізувати Росію, як “Аль-Каїда” – Іспанію. Цілком імовірно також, що об‘єктами атак стануть Франція та Німеччина, уряди котрих, попри шалену критику преси, демонстративно не помічають геноциду чеченців, який проводиться Кремлем. Ба більше: ці держави демонстративно підтримали Путіна і підписали з ним потужні економічні контракти на недавньому “саміті трьох” у Сочі. Об‘єктивно змусити ці держави відмовитися від підтримки Путіна буде легше, ніж перемогти власне Росію.

І не забуваймо, що Україна – теж союзник Росії. Заява Леоніда Кучми як глави ради голів держав СНД з приводу теракту в Беслані нічим не відрізняється від того, що говорить Путін. Може, і писалася ця заява не у Києві. Отож ми повинні бути готовими, що і ставлення до нас буде відповідним і що ми увійдемо не тільки в єдиний економічний, а і єдиний терористичний простір. Хіба що Леонід Кучма особисто буде бігати за кожним чеченським бойовиком, щоб вручити йому книгу “Україна – не Росія” із власним автографом. Але чи повірить хтось йому?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для „Детектор медіа”

Читайте також:

Дети не выскользнули