Інтерес преси потроху спадає – зала для пресових конференцій у приміщенні НТКУ, розрахована на 78 сидячих місць, заповнюється ледь на третину, всього декілька ТБ-камер, лінива тиша. Ентузіазм перших пресових конференцій поступово затихає – поменшало диких (щодо неможливості проведення Україною конкурсу в 2005 році) і веселих (щодо конкурсу на кораблі, для прикладу) запитань. Хоча ще трапляються серед журналістів дівчатка, які і досі не знають прізвища виконавчого директора пісенного конкурсу „Євробачення” Сванте Стокселіуса. Певною мірою це зрозуміло – розпочалася марудна і доволі нецікава для читачів, слухачів, глядачів професійна і специфічна робота з підготовки серйозної телевізійної події.

Відсутність жвавого інтересу з боку конкуруючих телевізійних мовників, як на мене, пояснюється просто – рішучими і абсолютно справедливими заявами керівництва НТКУ про те, що конкурс буде проводити Перший Національний. І край! Мільйони (тільки виділені державою та ЕВU – 9 млн. франків) пролетіли повз комерційні банківські рахунки – тут не до жвавості.

Отож, виконавчий директор пісенного конкурсу „Євробачення-2005” Сванте Стокселіус офіційно повідомив про те, що конкурс буде проходити у приміщенні київського Палацу спорту в два етапи: 19 травня 2005 року – півфінал, 21 травня – фінал. Інфраструктура, технічні умови в Палаці спорту, його напрочуд вдале місцезнаходження в Києві – все готове для проведення масштабної телевізійної події.

Здавалося б, от і вся важлива інформація, що її можна витиснути з пресової конференції, яка проходила в приміщенні НТКУ 3 вересня. Але коли президент НТКУ Олександр Совенко починає говорити для заповнення гнітючої паузи – можуть виринути і виринають цікавинки, стають більш виразними та зрозумілими певні деталі і сфокусовуються важливі нюанси.

Перше. Функціонери з Євробачення рішуче налаштовані на роботу в Києві іноземної телевізійної команди з технічних (що видається зрозумілим) і творчих (!?) фахівців. Команда така працює на проведенні вже не першого пісенного конкурсу – працювала вона і у Стамбулі.

Мушу сказати, що такого роду ситуація виникає вже не вперше. Свого часу, років так десять тому, неаргументовані і доволі істеричні заяви керівництва державного телебачення про неможливість якісного показу ігор Ліги Чемпіонів з Києва призвели до створення досить напруженої ситуації. Керівництво Єврофутбольної спілки і телевізійні партнери-координатори ТБ-проекту під назвою „Ліга Чемпіонів” навіть притягнули через пів-Європи із Швейцарії та Люксембурга фантастичну телевізійну техніку на гру з німцями (пересувна цифрова телевізійна станція в стилі „Універсального солдата”, окрема станція супутникового мовлення і т.д.). Сидів за пультом тієї ПТС із завмиранням серця – а поруч збіглися дивитися на мене, зачарованого українського режисера-постановника, техніки-європейці. Констатую: такої техніки в Україні поки що немає... Але в Україні можна пошукати і знайти інше – і світло, і звук, і електронні екрани. Уже не кажучи про беззаперечно чи не найкращі в світі операторські кранові і спеціалізовані системи – принаймні, так вважають Мілош Форман, Джеймс Камерон та Нікіта Міхалков. Хоча європейці дбають про своє – тому „рекомендувати” тих чи інших технічних партнерів будуть.

Керівництву НТКУ доведеться шукати компроміс. Але українські фахові фірми і професіонали повинні знати про те, що НТКУ його шукає – той компроміс. Тоді, можливо, і гроші зекономити вдасться, і технічно значно просунутись уперед.

Але – і пресова конференція 3 вересня це ще раз довела – складається таке враження, що керівництво НТКУ хтось доволі уперто охороняє від „небажаної” професійної інформації. Цілі пласти незвіданого почали вилятися для них лише останнім часом. І це – дуже поживне підґрунтя для маніпулювання керівництвом компанії з боку групки людей, відфільтрованих тусовкою, та наступних закритих і некоректних рішень. Тут фахівці відразу згадують уже легендарну ситуацію з технічним переоснащенням Палацу „Україна”.

Щодо творчої команди... На пресовій конференції виникла доволі кумедна ситуація. „Чи вміє хтось, скажіть мені, пане Олександре, – цього разу звертаючись до мене не як до журналіста, а як до режисера-постановника промовив пан Олександр Савенко, президент НТКУ, – працювати в Україні на „Стадікамі?”(для читачів поясню, що мова йде про спеціальний стабілізуючий пристрій для ТБ-камери, який не дає їй, а значить ТБ-картинці, „валитися по горизонту”, коли оператор інтенсивно рухається, скажімо, біжить”)”. „Я вмію”, – практично відразу і випередивши мене, відповів один із небагатьох операторів, які працювали на пресовій конференції.

Це зовсім не був „рояль у кущах”, просто керівництво НТКУ раптово зустрілося зі справжніми реаліями нашого вітчизняного телебачення. А реалії ці такі: потрібні для створення високоякісного телевізійного видовища українські фахівці є – і режисери-постановники, і оператори, і адміністратори. Так – вони працюють на різних телекомпаніях України. Так – вони прекрасно знайомі з катастрофою видовищного телебачення на НТКУ. Так – вони свідомі того, в якому стилі працюють певні керівники і як поки що все робиться: тихесенько, швидесенько, крадькома. Так – фахівці все це знають і ... не вірять. Не вірять в можливість змін, перш за все, в системному мисленні керівництва НТКУ. Але час для формування потужної збірної вітчизняної ТБ-команди ще залишився.

У розмові з віце-президентом НТКУ Геннадієм Юрченком, який активно опікується питаннями проведення пісенного „Євробачення-2005” у Києві, виникла цікава ідея – а чому б не зібрати на неформальну зустріч вітчизняних професіоналів і відкрито, чесно, чітко, зрозуміло та фахово прояснити ситуацію: в чому і у кому є потреба, як планується все організовувати, як будуть прийматися рішення і т.д. У свою чергу, вислухати їхні пропозиції і поради. Повірте – нам є що сказати...

Друге. Національна телекомпанія України здобула унікальний шанс утвердити свої провідні позиції ще і в технічному сенсі. „Євробачення-2005” дає НТКУ унікальну можливість придбати і новітню ТБ-техніку, і новітню спеціальну техніку, і новітнє світло. Дуже хочеться вірити в те, що техніка ця потрапить на Мельникова, 42 якнайшвидше.

Третє. Поки що не готові в НТКУ до коректної і серйозної розмови стосовно продажу квитків на подію. Розмова ця серйозна тому, що кожен з пересічних українських громадян може порахувати, про що йдеться. Отож наприкінці і швиденько про головне – про гроші. Палац спорту у Києві – це, як мінімум, 7 000 глядачів. Два дні концертів (скажімо, по 100 та 150 євро), плюс можливість продавати квитки на репетиції (скажімо, по 50 євро) – це скромні 2 350 000 (два мільйони триста п’ятдесят тисяч євро). Віднімемо мільйон – це за оренду приміщення, традиційно не заплачені гроші за квитки 450 народними депутатами тощо. Залишається близько восьми мільйонів і восьмисот тисяч гривень за два дні. Річний бюджет НТКУ за весь 2003 рік – близько 18 мільйонів гривень. Без коментарів...