З метою усунення проблем, порушених у "Відкритому листі українських співаків, музикантів, авторів, підприємців шоу-бізнесу з приводу катастрофічної ситуації в аудіовізуальному просторі України", вивчивши та проаналізувавши наповнення вітчизняного аудіовізуального простору українською музичною продукцією, Національна рада вирішила:

  2. Рекомендувати телерадіоорганізаціям України збільшити частку національної музично-пісенної продукції у програмному наповненні свого ефіру.

  3. Поєднати зусилля Національної ради, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Українського фонду культури, інших державних і громадських організацій із залученням коштів та організаційних можливостей, зацікавлених ТРО, для здійснення системної підтримки та заохочення вітчизняних виконавців, які через телерадіоефір гідно популяризують музично-пісенну культуру українського народу”. (кінець цитати)

  Частина друга. Аналітична.

  Той чи інший орган у нашій державі створюється з певною метою. Бандюки знають, що УБОЗ може покласти мордякою в грязюку. Санепідоргани під час тифу всі базари закривають. Податкова прийде і... І т.д. Кожен із цих органів має свою, як модно нині казати, ауру.

  Ауру до рук не візьмеш – але вона точно є! І створювати її потрібно напружено і цілеспрямовано багато років. Давайте спробуємо коротенько подивитися, яку ауру натворила Національна рада України з питань ТБ і радіомовлення за роки свого існування у вітчизняній аудіовізуальній сфері.

  У нашій країні прийнята і є чинною чи не найкраща законодавча база діяльності в аудіовізуальній сфері. Оскільки ми країна з молодою державністю, то до наших законів потрапили найпрогресивніші, на час їх прийняття, здобутки людського законотворення. Здобутки коректні, юридично зрозумілі, випробувані в умовах демократії і правової дисципліни.

  Для прикладу, у ст.8 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” вміщено норму про те що, „не менше 50 відсотків від загального обсягу мовлення кожної ТРО мають становити передачі (фільми), виготовлені безпосередньо даною ТРО або іншими юридичними особами, які діють в Україні”.

  Усе зрозуміло – якщо я використовую в своєму мовленні, для прикладу, музику, то вона має бути на 50% вітчизняна – потужний стимул для вітчизняних музикантів творити музику і пропонувати її вітчизняному телеглядачу і радіослухачу. Допомагати в цьому має і Національна рада – адже має такий комплекс завдань, компетенції, повноважень!

  Коли той чи інший бажаючий отримати ліцензію на право мовлення пише концепцію, то в жодній з них не зазначається, що буде проводитися активна робота із забезпечення відсутності в ефірі вітчизняної музики, буде створюватися система хабарів за доступ вітчизняної музики до ефіру, активно лобіюватися зарубіжна музична продукція і т.п. У концепціях – „розширити”, „посилити”, „покращити” і „сприяти”. Але в ефірі раптом (!) вибухає зовсім інше. Вибухає тому, що потрапляють ТРО в оту саму ауру. Вірніше – їм її гарантують та забезпечують.

  Яким чином – то вже тема для іншого дослідження. А поки що – за всі роки систематичного і тотального порушення вітчизняного законодавства жодна ТРО не сплатила хоча б 1 гривню штрафу, вже не кажучи про призупинення ліцензії ТРО не з навколополітичних мотивів. Із 1997 року мовчить конституційний позавідомчий орган – творить ауру.

  Для прикладу, нарешті мені вдалося дізнатися, як звучить рішення, яким Національна рада зробила вітчизняним продуктом... Бетмена, Роккі та Термінатора. Ні – копію цього воістину легендарного рішення отримати неможливо, а тим більше прочитати десь на сторінках ЗМІ: страшно службова інформація! Треба писати листа – вони (чиновники) розглянуть можливість і... т.д. і т.п. Так от, вищеназвані герої – наш продукт, ну, правда, не на весь зріст, а відсотків на 30% („вам по пояс буде”!). Звучить це досить пафосно – „Про частку продукції національного виробництва в україномовній версії іноземного виробництва” (рішення №139 від 24.05.2001 року). Українці можуть гордо і спокійно класти руку на плече і Фелліні, і Форману, і Камерону – адже вони на 30% наші і „виготовлені юридичними особами”.

  Повірте, я не намагаюся зробити із читачів якихось дебілів: коли ви заходите до музею і бачите полотно видатного митця доби Відродження, вас має пучити від гордості – картина та на тридцять відсотків вітчизняна! І „бамага” є – адже раму йому (нехай навіть криву) зробили в нашому музеї і написали (нехай навіть з помилками) бірочку. Так Національна рада вирішила – творить ауру! Чи я неправильно трактую закони формальної логіки? А порушники законодавства трактують правильно і знають – Національна рада України не буде звертати на їхній ефір уваги. Знають абсолютно точно. Знають уже сім років. Контрольно-аналітичний відділ Національної ради щоразу проводить моніторинги ТРО, а результати одні й ті самі: вітчизняної музики в ефірі немає! Доводить цю інформацію до Національної ради – а адекватних рішень щодо конкретних порушників немає. У разі чого порушник виймає з „широкіх штанін” аргумент про те, що пісня (кліп) Мадонни + пісня (кліп) Шер + пісня (кліп) Майкла Джексона, не говорячи вже про + пісні (кліпи) „Ноги вниз”, між якими хтось про щось бовкне, то – вітчизняний продукт, „виготовлений безпосередньо” тим, хто бовкнув.

  „А зараз прозвучать всі пісні з альбому „Зайкі”... ви прослухали авторську програму „Всі пісні Зайкі...”: дві години вітчизняного аудіовізуального продукту готові! А Національна рада творить ауру: рішення щодо такого роду підрахунків чомусь немає, хоча б на 30%.

  До губернатора Каліфорнії руки дійшли, а тут, напевне, престижу замало. Чи, можливо, в архіві Національної ради є судовий вирок „Іменем України” щодо стовідсотково авторської вітчизняної аудіовізуальної передачі „Всі пісні „Тазіка”? Ми готові його видрукувати повністю і дослівно. А от рішення №842, текст якого наведений вище, є. „№842” – ще один сигнал: „ре-е-б-я-я-та-а-а”, у вас усе буде добре! Можете не звертати уваги ні на логіку, ні на „листи”, ні на громадську думку, ні на депутатські запити до Генеральної прокуратури, а тим більше на нас – ми з вами в аурі.

  Зазвучала уже з екранів, а скоро випливе і на сторінки ЗМІ ще одна досить модна відмовка функціонерів – „ми не можемо втручатися в програмне забезпечення ТРО”.

  Цікаво, а введення спеціальних позначок для виокремлення певної телепродукції – це хіба не активний вплив на формування програмної політики?

  То „не можемо” чи „не хочемо”?

  Частина третя. Практична.

  1. Розпочато повторний тотальний громадський моніторинг ефіру вітчизняних ТРО щодо заповнення його вітчизняним музичним продуктом.

  2. Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення у письмовій формі поставлено конкретні і чіткі запитання, які можуть дещо прояснити ситуацію в нашому аудіовізуальному просторі. (Вх.№16А/900 від 19.03.2004).

  Для оприлюднення потрібні:

  - результати моніторингів, які проводила Національна рада щодо дотримання вимог Конституції, норм законодавства ТРО м. Києва;

  - інформація щодо умов розподілення часток мовлення українською і іншими мовами в ліцензіях ТРО, які ведуть мовлення у м. Києві;

  - інформація щодо законності зменшення частки мовлення українською мовою для певних ТРО, які ведуть мовлення в м. Києві;

  - критерії та відповідні законодавчі норми або підзаконні акти (рішення, накази і т.д.) якими користується Національна рада при проведенні моніторингів ТРО.

  Погодьтеся – проста інформація, яка досить далека від понять службова або комерційна таємниця. Але скільки додасть ця інформація до розуміння умов формування і підтримання аури.

  До речі: „Національна рада забов’язана у визначений законодавством термін дати адресатові аргументовану відповідь ” (Ст.33. Закону України „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”).

  Олександр Зирін