Шановний пане Зібров!

Шкода, але доводиться Вам відповісти ось так, у формі відкритого листа. По-перше, дозвольте Вам подякувати за рекламу, адже за назву Вашого інтерв’ю було взято не якусь іншу Вашу цитату, а саме ту, де Ви посилаєтесь на канал, яким я маю честь керувати. Це зайве підтвердження того, наскільки резонансним є М1, наскільки він є значущим і важливим у шоу-бізнесі. Не секрет, що для багатьох поява на екрані М1 – це подія. Ми вважаємо, що це результат нашої кропіткої та послідовної ефірної політики. Це, власне, з нашої подачі у моду останнім часом увійшло не нове слово “формат”. Адже це ми провели широкомасштабну PR-кампанію М1 “tvій формат?”. Прошу вибачення, але Ви, певно, помітили знак питання. Ми не стверджували, ми запитували у тоді ще потенційної аудиторії, чи сприймає вона нас такими, чи підходить їй наша сітка, чи поділяє вона наше уявлення молодіжної музичної моди. Останнє хотілося б підкреслити. Ми створювалися як молодіжний музичний канал. Власне, такі ми і є. Це прописано в нашій ліцензії, цього ми суворо дотримуємось і досі. На наше щастя, нас почали дивитися не тільки молоді люди, ми з Божого благословення стали каналом-феноменом у Світі, адже досі найкращі з музичних каналів на своїх територіях здобували частку глядацької аудиторії, в кращому випадку, в половину від нашої.

Далі дозволю собі використати Вашу цитату, аби відповідати тільки на те, де йдеться, як я зрозумів, про М1.

“Щодо формату – це пусті балачки. “М1”, наприклад, мене дивує. Я там неформат навіть за гроші. У мене кліп, у який я вклав $25 тис. $17 тис. коштувала ротація, щоб глядач подивився мій продукт на телеканалах і щоб йому це сподобалося. Руссо, Вайкуле з Крутим, Орбакайте – формат, а я – ні. Якщо Росія, Прибалтика – це формат, Україна – ні. “Нет пророка в своем отечестве”... Руслана Лижичко теж не була форматом. Як тільки виграла “Євробачення” – відразу ж стала всюди бажаною. У ті кліпи, які вона робила раніше, вкладено шалені гроші, і глядач про це мусить знати. Як вона їх знаходила – це лише Богові відомо. Як тільки перемогла, все – шлагбаум у вітчизні відкрито. No comments.”

Чому ж дивує М1? Хіба факт відмови крутити за гроші не є підтвердженням сталої, абсолютно прозорої позиції керівництва каналу та художньої ради щодо форматної політики? Ми дійсно ні за які гроші не видаємо в ефір те, що суперечить нашій ефірній політиці. Можливо, саме тому ми є найпопулярнішим музичним каналом України. (“Найпопулярніший” – це не просто моє слово, це щоденні дані компанії GFK, яка дає ринку змогу вивчати глядацький попит.)

Далі. Я не буду згадувати всіх російських виконавців, яким ми відмовили у ефірі, але, повірте, їх набагато більше, ніж українських, хоча б тому, що Росія більша і “позицій в каталозі” відповідно. Пане Зібров, запитайте в мене, чому на М1 нема мого улюбленого джазу. Ви розумієте мою відповідь?

А Україна формат! Ще й який формат! Руслана використовується Вами як приклад дуже невдало. Руслана була у 2003 році (це ще до перемоги на Євробаченні) „найротованішою” співачкою. Це не просто так. Це рейтинги. Це глядацький попит. Ви можете мені не повірити. Запитайте у Руслани та Ксенофонтова, вони навряд чи спростують моє твердження, але напевно спростують Ваше. Взагалі наша ефірна політика від самого початку будувалася на переконанні, що „локальний” артист завжди є популярнішим від заїжджого. Так не було в Україні два з половиною роки тому, коли ми тільки з’явились, але так є зараз. „Океан Ельзи”, Руслана, Пономарьов, Асія Ахат, Повалій (запитайте у Ліхути про форматний кліп для М1), ВВ, „Друга Ріка”, Білик, Альона Вінницька, „ВІА ГРА”, „Алібі”........... Я поставив більше, ніж три крапки, навмисно, я боюсь когось забути із так званої української музики, які мають, мали та, сподіваюсь, будуть мати гарячі ротації на М1. Зараз написав і спіймав себе на слові. Я ж ніколи не перевіряв їхніх паспортів! А що, як вони не українці?

За будь-яких обставин дозвольте висловити Вам свою шану і подяку за слова на рахунок М1, адже для мене вони є чи не найбільшим компліментом. Як складно у наші часи бути фінансово успішним і тримати імідж “ні за які гроші”. Ми, виходить, такими є. Дозвольте також висловити свою повагу до Вашої творчості. Шкода, що це відбувається заочно, але, на щастя, я мав можливість висловити Вам її публічно, коли років з шість тому запросив Вас на своє ток-шоу “Асоціації”, що виходило на тоді другому каналі. Просто так. Ні за які гроші. Тільки через визнання Ваших заслуг. Але тоді ми працювали на одну аудиторію. Зараз ні. Ви – на більш досвідчену та зважену, я – на ризикових і модних. Простягаю Вам руку дружби. Знаю, що зробити, аби ми зійшлися в аудиторіях, але це зовсім не $ 25 тис. за кліп...

Телефон моєї приймальні 205-4484.

З повагою,