Натомість сама Україна, схоже, цього аж ніяк не прагне.

До українських властей з проханням про надання йому в Україні статусу біженця звернувся російський журналіст Борис Стомахін. Пан Борис – опозиційний журналіст, редактор бюлетеню "Радикальна політика". У своїх публікаціях він критикує війну в Чечні і взагалі національну політику Росії. Пан Стомахін вважає, що Російська імперія має розвалитися, звільнивши поневолені народи. До речі, під час конфлікту навколо Тузли Борис Стомахін захищав інтереси України.

За все це проти пана Стомахіна у Росії порушено кримінальну справу за статтями 180 та 182 Кримінального кодексу Російської Федерації (заклики до насильницьої зміни конституційного устрою та розпалювання расової та релігійної боротьби). І застосовано щодо нього запобіжний захід – підписка про невиїзд.

Порушивши підписку про невиїзд, пан Стомахін через Білорусь дістався України. Тут, в Україні, він сподівається знайти безпечний притулок, оскільки, вважає він, в Росії його залякують і переслідують власті.

Невідомо, чи чув пан Стомахін про жахливе вбивство нашого колеги Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, чи бачив він страшну меморіальну дошку біля входу до Національної спілки журналістів, на якій 19 прізвищ його вбитих українських колег, але все ж таки він прагне дістати статусу біженця в Україні.

Та його сподівання наразі виявилися марними – Вінницьке управління Держкомнаціональностей, куди він звернувся з проханням про надання статусу біженця, вже відмовило йому у цьому проханні, мотивуючи свою відмову браком підстав для набуття статусу біженця.

Як згода з позицією Вінницького управління прозвучав коментар голови Держкомнацміграції Генадія Москаля новинам ТСН на каналі “1+1”: “У Росії працює Генеральна прокуратура, у Росії працюють всі суди, де може оскаржити, в Росії працює уповноважений з прав людини, в Росії працює ряд міжнародних правозахисних організацій, в Росії є офіс Верховного комісара ООН у справах біженців, в Росії є офіс ОБСЄ, інших міжнародних правозахисних організацій”. Тобто, судячи зі слів пана Москаль, виходить, що в Росії є всі необхідні інститути для захисту прав громадянина, тож потреби тікати будь-кому з країни немає.

Варто зазначити, що Україна підписала Конвенцію про статус біженців, і таким чином взяла на себе зобов’язання надавати притулок людям, яким на їхній батьківщині загрожує небезпека. На виконання положень Конвенцій Верховною Радою 2001 року ухвалено Закон України “Про біженців”. Як відомо, дотримання прав людини у світі перебуває під постійним контролем ООН. У тому числі й право будь-якої людини на притулок. Тим, як дотримується це право в різних країнах, опікується Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

Варто зазначити, що пану Стомахіну активно допомагають українські правозахисники. Вони мають намір ініціювати українську громадську кампанію за надання пану Стомахіну політичного притулку в Україні.

Не виключено, що справа російського журналіста Стомахіна для України може стати ще одним тестом на демократичність.

Прокоментувати ситуацію, що склалася, “Детектор медіа” попросила Регіонального Представника Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні, Бєларусі та Молдові пана Гі Уеллета.

- Чи може бути підставою для відмови у проханні надання статусу біженця російському журналістові пану Стомахіну наявність у Росії генеральної прокуратури, судів, уповноваженого з прав людини, міжнародних правозахисних організацій, офісу Верховного комісара ООН у справах біженців, офісу ОБСЄ?

- Передусім варто зазначити, що людина не може звернутися за статусом біженця у своїй власній країні. Таким чином, Борис Стомахін не міг звернутися до Представництва УВКБ ООН у Російській Федерації, так само, як і до представництва ОБСЄ, яке не займається питаннями захисту біженців. Представництва УВКБ ООН, як правило, не надають статусу біженця – ці функції виконують відповідні державні органи. Що стосується діяльності таких державних організацій, як прокуратура та уповноважений з прав людини у Російській Федерації, то дійсно, вони мають повноваження для захисту прав громадян. В даному випадку питання полягає в оцінці ефективності їх діяльності, що є достатньо суб’єктивною справою.

За процедурою визначення статусу біженця, міграційні служби повинні вивчити усі аспекти справи перед тим, як виносити рішення про відмову в подальшому розгляді заяви. Крім того, у кожного шукача статусу біженця є право оскаржити рішення міграційної служби у Держкомнацміграції, а у випадку відхилення скарги – звернутися до суду.

Процедуру визначення статусу біженця покладено в Україні на відповідні державні органи – міграційні служби та Держкомнацміграції.



- Чи має намір представництво УВКБ ООН в Україні у якийсь спосіб допомогти панові Стомахіну набути статус біженця?

- Представництво УВКБ ООН, звичайно ж, буде спостерігати за розвитком справи Бориса Стомахіна. Ми впевнені, що Державний комітет у справах національностей та міграції забезпечить проведення процедури визначення статусу біженця у відповідності до законів та міжнародних зобов’язань України. У разі необхідності, ми готові надати Держкомнацміграції “інформацію про країну походження” стосовно Російської Федерації, необхідну для повноцінного вивчення усіх аспектів можливості переслідувань Бориса Стомахіна на батьківщині.

Фото з сайту www.hro.org/editions/ karta/nr3031/chechni1.htm