Напередодні офіційного початку виборчих змагань у Донецькому регіоні ситуація все більше ускладнювалась та загострювалась. Немало в цьому “заслуг” і обласних мас-медіа. Як тих, що відкрито стоять на боці влади, так і тих, що формально зареєстровані від опозиційних сил.

Найбільш успішним проектом від влади, мабуть, стало видання “Свободное слово”. Воно було зареєстроване на початку року обласною організацією Української соціал-демократичної партії Василя Онопенка. Але вже з п’ятого числа газета не вказує свого засновника і починає працювати на “донецьку групу”. Цікаво, що з цього числа газета, редактором якої є Володимир Аверін (свого часу редактор відділу політики газети “Донецкие новости”, яку пов’язують з іменем Геннадія Васильєва та близького до Ахметова Бориса Колєснікова), починає публікувати програму телепередач, тобто реально стає щотижневою (до того часу вона виходила щомісячно). Із цього ж номера вона друкується в Донецькій типографії “Новий мир” (до цього наклад газети друкувався в Костянтинівці). Газета вільно продається через систему кіосків “Союздруку”.

Незалежні експерти пов’язують це з переходом редакції у табір ворогів Віктора Ющенка. Слід зазначити, що багато в чому цей виступ спровокував сам регіональний штаб блоку Віктора Ющенка. Але про це буде сказано нижче. А от сама тональність “опозиційного” видання цікава. В останньому номері – матеріал без авторства “Самовыдвиженец превратил братву в лишенцев”, спрямований проти Віктора Ющенка, та редакторська колонка, де під ударом опинився Олександр Мороз. Далі звинувачення Олексія Худякова, який заявляє, що регіональний штаб “Нашої України” наймав його за “100 баксов” для вчинення провокацій проти Ющенка під час висунення того кандидатом у президенти України 4 липня. За словами автора, його задачею було кидати пляшки в колони В.Ющенка, одягнувши футболку із символами “Молоді Партії регіонів”. Завершує випуск газети текст “Блокпост для Ющенко” В.Аверіна, де нищівній критиці піддано результати депутатського десанту в Донецьку область від “Нашої України”.

Фактично, в Донецькій області почались масовані бойові дії між основними претендентами на вищу державну владу ще за три тижні до офіційного старту виборчої кампанії. Тут доволі важко визначити, в кого першого не витримали нерви. Як на мене, то першими все ж почали наступ прибічники Віктора Януковича. На 9 червня “донецькі” спланували рішучий крок, який, скоріш за все, і став причиною початку різкого протистояння. У цей день через офіційний орган місцевої облдержадміністрації та обласної ради – газету “Жизнь” – фактично було оголошено початок війни не лише проти “Нашої України”, але проти всіх сил, у тому числі й провладних, які не підтримали або вагаються в підтримці Віктора Януковича. №86 цієї газети відкривався портретом прем’єр-міністра і грізним попередженням “Всем оппонентам Виктора Януковича по-доброму советуем: не тратьте, куме, сили”. Що буде з тими, хто не сприйме всерйоз цього попередження, пояснював Олександр Божко в редакційній статті “Почему Янукович станет президентом Украины”. Стосовно “...некоторых выскочек от якобы “провластного режима”, погрожує автор, буде застосовано доволі жорстокі методи. Вони “будут высмеяны и жестоко подавлены админресурсом”.

„Наша Україна” відреагувала негайно. При цьому прибічники Віктора Ющенка обрали не найгіршу тактику, якби не деякі негативні моменти в її реалізації. Скориставшись частковою перемогою в парламентській “війні за бюджет”, а також невизначеністю Януковича після спроби його власної прес-служби „видмити” біографію, в Донецькій області висадився десант народних депутатів із фракції Віктора Ющенка. (Щоправда, як зазначали експерти, це було потрібно зробити ще в листопаді минулого року, відразу після подій 31 жовтня, коли був зірваний з’їзд “Нашої України”.) У складі десанту – народні депутати Стретович, Порошенко і ще декілька відомих діячів блоку. Юрій Павленко теж входив у цю групу. Слід сказати, що, на відміну від інших депутатів-„нашоукраїнців”, Павленко доволі частий гість у Донецькій області. З усього видно, що куратор області на виборах 2002 року Роман Безсмертний передав область по естафеті своєму молодому колезі. У цьому б не було нічого поганого, якби його самого контролював хтось із старших колег. Та, на жаль, цього не сталось. У результаті його зустрічі з виборцями, що проходили впродовж квітня – травня, принесли більше шкоди, ніж користі, іміджу Віктора Ющенка.

Газета “Свободное слово” (№3 за травень) писала: “В Константиновке на встречу с депутатом пришло сколько людей, что многим пришлось стоять. Оказалось, что в местной прессе появилось сообщение, что Юрий Павленко обещает помочь с выплатой зарплаты работникам обанкротившегося металлургического предприятия. Вот его работники, в основном, и явились. Правда, спустя некоторое время работяги поняли, что нардеп сможет помочь им только добрым словом, и стали зал покидать. А действительно, ехать в убитый город нужно очень серьезно подготовленным – хотя бы теоретически. Хотя Юрий Павленко особо и не расстроился, через час уехал в Артемовск”.

26 травня своїм розпорядженням №72 Роман Безсмертний розформував Донецький регіональний штаб (було створено три штаби : Центральний, Північний, та Південний з центрами відповідно в Донецьку, Краматорську та Маріуполі). Керівник регіонального штабу Павло Жовніренко був усунутий від керівництва і звільнений. Та як заявив на одній із зустрічей з виборцями в м. Сніжне керівник донецького відділення партії “Солідарність” пан Зікєєв, розпорядження не було виконано, сам Жовніренко є заступником Юрія Павленка, який очолив Центральний штаб. У свою чергу, опозиційна газета “Остров” від 1 липня стверджує, що до цього часу Жовніренко є керівником Регіонального штабу “Нашої України”. Це й породило чимало проблем для блоку в регіоні.

Щодо самого депутатського десанту, то він від самого початку був приречений на провал. Причиною тому була відсутність серйозної підготовки до акції. Усе робилось спонтанно. Так, у містах Сніжне, Торез та Шахтарськ були розіслані запрошення жителям на зустріч із “членами депутатської фракції “Нашої України”. Та замість депутатів на зустрічі прибував “представник регіонального штабу, помічник голови Бюджетного комітету Верховної Ради, лідер партії “Солідарність” в області”... пан Зікєєв (так він представлявся).

Треба пояснити, що пан Зікєєв „прославився” в області перш ще напередодні парламентських виборів 2002 року – у жовтні 2001 року. Тоді на інтернет-сайті “Політична Україна” з’явилися уривки з підписаного лідерами обласних організацій політичних партій, що увійшли до блоку “Наша Україна”, листа на ім’я Віктора Ющенка, де від імені координаційно-узгоджувальної ради з підготовки виборів висловлювалася вимога „поставити на місце пана Зікєєва”, який сам себе призначив головою виборчого штабу “Нашої України” в Донецькій області. Цікаво, що цей надсекретний лист вперше повністю несподівано сплив у донецькій пресі, підконтрольній Донецькій облдержадміністрації та Партії регіонів (наприклад, у газеті “Салон Дона и Баса”). Тоді так і не вдалося з’ясувати, хто ж зі штабу Ющенка передав того листа в донецькі газети.

Несподівано також виявилося, що Зікєєв, очолюючи “штаб Ющенка” та порошенківську “Солідарність” в області, у той же час був членом Партії регіонів. Тоді обласні газети надали йому свої шпальти, де він зміг заявити, що з Партії регіонів вийшов. Звичайно, правдивість тієї заяви не перевіряли. (Цікаво інше: за весь час правління Януковича в Донецькій області це був другий випадок, коли представникові опозиції давали можливість виступу в офіційній пресі. Першим був голова обласної організації партії “Батьківщина”, який заявив про вступ обласної організації партії до блоку “За єдину Україну” та відхід від Ю. Тимошенко). На той час скандал змогли приборкати: обласний штаб ”Нашої України” очолив народний депутат України Роман Безсмертний, який зосередив у своїх руках надзвичайні повноваження.

Та повернімося до десанту. Прибував пан Зікєєв у шахтарські міста на зустрічі з запізненням майже на годину, повідомляв, що він заміщає Петра Порошенка, бо того негайно запросив сам Президент порадитись щодо бюджету для Донецької області і, в першу чергу, для депресивних міст. Далі він робив заяву, що в Донецькій області в “Нашій Україні” немає націоналістів, з неї усунуті КУН, УНП, “Християнсько народний союз”, що він противник “бендеровцов” і ніякого союзу з блоком Юлії Тимошенко в “Нашої України” немає.

Створюється враження, що Київський центр “НУ” зовсім не має впливу на свій штаб. До речі, у цих містах влада не проводила мобілізації сил на зрив зустрічей, більш того, заохочувала виборців на них. Така тактика дала несподівано високий результат для влади. За даними незалежних аналітиків, у цих містах рейтинг Ющенка значно погіршився, збільшилась кількість тих, хто не бажає взагалі голосувати. І навіть попри те, що рейтинг Януковича при цьому не зріс, велика кількість тих, що не з’являться на виборчі дільниці, дасть змогу для широкої фальсифікації. І як не дивно, цьому сприяє діяльність самих “нашоукраїнців”. Більш того, як поінформували нас представники місцевих відділень партій блоку “Наша Україна”, ці зустрічі з виборцями проходили не лише без їхніх представників, але й у суворій від них таємниці. Про ці зустрічі вони дізнавались цілком випадково. Цікаво й те, що призначені восени координатори блоку Віктора Ющенка в деяких містах були усунуті від підготовки виступів депутатів. Результатом виявився повний тріумф влади.

Між тим, треба сказати, що в тих містах, де виступали саме депутати-„нашоукраїнці” та де були ще не розгромлені місцеві штаби, влада використовувала старі перевірені методи: наприклад, підкуп донецьких студентів для пікетувань та перекидання їх з Донецька в ті міста, де виступали народні депутати. Тобто, незважаючи на серйозні збої виступів депутатів від блоку Ющенка, донецька влада доволі нервово їх сприймає. І цьому є причина. Ні в кого з виборців Донеччини не викликає сумнівів професіоналізм Порошенка, чесність Стретовича й Кармазіна. Вони завжди збирають велику аудиторію та переконують людей у своїй правоті. Тому саме їх поїздки в області мали б найбільший ефект. На жаль, лише Стретович здійснив декілька зустрічей із виборцями...

Без усвідомлення цих проблем „нашоукраїнцями” доволі важко прогнозувати результат головних битв, які ще попереду.