Із наближенням президентської виборчої кампанії зростає увага до преси. Адже не є секретом, що роль ЗМІ у перебігу кампанії є надто важливою. Нова редакція Закону України „Про вибори президента України” приділяє значну увагу цій проблемі. Чи розв’язує цей закон можливі вузли протистояння? Чи, навпаки, обіцяє створити нові такі вузли, на рівному місці? Цим питанням було присвячено круглий стіл „Проблемні питання участі засобів масової інформації в передвиборній агітації”, що його було проведено 29 червня Центром медіареформ та Незалежною асоціацією телерадіомовників.

Із доповіддю виступив голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко. Найбільшою помилкою медіа-експертів, заявив він, було недооцінювання того факту, що на місцевому рівні діятимуть печерно-феодальними методами. Так було, коли в регіони приїздив лідер „Нашої України” Віктор Ющенко: вимикалося світло в цілих районах міст – і хай тисячі мешканців посидять без світла, аби тільки анонсована телепрограма з виступом Ющенка не відбулася. Томенко назвав такі факти фантастичною зневагою не лише до закону, а й до всього, що існує. За його враженням, у цій виборчій кампанії це буде основний метод.

Іншою проблемою є відповідальність ЗМІ. Спостерігається спроба розігрувати штучні міжнаціональні конфлікти за допомогою мас-медіа. Останній приклад: націоналістична організація, використовуючи фашистську символіку, заявляє про висунення Ющенка на виборах президента, і три загальнонаціональні телеканали показують це. Тож, відповідати за це мусили б не лише організатори, а й ЗМІ. На думку доповідача, мають чітко бути виписані норми поведінки засобів масової інформації. Зокрема, має бути пришвидшене ухвалення положення про діяльність ЗМІ під час виборів та положення про регламент теледебатів.

Державним та комунальним ЗМІ заборонено агітувати за того чи іншого кандидата в президенти. Але всі знають, що відбувається насправді. Томенко сказав, що не бачить шляхів практичного регулювання цього становища. Дві третини народних депутатів не можуть потрапити на місцеві телеканали. Канали ці демонструють відверто агітаційні, як не провокативні, програми.

Гострою лишається проблема негромадян. Російські та західні діячі ЗМІ активно задіяні в українському інформаційному просторі, де виступають не лише як керівники проектів, але й як журналісти або редактори. Скажімо, громадянин Росії Кисельов чи громадянин Канади Кичигін – за законом вони не мають права втручатися у передвиборчі перегони. Але як цього уникнути реально?

Незадоволення ухваленою редакцією Закону „Про вибори президента України” висловлюють багато представників ЗМІ, які мають тижневий режим виходу. Адже, за законом, спростування недостовірної інформації має відбутися протягом не пізніше 5 днів. То що ж, виготовляти додатковий тираж, випускати додатковий номер тижневика? Власне, за словами Томенка, кожний пункт, що стосується обмежень агітації, є сумнівним щодо його практичного втілення.

Ще однією проблемою є висвітлення діяльності посадових осіб, що претендують на посаду президента. Експерти прогнозують, що Віктор Янукович не піде у відпустку й суміщатиме діяльність на посаді прем’єр-міністра із виборчими перегонами. Закон установлює норму подання новин про діяльність посадових осіб без відеоряду для телебачення та фоторяду для газет.

Законом установлено норму про рівність можливостей кандидатів щодо ефірного часу. Але ж подання заяв на надання такого часу можливе неодночасне – а це створюватиме проблему. Адже хтось може подати таку заяву безпосередньо перед виборами – й телекомпанії муситимуть віддати йому весь ефірний час, що лишився?

По регіонах поширюються десятки псевдосоціологічних досліджень, псевдоекспертних опитувань. Їх друкують газети, не надто вдаючися в деталі того, чи можна довіряти їхнім авторам, і взагалі чи не є ці результати фікцією. На загальнонаціональному рівні проблему врегульовано, але на регіональному рівні ринок соціологічних досліджень ще не склався – а, отже, є простір для діяльності тих, чиєю метою є маніпуляції. Зокрема, в такий спосіб можна переконувати людей, що саме в їхньому регіоні найпопулярнішим є „потрібний” кандидат.

Ще однією проблемою є зовнішня реклама. Місцева влада вже мала б виділити місця для листівок та агітаційних матеріалів – але в багатьох регіонах цього немає. Утім, на думку Томенка, листкова війна не набуде цього разу надто потужних та надто брутальних форм. Розв’язання цієї проблеми залежить від органів місцевої влади.

За переконанням депутата, ЦВК не може виписати всі найдрібніші деталі. Тож потрібні корпоративні рішення журналістів, були б надзвичайно важливі корпоративні наради. Десь починаючи з вересня, були б бажані періодичні підбиття проміжних підсумків діяльності ЗМІ у виборчих перегонах.

Відповідаючи на одне з запитань, депутат відзначив, що є достатньо організацій, які мають моніторити перебіг виборчої кампанії з погляду поведінки ЗМІ. ЦВК має право вимагати будь-які пресові матеріали для встановлення їхньої відповідності правовим нормам. Як зазначив голова парламентського комітету, в силу нашого непростого, місцями феодального стану ЗМІ, він є прихильником позбавлення ЗМІ ліцензій у разі кричущих порушень.

На думку автора, є тут ще одна проблема. Скажімо, той самий іноземний громадянин запрошує того кандидата, якого вважає за потрібне, і проводить із ним агітаційну за змістом програму. Це визнають порушенням, програму закривають. Але як бути з опонентами цього кандидата, які мають право на рівність часу чи бодай на спростування в разі недостовірності поданої інформації в тій самій програмі? У даному разі вони такої можливості не отримають. І чи не може такий хід використовуватися як постійний – виходить програма з „потрібним” кандидатом, через ті чи ті порушення її закривають, потім виходить інша, теж із порушеннями, її теж закривають, і так увесь час? У підсумку буде домінування одного кандидата, й не матиме вже жодного значення, з порушеннями виходили ті програми чи без, і чи були вони закриті, чи ні.

На проблемах, створених наявною редакцією Закону, зупинився член Нацради з питань ТБ та РМ Віктор Понеділко. Агітація починається на другий день після офіційного початку виборчої кампанії. Але кандидат мусить внести передоплату за наданий ефірний час, перерахувавши гроші з розрахункового рахунку. Але лише після того, як Нацбанк розробить положення про такі рахунки. Коли це станеться?

На думку доповідача, саме поняття „єдиний кандидат від більшості” – чи то просто „єдиний кандидат” – є агітаційним. Адже „єдиний” може бути сприйнято як „єдино можливий” – а отже, вибору не існує. Це є типовий рекламний бренд, агітка – але закон це питання не розв’язує.

Теледебати можуть відбутися тільки після жеребкування. А воно – після реєстрації останньої кандидатури. Отже, термін проведення дебатів значно зсувається. Час дебатів установлений поміж 19 та 22 годинами. Але 60% регіональних компаній не мають такого часу в сітці мовлення. Час поділу каналів між мовцями мав би змінитися – тобто, одна компанія мала б поступитися частиною свого саме цього часу на користь регіональним компаніям. Але це є можливим лише за рішенням Нацради. Регіональні комунальні радіокомпанії не мають ефірного часу в зазначеному проміжку взагалі.

Загальноукраїнські канали мають різну кількість передавачів по Україні. Чи не закладає ця не деталізована законом обставина підстави для майбутніх звинувачень кандидатів у нерівності умов? Ще одна обставина: завжди можна зробити так, щоб за умов непарної загальної кількості кандидатів „потрібний” кандидат залишився один, без опонента. Чи не варто штучно забезпечити неодмінно парну кількість кандидатів? – запитав промовець.

Перед другим туром національне радіо мусить транслювати дебати між кандидатами. Але ніде не написано: чи ті самі, що й національне телебачення, чи якісь інші.

Спростування недостовірної інформації є теж небезпроблемним. Якщо недостовірна інформація вийшла менше, ніж за два дні до виборів, як це робити? Адже будь-яка агітація вже неможлива!

Якщо інформація суперечить Закону про вибори президента України, Нацрада може тимчасово позбавити ліцензії винну компанію. А за інші порушення позбавити ліцензії можна лише через суд. Поміж тим, виключного переліку порушень, за які Нацрада позбавляє ліцензії власним рішенням, ніде немає – адже будь-яке порушення можна тлумачити як таке, що суперечить саме цьому законові.

Доповідача запитали, чи не варто було б законодавчо обмежити кількість кандидатів у президенти. (Від себе зауважмо, що тоді треба було б проводити ще й вибори кандидатів у президенти – або ж віддати визначення тих, хто „потрапив під обмеження”, в руки не виборців, а чиновників.) У відповідь Понеділко сказав, що за цим законом „можна робити страшні речі” – наприклад, засилати у штаби опонентів людей, які принципово не збиратимуть підписів – із тим, щоб кандидата, на якого вони формально працюють, було знято з реєстрації.

Виконавчий директор асоціації мережевих мовників Катерина Котенко зауважила, що одна норма Закону суперечить іншій, ця суперечність роз’яснюється ще двома нормами, кожна з яких пояснює її по-різному. Котенко зупинилася на проблемі розцінок за ефірний час. Її підтримав юрист тієї ж асоціації Дмитро Федечко, заявивши: Верховна Рада вже вчетверте за свою історію наступає на ті самі граблі – вона намагається встановлювати ціни. Конституційний Суд може визнати цю норму такою, що не відповідає повноваженням парламенту. Установлені розцінки є такими, що змушують канали працювати собі на збитки. Добрими намірами вимощено дорогу до пекла – в даному разі добру сутність у Законі про вибори президента викладено у вкрай невдалій формі. Розцінки були одним з пунктів, що викликали дискусію. Федечко сказав, що його позицією є знайти якомога більше лазівок у Законі, щоб забезпечити якомога більшу свободу ЗМІ. Промовець знову повернувся до проблеми ефірного часу: якщо хтось подасть заявку за 20 хвилин до закінчення агітації, ніхто фізично не зможе надати йому рівних умов з іншими – або канали муситимуть ламати сітку мовлення, але відмовити йому в наданні рівних із іншими умов ніхто не має права.

Федечко зупинився на відсутності чіткого тлумачення вислову „надали ефірний час”. На його переконання, під цим слід розуміти лише прямий ефір – не згадки в новинах і не редакційні матеріали. Абсурд замість чіткого регламентування вийшов і з правом на спростування недостовірної інформації. Єдиною підставою для визнання інформації неправдивою є внутрішнє переконання кандидата. При тому ніде не сказано, що то має бути інформація саме про нього – а відтак, можна чіплятися до будь-чого, що ніяк не стосується теми. А хто, власне, мусить підтверджувати недостовірність відомостей? Суд? Коректніше, на думку Федечка, було б чітко записати, що кандидат має право на спростування відомостей, які він вважає за недостовірні.

Головною ж вадою нової редакції Закону є те, що ЗМІ розглядаються не як партнер виборців, а як джерело небезпеки, яке треба якомога більше обмежити. Тим часом, ланцюжок „кандидати – ЗМІ – виборці” треба убезпечувати не за рахунок ЗМІ, а за рахунок надання їм справжньої незалежності від кандидатів. У кулуарах Федечко сказав, що ця редакція Закону в частині, що стосується ЗМІ, є регресивною. І навряд чи вона допоможе дотримуватися об’єктивності на виборах – можливо, навпаки.

Одна з ведучих круглого столу, член Нацради та голова правління Незалежної асоціації мовників Тетяна Лебедєва додала: законопроекти Мішури та Турчинова, хоч вони були різні за змістом, підтвердили тенденцію: опозиція розглядає ЗМІ не як незалежні медіа, а як інструмент для досягнення своїх тимчасових цілей.

Нині приватні канали не зацікавлені в проведенні дебатів – поставила ще одну проблему К.Котенко. Це для них є втягнення в безліч судових позовів.

Предметом дискусії стало власне поняття передвиборної агітації. Котенко наполягала на тому, що воно має бути заключене в конкретні рамки, без висловів на кшталт „та інші форми”. Якщо кандидат від влади робить як посадовець якісь кроки – це вже є новина. Хто не є при владі – той створює приводи для новин. Виконавчий директор НАМ Катерина М’ясникова зауважила, що власне поняття не є визначеним. Ольга Большакова (НАМ) запропонувала таке визначення: „Передвиборною агітацією є оплачена інформація (обов’язково оплачена) про кандидата чи партію або блок, які висунули кандидата, якщо така інформація має на меті спонукання до голосування”. Якщо виникають штучні інформаційні приводи, штучні, непотрібні ділові поїздки, порожня інформація без інформаційного приводу – то є прихована агітація.

Большакова зазначила: "Обережні телекомпанії утримуватимуться від подання об’єктивних, аналітичних та інформаційних програм, оскільки вони можуть розглядатися як прихована агітація. Це піде на шкоду і виборцям, і кандидатам, оскільки право виборців знати про кандидатів буде обмежене".

Доповідачка зупинилася на проблемі непоширення закону про рекламу на передвиборну агітацію. Із цього приводу існує дві позиції. Перша полягає в тому, що передвиборна агітація є рекламою, що випливає із поняття "реклама" згідно з чинним законом "Про рекламу". Інша позиція грунтується на положенні законі "Про рекламу", згідно з яким не є рекламою поширення інформації, обов’язкової до поширення відповідно до інших законів.

Абсурдною може стати й ситуація з рівністю доступу до ЗМІ. Не встановлено критерії цієї рівності. Абсолютною рівністю є надання кожному кандидатові того самого відрізку часу, того самого моменту часу, що й іншим. В іншому разі буде різне програмне оточення – хтось виступатиме після футболу, хтось – після нерейтингової програми. „Рівний за якістю ефірний час” – то невизначене поняття. Треба встановити критерії рівності: рівність оплати; рівність оплати та обсягу; рівність оплати, обсягу та часу.

На думку промовиці, невиправданою є заборона на зміну розцінок протягом кампанії. А якщо кандидати вимагатимуть нижчих розцінок , і компанія зрозуміє, що запросила занадто високу ціну? Большакова запропонувала дозволити компаніям знижувати розцінки за умови, що одразу будуть доведені нові до всіх зацікавлених сторін, а тим, хто вже заплатив за завищеними розцінками, буде повернуто різницю.

Під час круглого столу було зачеплено проблему документів. Адже розпорядник поточних рахунків кандидата не має окремого посвідчення, яке б підтверджувало його повноваження. Такий документ не передбачений. ЗМІ виявлятимуть обережність, боячися аферистів, а це викликатиме невдоволення кандидатів. Чи нестимуть ЗМІ відповідальність за низьку художню та технічну якість розміщеної агітації? Чи не можна за допомогою тієї самої якості, монтажу та спецефектів домогтися того, щоб один із кандидатів (наприклад, під час теледебатів) виглядав вигідніше за інших? Ці проблеми не мають поки що свого розв’язання.

Ну а завершився круглий стіл „радісним” (але цілком слушним) запевненням пана Федечка: „Не варто переоцінювати право. Воно не є єдиним способом і засобом регулювання критичних випадків”. „Що далі, то більше виникатиме запитань”, – погодився з ним заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.

На жаль, запрошені представники ЦВК на круглий стіл не прийшли. За словами однієї з ведучих Оксани Панасівської (Центр медіареформ), чи не перетворюється це на тенденцію?