Один з лотів аукціону - фоторобота Максима Мамсикова У минулу п’ятницю, як повідомляла "ТК", в недобудованому корпусі Національного художнього музею відомі акціоністи Ігор Подольчак та Ігор Дюрич влаштували благодійний аукціон творів сучасного мистецтва. Задум такий: митці подають свої твори на аукціон (безкоштовно) – меценати їх розкуповують – гроші йдуть на закупівлю колекції сучасного українського мистецтва для Нацмузею. Але Подольчак і Дюрич не були б Подольчаком і Дюричем (або “Фондом Захер-Мазоха”), якби “Час меценатів” не пробив у гонг у слушний час (цього року Нацмузей святкує своє 100-річчя), у слушному місці (недобудований корпус Нацмузею на Інститутській – блискуча декорація для “збору коштів”), ще й у непоганій компанії – на заклик організаторів відгукнулися провідні українські митці, серед яких Роман Віктюк, Олександр Ройтбурд, Олександр Гнілицький, Андрій Жолдак, Ілля Чичкан, Сергій Братков, Борис Михайлов, Павло Маков, Юрій Андрухович (з ним читачі "Детектор медіа" щойно в п’ятницю спілкувалися у чаті), Віктор Марущенко (який охоче знімає для "Детектор медіа") та багато інших.

Разом на аукціон було виставлено 86 лотів, які в експлікації дуже делікатно названо “різноманітні роботи відомих сучасних українських художників, письменників, композиторів, діячів театру і кіно” – бо, попри всю причетність до мистецького процесу, все-таки важко назвати самодостатнім твором нотатник Юрка Андруховича, розкадровку до фільму “Дума про Гетьмана Мазепу” Юрія Іллєнка, рукопис оповідання “Вагнер” Юрка Покальчука чи художній каталог “ХХ художників України (кінець сторіччя)” з автографами усіх митців, чиї роботи в ньому репродуковано. А от як лоти благодійного аукціону - ці “факти арту” виглядали досить дотепно. Серед інших лотів домінували фото–кадри з відео, фотокадри з кінокадрів, кадри з вистав…

Це, до речі, до питання, яке активно дискутувалося напередодні аукціону – чому не можна спростити ланцюжок – “митці – твори – аукціон – музей”, елімінувавши „аукціон”. Бо, мовляв, музейна колекція, створена за принципом “люди добрі, ізвінітє, шо ми к вам обращаємся…”, - виглядала б непереконливо. А от як концепція виставки, на яку потрапляли всі, хто прийшов спостерігати за торгами (бажаючих взяти в них участь було значно менше), - і оригінально, і не без підтексту: цікаво було побачити, кому чого не шкода (і тут-таки отримати відповідь – не шкода здебільшого такого, що тиражується, що завжди можна відтворити знову...).

Тобто перший цікавий момент – виставка. Другий – процедура розіграшу, або власне сама акція.

Стартова ціна на безцінне мистецтво була виставлена 100 Євро за лот (або 650 гривень). Хоч як мляво виглядали торги (більшість із лотів, аукціоністка, роль якої виконувала артистка театру Франка Лариса Руснак, натренованим на “Лото “Забава” голосом оголошувала проданими за стартову ціну, проте, хоч як я вдивлялася в нечисленний натовп, побачити покупців мені так і не вдалося), Подольчак і Дюрич показали два привабливі моменти мистецького перформансу “Аукціон”. Радше не показали, а натякнули, що тут це могло би бути.

Перший – оголошення лоту, що саме по собі могло би перетворитися на маленьку виставу. Потенційно. Бо, як достеменно відомо, не кожні брюки перетворюються на елегантні шорти: в данім разі “змійку” заїло в двох місцях – організатори не дуже-то намагалися сказати щось більше за стандартний підпис під експонатом, а “глядачі” не надто спішили відірватися від застілля, влаштованого одразу при вході, й поспостерігати, хто що кому і за що продає.

Другий цікавий момент – гра в аукціон. До речі, найдорожчими експонатами (обидва продано за 1 100 гривень) – виявилися ті, навколо яких було влаштовано веселу гру а-ля “митці розважаються”. Одного чемпіона – автопортрет Іллі Чичкана - торгували один поперед одного його друзі, іншого – нотатник Андруховича – забавно торгували художники Ігор Подольчак та Анатоль Степаненко. Це були торги з елементами стриптизу – якщо Подольчак накидав суму, то Степаненко “крокував” піджаком, сорочкою, бісерним намистом і чобітьми. Нащо Нацмузею чоботи Степаненка – невідомо, але глядачі оцінили самозречення митця заради жвавості видовища.

Мистецький момент якось відсунув на другий план благородну мету, з якою всю цю забаву було влаштовано. Про конкретні цифри – скільки вторгували, і що саме за ці гроші купили для музею, говорити поки зарано: підсумки аукціону буде підбито після того, як закінчаться торги в інтернеті. Але це не означає, що за розвагами всі забули про благодійність. Припустімо, Володимир Кацман, головний редактор “Столичных новостей”, купивши шовкографію Юрія Соломка “Розіграш”, сказав, що зробив внесок у музейну справу від української журналістики; генеральний директор АТ “Фармак” Філя Жебровська, яка купила знамените фото Марущенка з чорнобильською бабцею, мотивувала тим, що це буде прекрасний подарунок Нацмузею, а от Марат Гельман, який купив для своєї галереї фотокадр відео “Жертвоприношення Богу війни” (Сергій Братков, Борис Михайлов, разом із Сергієм Солонським), відверто сказав, що в його покупці немає ніякого пафосу: “Це міжнародна практика: на благодійних аукціонах, як правило, найнижчі ціни”. Здається, цей практичний момент благодійності в нашій країні тільки починають відкривати.