МАС-МЕДІА?

Відшуміли, відбулькотіли, відпрацювали. Одні прослизалися зі знаками оклику за „неньку”, інші позгадували про вагому роль „примадонн” із „причандалами”, деякі поскреготіли зубами мовчки. А потім усі завмерли в очікування певних і зрозумілих сигналів. Сигнали ці мали бути чіткі і неоднозначні. Аж ось – перші стартові прапори піднято: на визначених комерційних національних телеканалах прозвучала цифра. Причому прозвучала зовсім не в ефірі Національної телекомпанії України. Отож – йдеться про суму, яка буде крутитися навколо українського „Євробачення”: до 15 000 000 умовних одиниць.

Що це означає для вітчизняних журналістів? Означає це тільки одне: писати аналітично і правдиво, відкрито і чесно про підготовку до проведення Україною конкурсу „Євробачення” можна буде тільки у визначеному коридорі. А там – крок вправо або крок вліво буде позначений зовсім не примітивним позбавленням акредитації або закидами щодо намагання „сплюндрувати”.

Уважні і зацікавлені спостерігачі помітили і тенденції, і акценти. Тепер слід очікувати „аналітики”. Від тих, кому нагадають, за чий рахунок пилося, їлося і затусовувалося на певних корабликах та відбувався „збір матеріалу” у далекому Стамбулі... Почекаємо – чи прийде їхній час.

ШАПКА ВЖЕ ПОЧАЛА ДИМІТИ...

Відносини держави і шоу-бізнесу в нашій країні однозначні – немає більш ефективного і багатшого спонсора для вирішення чи то сімейних музичних проблем, чи то фестивальних забаганок з гулянками. Ця „добра” традиція крокує концертними майданчиками України чи не з перших хвилин народження нашої незалежності. Невгамовний ентузіазм дійств Б.Шарварка і зів’яла „Червона рута”, низка забав народних артистів на сцені палацу „Україна” і помпа „Таврійських ігор” – всі вони позначені бюджетними (читай – нашими з вами) грошима. Правда, суми там були так собі – ну максимум тисяч 280 у.о. Тут же йдеться, нагадаю, про 15 мільйонів... Як впливає ця сума на вигляд і манеру поведінки відповідних відповідальних осіб можна було побачити минулої неділі у програмі ICTV „Подробности с Дмитрием Киселевым”.

Говорили, звичайно ж, про перемогу Руслани на „Євробаченні”. Уся сценарна побудова програми мала підводити до головного. Розмова ведучого зі співачкою, включення майдану Незалежності були прелюдією до основного дійства. Бігом пробігши декількома питаннями по, власне, постаті Руслани і аж двома з половиною запитаннями „людей з вулиці” ведучий розпочав головне. А головне, як виявилося, було ознайомити телеглядачів із майбутніми героями-будівничими „Міробачення-2005”, яке струсоне і Київ, і Європу, і „мір”.

Увесь час переслідувало враження, що когось у студію не запросили. Через декілька кадрів я зрозумів, що ведучий просто закриває собою в натовпі запрошених, президента Національної телекомпанії України пана Олександра Савенка.

А розмова йшла так, як годиться – за розписаним сценарієм. Для початку – зірки попу, а потім артистичний жест ведучого і слово має... ні не президент НТКУ, – розпочав „серйозну” розмову про імідж, країну і т.п. народний депутат України і директор одного з фестивалів Микола Баграєв. Знову широкий жест ведучого і – мікрофон тим, хто уже „підготував потенційних претендентів” на виступ наступного року – директор музичного училища ім. Глієра п. Сергій Волков.

А далі: знову основна сюжетна лінія – цитата від Прем’єр-міністра, який очолив оргкомітет „Євробачення”. Потім про „почетное патронирование” і „передать контроль реальным исполнителям, которые будут этим непосредственно заниматься” – Андрій Капустін, журналіст.

Але, зачекайте – у кожної грандіозної справи мають бути і вороги. В образі „скептиків” чиновники – міський голова Києва О.Омельченко (заочно, титрами) і О.Биструшкін (особисто) – керівник усієї київської культури і мистецтв.

Аж ось у сценарній течії стався крутий поворот. Нарешті слово надали президенту НТКУ п. О.Савенку. Він чітко і спокійно пояснив, що дуже багато з’явилося охочих провести наступний конкурс, але за умовами EBU ЦЕ БУДЕ РОБИТИ НТКУ!

Ведучий засіпався і раз по раз намагався під тим або іншим приводом не дати закінчити думку – пан Савенко рішуче довів до кінця. Кисельов змушений був погодитися: „...я думаю, что он-то и возьмет на себя значительную часть бремени по организации этого мероприятия”.

А мікрофон тим часом опиняється перед керівником однієї з комерційних структур, яка найчастіше рекламує свої можливості із забезпечення концертних подій 200-ми тоннами металоконструкцій, п. Кушпітовським: „Тільки б нам забрати це на себе”(!). Ведучий, очевидно, не зовсім зрозумів українську мову і уточнив: „Это называется – замкнуть финансовые потоки на себя?” Директор скромно погоджується: „Це так само, бо це основне, що буде розглядатися...”

Виступав ще один пишучий та елегантний, але знову чогось не вистачало. Отже, доки вони (!?) говорять про „способности и готовность украинской культуры”, подивімось ще раз уважно на те, що сконструйовано на очах приголомшеної телепубліки.

Отож: директор мудрий, небагатослівний „реальный исполнитель” – уже є! (хоч і почесний), технічний директор уже практично пакує металоконструкції, керівник пресового центру і прес-аташе затверджені, конферанс’є давно заангажований, скептики визначені і показані „в профіль” і „анфас”. Щось іще не зайнято? Точно! Згадав – не затверджений головний інформаційний спонсор майбутнього „Міробачення”. Його представив у студії генеральний директор „украинского музыкального телеканала”. Ви пізнали – це саме той телеканал, вітчизняної музики на якому зафіксовано (за результатами моніторингу) аж близько 16% і який відмовляється ставити у свій ефір кліп на пісню-переможицю „Євробачення” ”Дикі танці” – „а паатаму, что не фаармат”.

Отакі вони, реалії розпочатої підготовки до наступного ювілейного конкурсу пісні, що пройде в Києві. Отакі реалії побудови того коридору, який може бути запропонований журналістській братії, без кроків вліво і вправо...

НТКУ: БІЛЬ І СПОДІВАННЯ

Чому так розлого пишу про те, що діялося у студії прямого конкурента Національної телекомпанії України? А саме тому, що дуже багато вітчизняних діячів давно списали найпотужнішу в цій країні телевиробничу і телеефірну компанію з рахунків. Комерційних у тому числі – в цьому переконує, для прикладу, отриманий фіналом „Євробачення” так званий „рейтинг”, майже у два рази менший за інші пересічні телевізійні музичні події на тижні. Люди в Україні не дивилися тріумф Руслани по телевізору?!

Тож коли ведуча інформаційного випуску на „Інтері” говорить, що „ми всі поприлипали до телевізорів”, – це „темник”?

Утім, і без впливу зовнішніх чинників ситуація на НТКУ дійсно критична. І особливо – з менеджментом музичного і видовищного телебачення, якого – просто немає. Але гуде інше. Для прикладу – вихід в ефір програми „Мелорама” (23.05.2004) конкурента НТКУ комерційного каналу „Інтер”. Провідна тема – „Євробачення-2004” у Стамбулі. Стиль, подача, тексти і т.п. не зацікавили, але дещо насторожило. У програмі прямого конкурента з’явилися ЕКСКЛЮЗИВНІ ВІДЕОЗАПИСИ виступів учасників „Євробачення”. Це доводить відсутність логотипу правовласника (УТ-1) на цих відеофрагментах. Але наскільки я розумію – ВСІ ВІДЕОМАТЕРІЛИ з такого роду записами належать НТКУ? Ексклюзив на телебаченні коштує величезних грошей. Уперше це я зрозумів, коли мене обшукували з голови до п’ят на виході з телекомплексу в Останкіно (не на вході, а на виході). Шукали відеокасети, на яких міг бути ЕКСКЛЮЗИВ.

Тому я практично не сумніваюся, що на рахунки НТКУ уже надійшли перші гроші за використання відеоматеріалів у „Мелорамі”. І це – правильно! Тому що сучасне телебачення – це серйозні гроші. А гроші НТКУ ой як потрібні! От аудіоальбом з європейськими піснями під емблемою „Євробачення” рекламується українськими комерційними телеканалами. Вартість у Європі подібного компакту з усіма 36 піснями – 19,95 євро. А DVD з 7-8 годинами ексклюзивного відео, інтерв’ю і розповіддю про кожного артиста – 24,95 євро. Футболка з емблемою в Стамбулі коштувала 15 євро, бейсболочка – 15, значок – 5 і т.д. Тому логічними є запитання: а кому належать комерційні права на такий аудіоальбом-2004 в Україні? А хто має право використовувати з комерційною метою символіку пісенних конкурсів „Євробачення” в Україні?

Гроші може принести і проведення відбіркового конкурсу для визначення учасника від України на наступний пісенний форум. Чи у когось були сумніви в тому, що Руслана перемогла б цього року? Але конкурс вперто не проводиться вже другий рік поспіль. Не налаштовані проводити його і тепер. У ЗМІ вже весело започатковано обговорення наступних кандидатур. Не налаштовані, перш за все, діячі, які сидять на зарплаті в кабінетах державного телебачення і, по суті, займаються безпосереднім обслуговуванням прямих конкурентів НТКУ.

Адже і вони, і „тусовочні” діячі шоу-бізу розуміють – може бути створений класний конкурентноздатний вітчизняний телевізійний продукт. Але створений для НТКУ! А там – обслуговування конкурентів відбувається з посад топ-менеджерів. Говорити в цьому випадку про проведення чесної, відкритої, професійної підготовки до наступного конкурсу не доводиться. До того ж такий конкурсний відбір притягне не тільки гроші, а і здійме велетенські пласти незнаних українських виконавців, а знаним дозволить проявити себе по-новому. Їх нарешті побачать українські глядачі. А це вже серйозно...

Отож: чи зможе провести „Євробачення” НТКУ ? Поза всяким сумнівом. Залишилося лише визначити – як і на чию користь? Адже зрозуміло, що словосполучення „громадський контроль”, „відкритість відбору” , „прозорість отримання контрактів” і ще багато інших подібних нормальних цивілізованих і зрозумілих речей для „тусовки” означає небезпеку. Якщо НТКУ буде готуватися до наступного конкурсу за умов власного технічного переоснащення і творчого розвитку, а значить з користю для держави, – це одне. Якщо з користю для „тусовки” – це вже зовсім інше.

ВІТЧИЗНЯНИЙ „ШОУ-БІЗ”. НАПРУГА І... ПАНІКА

Українська популярна пісня вкрай небезпечна. Перш за все для наших широкоплечих і щиросердих братів із Росії. Ми просто їх зметемо з нашого ринку вітчизняним якісним продуктом. Причому продукт цей створюється і кримськотатарською, і російською, і івритом. А вони знають, скільки коштує наш ринок. Добре знають, але і добре навчені.

Пригадуєте, як Україна на початку і в середині 90-х проковтнула пісенний конкурс на „Слов’янському базарі” у білоруському Вітебську? Українські співаки (в тому числі і Руслана) не залишали жодних шансів. І саме наша популярна культура стала і заважати, і погрожувати комерції. І якось раптом українських засновників фестивалю виштовхали... Не витримують росіяни у спокійному, чесному і відкритому двоборстві. Тому що скільки грошей не застромлюй у кишені, а без „фанєри” – зась.

Тоді справа дійшла навіть до перенесення „Базару” в Україну. Із Вітебськом знову ж не пощастило – югослави приїхали... До того ж пан Починок (тодішній головний податківець Росії) пояснив, скільки і кому років світить за роботу з „чорним налом”. Тож не було куди бідному російському „фанєрщику” і „прад’юссеру” подітися. От і почали буйним цвітом квітнути на наших теренах расєйскіє сіро-чорні схеми роботи в шоу-бізнесі. А за тими схемами модні і досить цивілізовані слова „рейтинг”, „ротація”, „формат” набувають чи не протилежного до їхнього первісного професійного розуміння значення. Усе це вдало накладається на тлумачення культурної політики в Україні можновладцями, тотальне невиконання наших законів. І от і на екранах ТБ „маємо те, що маємо”, і в динаміках радіоприймачів.

Відсутність вітчизняної музики в аудіовізуальному просторі нашої країни призводить до того, що тисячі пісень невідомі людям – „ето нє фаармат”, сотні професіоналів вимушені жити за рахунок записів „муркі” – „заа всьо уплачєно”. Паралізується концертна діяльність. Не продаються аудіоносії. Вітчизняний музичний простір штучно і вправно ділиться на шматки: тут –„тусовка”, там – українська традиційна естрада, ще глибше – вкрай небезпечний і вибухоподібний український рок. Розшматованими можна вправно керувати. Розшматованими можна нехтувати. А для найбільш збурених жителів цієї країни можна запросити „єкзотіку” – пару українських виконавців – на помпезний фестиваль і показати по „ящику”: ми ж бо „за неньку”!

Аж тут раптом така європейська перемога!

Власне, перемог пісенних і до того було багато, але всі спроби розповісти про них вітчизняному люду швиденько блокувалися –про них просто ніхто не говорив і не писав. Аж тут виникла проблема – цю перемогу показав ТБ-канал, який охоплює 96% потенційних глядачів України (УТ-1), перемогу цю бачили 100 мільйонів європейських телеглядачів. Найпростіший вихід: так вона ж (Руслана) з „наших”, тобто – з „нашої тусовки”. Ви що, не бачили – ми і тут, ми і так, ми і сяк. От дивіться: якщо працювати і працювати, працювати і працювати – воно ж вийде! А ви нам про якесь наповнення телерадіоефіру вітчизняним продуктом, хабарі, „чорний нал”, засилля нетрадиційно зорієнтованих фактично неписьменних непрофесіоналів, ігнорування тисяч вітчизняних пісень і сотень виконавців і колективів. Ви ж побачили: будете до нас горнутися – переможете на „Євробаченні”!

Зачекайте – практично це ми вже чули того року: „друг Філіп”, „браткі”, „лімузини довжиною за ріг”, „пісня – в усіх барах” і т.д. і т.п. На городі бузина – а в Києві дядько. Не розуміють вони, що їм сказали „аста ла віста, бєйбі” – ще рикають і будуть рикати.

РОБИТИ СВОЮ СПРАВУ

А дійсно – нам своє робить:

– проводити фаховий, чесний, відкритий, рівний для всіх конкурсний відбір на наступний пісенний форум;

– терміново розчистити видовищні „авгієві стайні” НТКУ;

– проводити відкритий і прозорий конкурсний відбір фірм, з якими буде укладено угоди на технічне і творче забезпечення конкурсу.

Зрозумілі і конкретні речі, але, здається, таки небезпечні...

P.S. Четвер, УТ -1, „Четверта влада” : Руслана і... практично той же склад головних героїв, що і на ІСTV. Прес-аташе, Конферанс’є, Почесний директор, який зовсім не розуміє, навіщо закон, Керівник і на додачу – менеджер НТКУ, який грає на конкурентів і Керівник радіостанції, на якій пісні Руслани „нє фаармат”.

...Пане Савенко, ще є шанси, схаменіться.