Видається, у вітчизняному інформаційному житті “темники” не лише відіграють роль Максвелівського Демона – фантастичної істоти, яка, перебуваючи в кімнаті у цілковитій темряві, лише те й робить, що відкриває дверцята перед певним типом молекул і залишає їх зачиненими для решти. Видається, “темники” вже виконують функцію джерела інформації, перетворившись, тим самим, на своєрідний чи то вид мистецтва, чи то його жанр.

Ну хто б звертав на увагу на якісь порожні балачки, якби не оброблена у відповідності з “темниками” інформація Нового каналу та ICTV від 16 травня? Хто б міг звернути увагу на нічим конкретним не підтверджені чутки про гіпотетичний намір зятя Президента України Віктора Пінчука підтримувати на майбутніх президентських виборах не обранця свого тестя, схваленого парламентськими більшовиками, а представника опозиції? А завдяки випуску “Репортера”, що пішов у ефір о 17 годині, та “Фактів” о 18.45 глядач переконався: чутки, напевне, не безпідставні.

У невеличкому за тривалістю сюжеті йшлося про відвідування п. Пінчуком укупі з американським послом та екс-радником президента США Збіґнєвом Бжезінським Биковнянського меморіального заповідника – місця масового захоронення понад 100 тисяч (за офіційно визнаними даними – від 5 до 10 тисяч) безвинно загиблих від рук НКВС у період з 1934 по 1941 рік. Відвідувачі, вшановуючи їхню пам’ять, поклали квіти до пам’ятника. Змістовно безбарвне текстове супроводження відеоряду з очевидністю вказувало на те, що сюжет не потребує коментарів і цінний сам по собі, як документальна констатація факту.

Про що ж довідався шанувальник новинного блоку телепередач? Лише про те, що до історичної долі українського народу американці та ще відомий бізнесмен – металургійний король України і родич її Президента – не байдужі. Інші політично значущі постаті в сюжеті не згадувались, отже, мусив зробити висновок тямущій глядач, їх у Биковнянському лісі і не було. Йому було зовсім не важко повірити в те, що взяти участь у заході представникам владної більшості забракло часу й бажання – вони ніколи не страждали надлишком патріотичних почуттів. Отож у їхню відсутність глядач напевне повірив. І не помилився. Не було в Биківні ані Президента, ані Прем’єра, ані якогось хоч завалящого депутата від парламентської більшості.

Однак у те, що на місці, де, починаючи з 1990-го з року, в цей день під егідою громадської організації “Меморіал” збираються патріотично налаштовані і не байдужі до долі України громадяни, та саме зараз їх чомусь не виявилося, повірити було неможливо. А оскільки членів “Меморіалу” чимало серед представників правої опозиції, і ті з них, хто обіймає крісло народного депутата, як ото голова “Меморіалу” Лесь Танюк, входять до депутатської фракції “Нашої України”, то логічно припустити, що в рік президентських виборів зібрання буде значно чисельнішим і більш представницьким.

І справа не в тім, або ж не лише в тім, що політичні діячі з наближенням виборів не відмовляться зайвий раз скористатися можливістю при численному зібранні, та ще й із такої значної нагоди, висловити свою позицію. Глибинна причина в іншому. Адже роки, на які припадають вибори, відзначаються в нас різким посиленням символічного складника у діях і подіях усіх рівнів. Отож участь у заході з національно-культурним символічним підґрунтям кожен з патріотично орієнтованих представників українського політикуму сприйматиме як обов’язок.

Хоч трохи обізнаний глядач, який звик до того, що щороку десь у травневі дні ЗМІ дещицю уваги приділяють Биківні і якось та згадують про трагічні події недалекої минувшини, побачивши на екрані лише означену трійку відомих осіб, демонстровану йому крупним планом і в різних ракурсах на тлі майже безлюдної території заповідника, мусив засумніватися у достовірності інформації. І знову не помилився.

Як безпосередньо присутній свідок події, можу відповідально стверджувати: цьогорічне зібрання і справді відрізнялося багатолюдністю і розширеним представницьким складом. За особистими підрахунками, участь в акції взяли близько тисячі осіб, за офіційними даними Київміськадміністрації – 200. На місці зібралися представники всіх політичних складників обох правих опозиційних блоків – “Нашої України” і блоку Юлії Тимошенко, та члени громадських організації, що їх підтримують. Після панахиди, яку відслужили священики кількох конфесій і церков, мітинг пам’яті відкрив заступник голови Київміськадміністрації В. Ільгов, донедавна – іронія долі? – керівник Київського управління СБУ (раніше КДБ), генерал-лейтенант. Вибачившись перед присутніми за відсутність Олександра Омельченка, він висловив надію, що той ще встигне прибути (одразу зазначу – не встиг). Перше слово було надане Віктору Андрійовичу Ющенку – постаті, яку в новинах важко обійти увагою. Однак телеканали спромоглися – обійшли. Думаю, не помилюся, якщо висловлю припущення (достеменно знати не можу), що в тому свою роль відіграв черговий “темник”.

Якби творці новинного блоку сумлінно відобразили справжній зміст і політичний масштаб події, якби у змаганні професіоналізму і звички (необхідності?) виконувати „ненав’язливі” побажання хазяїв перемогло саме прагнення фахівця-журналіста донести до аудиторії об’єктивну інформацію, глядач не здивувався б, що велелюдне зібрання у такий день і в такому місці відвідали й американці. Щоправда, присутність там пана Пінчука і тоді виглядала б не зовсім звично і навіть не зовсім природно, однак, принаймні, дещо загубилася б серед інших, більш упізнаваних, облич. Таким чином, відомий бізнесмен, політик та член Сім’ї, хоч би якою була його мета, досяг би її без зайвого галасу: і справу зробив, яку збирався, і в ефірі б органічно профігурував на власних каналах, і не надто привернув увагу до цієї акції.

Однак отут-то “темник” і зіграв роль Демона Максвела: той, нагадаємо, сортуючи молекули, відповідає за боротьбу з природним збільшенням ентропії (міри хаосу) і, в кінцевому підсумку, за інформаційне збагачення світу. “Темник” і собі сприяв концентрації найважливішої інформації та зосередженню уваги саме на ній. Замість того, щоб відволікатися на історико-культурну символіку биковнянської події, розтікатися думкою в ремінісценціях і впадати в ретроспективу, глядач опинився віч-на-віч з неприхованим політичним символізмом.

Адже подія таки мала виразно символічний характер, у чому сумніватися не випадає: досвідчений дипломат, яким є посол США в Україні Джон Гербст, чудово усвідомлював, що в умовах, коли з боку провладних кіл на його адресу лунають звинувачення у майже не приховуваній підтримці опозиції, його участь у відзначенні дня пам’яті жертвам репресій – дня, зусиллями чинної влади майже невідомого значній кількості українців, однак вшановуваного опозиційною правицею – виглядатиме демонстративно. Що ж до високого американського гостя Збіґнєва Бжезінського, то його теж важко запідозрити у прихильності до виключно культурно-освітньої частини програми перебування в Україні. Отож американці цілком свідомо “застовпили” свою увагу до заходів опозиції, здійснивши те, що хотіли здійснити.

А чого домагався пан Пінчук, вкарбовуючи свою присутність на призначеній для телевізійної аудиторії відеоплівці? Засвідчити своє тісне знайомство з Бжезінським? Аж надто сумнівно. Він не підліток і не перша-ліпша людина з вулиці, щоб отримати моральне задоволення від того, що друзі побачать його в компанії з відомою особою. Інформаційною метою, отож, було оприлюднення факту його перебування у Биківні. Тій самій, де збирається опозиція. І важко побачити щось інше у відвідинах опозиційного зібрання членом владної Сім’ї, раніше не запідозрюваним в антипатії до влади, окрім їх символічно-сигнального призначення, такого собі спрямованого в бік Віктора Ющенка знаку чи то “заяви про наміри”.

А виокремлення постаті пана Пінчука з-поміж інших (чи, точніше, “інформаційне затемнення” решти) мету президентської Сім’ї розкласти яйця по різних корзинах не приховало, а навпаки, зробило максимально виразною. Старанно не пропущена у випуск новин присутність у Биковнянському заповіднику представників опозиції взагалі й Віктора Ющенка зокрема зіграла, таким чином, роль тієї паузи в розмові, яка закликана розставити смислові акценти й зробити виразним сенс мовленого.

Ще яскравішим знаковий зміст раптового спалаху публічності у Віктора Пінчука був у день відвідин України Дж. Бушем-старшим. Яскравішим і цілком прозорим для того, хто спромігся уважно передивитися випуски вечірніх новин від 21 травня на каналах з різним клановим дахом. Відомі прихильністю до об’єднаних есдеків “1+1” та “Інтер” позиціонували 41-го президента Америки лише в компанії чинного Прем’єра. (До слова, з усіх можливих тем, заторкнутих кандидатом на українське президентство від влади, “1+1” відібрав найбільш популістськи виграшну: про намір В. Януковича й надалі піднімати пенсії, а також про те, що Україна чекає від Європи “сигналу, коли її приймуть”). Причетність п. Пінчука до візиту чергового заморського гостя сховалася за сором’язливою і непомітною згадкою про “спонсорів”, які опікувалися присутністю Буша-старшого в Україні.

Натомість підконтрольні тому “спонсорові” телеканали Новий та ICTV демонстрували Дж. Буша майже виключно в компанії п. Пінчука, на запрошення якого той і прибув. У подачі каналів Пінчука виявилося, що цілком нецікавий для “Інтера” візит (сюжет про нього з’явився лише на 17-й хвилині передачі) був політично насиченим, зокрема, й зустрічами американця з опозиційними лідерами – В. Ющенком, Ю. Тимошенко та О. Морозом. І що найцікавіше, синхрон, з якого глядач отримав цю інформацію, супроводжував відеоряд із зображенням тих-таки двох – Дж. Буша і В. Пінчука.

От і виходить, що “темники”, попри наміри політтехнологів, не так уже й затемнюють ситуацію, дозволяючи споживачу інформації (він же – виборець) не лише дізнаватися про новини, а й робити висновки про політичні симпатії й антипатії гравців на виборчій арені, тобто про те, що творці “темників” прагнули б приховати якнайстаранніше. Відтак демони “темників” у прагненні до зла творять добро. Зовсім як Воланд у Михайла Булгакова. Отак вони, демони, всі: ти віриш у їхню злочинну могутність, а вони за природою – ренегати.