Напевне, доречно буде зауважити передусім, що це сталося напередодні оприлюдненого висновку Конституційного Суду України щодо законопроекту, яким передбачено надати російській мові статус офіційної.

Висновок єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, що не підлягає оскарженню, означає, по-перше, що 165 законодавців, які звернулися до Конституційного Суду України, не знають вимог Основного Закону України, частиною першою статті 156 якого передбачено, що законопроект про внесення змін у розділ 1-й «Основні положення» Конституції подається в парламент не менш ніж двома третинами від його конституційного складу (300 народних депутатів). Саме тому КС не має права відкрити конституційне провадження. По-друге, народні депутати незнайомі з Рішеннями Конституційного Суду України, зокрема з ухваленим 14 грудня 1999 року. "Під державною (офіційною) мовою, - констатує Рішення, - розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.

Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території

України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі...

Положення статті 10 Конституції України, як і інших статей розділу I "Загальні засади", можуть бути змінені тільки у порядку, передбаченому її статтею 156, шляхом прийняття закону, який затверджується всеукраїнським референдумом". До речі, "Детектор медіа" задовго до висновку Конституційного Суду писала про абсурдність депутатського законопроекту (див. "Колишні, або "...і, пардон, Баулін").

Здавалося б, після такого кричущого невігластва важко буде чимось подивувати світ. Однак "Главреду" це вдалося, оголосивши 15 травня святом. Утім, читайте самі: " … Нашому дзвінку Лимонов зрадів. Його емоції посилилися, коли людина з іміджем нацика і шовініста довідалася, що ми хотіли отримати від нього привітання ... зі святом. Справа в тому, що 156 років тому вийшла перша газета українською мовою «Зоря Галицька», і 127 років відокремлює нас від Емського указу Олександра ІІ, що заборонив українську". (Тут і далі цитую http://www.glavred.info/ukr/. – Т.М.). "Ми згадали, що колись уродженець Харкова Лимонов обіцяв вивчити пару рідних пісень, от і попросили щось наспівати (напевне, з нагоди свята, але про це пізніше. – Т.М.)...", - пише "Главред".

Щодо першого свята дозволю собі зауважити, що серед завдань тижневика «Зоря Галицька» було боротися за мову, стояти на сторожі прав конституційних та "права наші од всякої напасти і оскорблення і сильно хоронити"(див. "Історію української преси" Аркадія Животка. – Т.М.). Авторами «Зорі Галицької» були, зокрема, А.Петрушевич, автор писаної польською мовою публікації на захист самостійності української мови, Йосип Левицький, автор першої друкованої в Галичині граматики української мови (німецькою мовою). За редагування ж «Зорі Галицької» С. Шеховичем 1854 року на сторінках видання поважне місце зайняли публікації одного із стовпів русифікаторства та "общерусскости" в Угорській Україні І.Раковського.

То, може, "Главред" святкував саме цю ювілейну дату разом з експертом? Принаймні, тільки так можна пояснити їхнє бажання святкувати 127-му річницю прийняття таємного указу Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою. До речі, про 127-му річницю: Емський указ було прийнято 18 травня 1876 року.

Звісно, було б нечесно закидати експертові упереджене ставлення до української мови: "Е. Л.: «Чудова мова, я колись міг нею і писати і розмовляти вільно, зараз, звичайно, призабув, але читати вільно можу. Чудова, красива мова". Шкода тільки, що цей експерт не чув ані про Рішення Конституційного суду України, ані про дані Всеукраїнського перепису населення. Бо якби чув, то, може, подумав би, перш ніж заявляти таке: "Е. Л.: Я думаю, що російська не тільки, безумовно, потрібна, це ще і мова одинадцяти мільйонів росіян, що населяють Україну (За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей. Серед них росіян - 8334,1 тис. осіб. – Т.М.). Звичайно потрібна! Не треба бути такими жадібними і мати комплекс неповноцінності, а нехай буде дві державні мови. Он – у Придністровській республіці діють російська, українська, молдавська, що тут такого страшного". У зв’язку з цим звертаю увагу на ще одне висловлювання (думкою це, звичайно, назвати важко. – Т.М.) експерта: "Главред: Скажіть, чи не час у Москві ввести українську другою державною, з огляду на кількість українців, що працюють у ній?

Е. Л.: Я не проти. Чому б і ні? Вводити, звичайно не треба, але нехай люди користуються..." Насамкінець зауважу, що хоч експерт і знає аж дві українські пісні ("Е. Л.: Я і так знаю, чому ні: «Розпрягайте, хлопці, коней та й лягайте спочивать...(сміється)...А я піду в сад зелений, та й криниченьку копать»... (сміється) Будь ласка. Або от, це ж Тараса Шевченка пісня, де слова: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна – видно, хоч голки збирай»..."), хоч і народився в Харкові, однак це не підстава називатися експертом. Хоча б тому, що в перекладі з мертвої латині expertus означає досвідчений. Досвід, погодьтесь, передбачає і знання. У тому числі й творчості Михайла Старицького - автора слів поезії "Виклик", яку експерт щедро подарував Тарасу Шевченкові.