Покинувши земне життя, д-р Мейс залишився з Україною навіки - за його заповітом його поховали в Києві, на Байковому кладовищі, в українській землі. Він став частиною нашої історії і нашого майбутнього. 3 травня 2004 року перестало битися серце американського громадянина, великого українця Джеймса Мейса. Українця, у якого не було жодної краплини української крові, але який так знав українську історію й мову, так любив її культуру, що по праву може ідентифікуватись українцем. За словами д-ра Мейса, його покликали спершу до вивчення української історії, а потім і до України мільйони мертвих українців, які загинули від голодомору 1932–1933 років.

Я відкрила для себе ім’я д-ра Джеймса Мейса у 1997 році, коли працювала в Університеті Маꥳлл у Монтреалі над маґістерською дисертацією на тему “Обов’язок покарання за грубі порушення прав людини попереднім режимом за міжнародним правом”. Була рада з того, що знайшла матеріали Комісії з питань голоду в Україні, очолюваної д-ром Джеймсом Мейсом, яку утворив Конґрес США у 1988 році для вивчення голодомору 1932-1933 років “з метою поглиблення знань світової громадськості про голод та надання можливості американським громадянам краще зрозуміти радянську систему через розкриття ролі рад в організації голоду в Україні”. Один з дев’ятнадцяти висновків Комісії був: “Йосип Сталін та його оточення вчинили злочин геноциду проти українців у 1932-1933 роках”. Для Джеймса Мейса це вже тоді не викликало жодних сумнівів. Чомусь я тоді відразу подумала, що д-р Мейс конґресмен і навіть іменувала його так у своїй публікації “Геноцид проти української нації”.

Яке ж було моє здивування, коли почавши працювати в 1998 році в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, я довідалась, що Джеймс Мейс вже тривалий час є професором Києво-Могилянської академії. Коли в 2001 році я запросила д-ра Мейса виступити з доповіддю на засіданні секції “Міжнародне право та міжнародна юстиція” на Днях науки НаУКМА, він дуже радо і дуже просто погодився і запропонував тему “Україна як постгеноцидне суспільство”. Багато хто з тих, хто слухав тоді д-ра Мейса, можливо вперше задумались над тим, що це означає - голодомор як геноцид і постгеноцидне суспільство. Думаю, що цей термін, сформульований Джеймсом, якнайточніше відтворює той стан, у якому ми зараз знаходимось, і якнайкраще пояснює, чому ми опинились у такому становищі. Дослідженню цього злочину проти людства д-р Джеймс Мейс присвятив більшу половину свого життя - більше 70 публікацій у США та Україні, щотижневі колонки в газеті “День”, починаючи з 1998 р., редагування англомовних перекладів “Політичної думки” і багато іншого, бо все це було його життям. Цим він шукав ключ до “скриньки Пандори історії України, для того, аби зачинити цю скриньку назавжди” (Ліна Костенко).

Покинувши земне життя, д-р Мейс залишився з Україною навіки - за його заповітом його поховали в Києві, на Байковому кладовищі, в українській землі. Він став частиною нашої історії і нашого майбутнього.