Було велике європейське свято. Більше, ніж п’януватий дачно - шашличний Першотравень у нас, забарвлений з ранку кольорами українських партій – олігархів.

А ми - „чужі на тому святі життя”. Кордони єдиної Європи впритул наблизилися до України юридично, але вони на стільки ж далеко відсторонилися від неї фактично. Бо спостерігати вони нас будуть з іще ближчої відстані. А наш потенціал настільки великий, що ніхто в Європі найближчим часом не планує особливо спілкуватися з нами. Лише спостерігати.

Україна нагадує зараз героя Георгія Віцина з культової гайдаївської комедії „Кавказька полонянка”, який, міцно затиснутий з обох боків двома іншими, теліпався, дригаючись, поперек дороги, поволі падаючи на коліна.

З одного боку – майже реальний, але змушений та відчайдушний ЄЕП, з іншого – примарний і такий жаданий ЄС.

Ми взагалі, здається, переживаємо наразі другий етап ренесансу марних надій, які схожі на сподівання незабутнього Остапа Бендера про Ріо-де-Жанейро, де всі ходять в білих штанях.

Пам’ятаєте, на початку 90-х, коли Україною впевнено чимчикував перший етап надій, нам було „море по коліна”, аби лише незалежність. Пройшло декілька років, і ми, побачивши, що від цієї незалежності ніхто, крім нас самих, особливо не зрадів, звично потягнулися, понуривши протверезілі голови, до матінки - Росії, бо самовпевнений чоловік навіть про власну імпотенцію довідується від дружини.

Тепер ми вважаємо, що добре не там, де нас немає, а там, де нас ніколи не було. Тому хочемо в єдину Європу.

Там вітаються з нами. Причому досить часто. А якщо людина здоровкається з вами по декілька разів на день, це означає, що вона вас просто не помічає. Бюрократи з ЄС не зрозуміли нашої великої тактичної гри з ЄЕПом і вітаються з нами виховано - автоматично, про всяк випадок.

А для нас - краще синиця в руках, а ніж журавель у небі, вважає наш мудрий Президент, маючи при цьому на увазі, що „курс на євроінтеграцію залишається незмінним”.

Категоричний ж Романо Проді (до речі, великий друг Л. Кучми), взагалі нічого не обіцяє й в найближчому майбутньому.

Якщо ти чогось хочеш, то це тобі потрібно. Якщо потрібно, то слід цього захотіти. Багато хто із жінок, які не наділені розумом й талантами, роблять кар’єру за рахунок високої самовіддачі.

Можливо й нам піти до Європи цим шляхом? Якщо збережемо цнотливість від ЄЕПу...