Нарешті, з якогось третього боку Перше травня в останні роки взялися експлуатувати й представники правоцентристських політичних сил, перетворивши цей день на складову боротьби проти чинної влади. Всі означені складові політичних ігор можна було спостерігати в останні дні на телеекрані, звісна річ, залежно від орієнтації каналу. А оскільки абсолютна більшість українських телеканалів перебуває у руках, сором‘язливо названих олігархічними, то у масового глядача, особливо молодого, створювалося враження, що автентичний Першотравень – це веселе свято весни.

Насправді ж має йтися зовсім про інші речі. Перше травня у своїй автентичній іпостасі – це встановлений рівно 115 років тому Другим (соціал-демократичним) Інтернаціоналом День міжнародної солідарності трудящих у боротьбі за свої права. Ключові слова тут – “праця”, “трудящі”, “права” і “боротьба”. Яке к бісу “свято весни”?

Якщо йти до витоків Першотравня, то в класичній ідеології соціал-демократії феномен праці посідає центральне місце. Адже саме праця, за Карлом Марксом, є джерелом усіх багатств, що їх має людство, і так само праця формує людину і суспільство, зумовлює їхній розвиток від нижчих щаблів до вищих. Звідси і логічний висновок політичної філософії марксизму, якою наприкінці ХІХ століття беззастережно керувалася світова соціал-демократія: вся влада має належати людям праці, бо вони є сіль землі і творці історії.

Як же розглядав сам Маркс працю? Ось фрагмент із першого тому “Капіталу”: “Праця є насамперед процес, що відбувається між людиною і природою, процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосереднює, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою... Для того, щоб привласнити речовину природи у формі, придатній для її власного життя, вона приводить у рух належні її тілові природні сили: руки і ноги, голову, пальці. Діючи з допомогою цього руху на зовнішню природу і змінюючи її, вона в той же час змінює свою власну природу”.

Як бачимо, в “Капіталі” йдеться тільки про фізичну працю, звідси й така шана пролетарю як її носію. Але у Маркса є й інше – заклик до звільнення праці, до ствердження політичної демократії. Не надто відомий факт: Маркс й Енгельс наприкінці свого життя прийшли до висновку, що загальне виборче право скасовує необхідність пролетарської революції – всього, що треба, люди праці зможуть досягнути за допомогою розвиненої політичної демократії. Саме цю настанову взяв на озброєння соціал-демократичний і профспілковий рух цивілізованих країн. Але не російські більшовики.

Ця партія прийшла до влади, маючи у своїй програмі, зокрема, 8-годинний робочий день та ліквідацію всіх форм примусової праці. Проте вже 1918 року більшовики впровадили трудову повинність у містах та реквізицію збіжжя у селян. 1920 року другий за рангом персонаж партійного керівництва - Троцький - почав формувати трудові армії, а теоретик та улюбленець партії Бухарін оголосив примусову працю обов‘язковою умовою переходу до комунізму, а розстріли – ефективною формою впровадження трудової дисципліни. Ленін же схвалив як оновлену таким робом теорію, так і “передову” практику.

Відтак Сталін тільки творчо продовжив справу Леніна, Троцького і Бухаріна. 1933 була скасована видача паспортів колгоспникам, тобто відбулося фактичне нове закріпачення села. 1940 року робітники та службовці втратили право зі своєї волі переходити з підприємства на підприємство. Заробітної ж плати чи натуроплати трудоднів навіть у мирний та врожайний час ледь вистачало на відтворення фізичної сили найвільніших у світі радянських трудящих. Саме так були розраховані норми споживання у плановому господарстві СРСР. Що вже казати про воєнну добу чи про багатомільйонний ҐУЛАҐ.

Отож, чи мають право теперішні спадкоємці більшовизму на Перше травня? Не більше, ніж нацисти, котрі також відзначали це свято як День праці. Адольф Гітлер цього дня щороку вручав переможцям соціального змагання золоті прапори та відповідні значки. Але у Третьому рейху, так само, як і в СРСР, ані про “права трудящих”, ані про “боротьбу за них” і думати не випадало: несвідомий елемент, котрий чинив замах на “непорушну єдність партії та народу” потрапляв чи то до Бухенвальду, чи то на Соловки...

Отож теоретично в Україні певне право на Першотравень мають соціалісти, тобто партія, яка вже однією ногою вступила до об‘єднання сучасної міжнародної соціал-демократії – себто Соціалістичного Інтернаціоналу. Але, на жаль, друга нога СПУ стоїть на зовсім іншому ґрунті, у чому могли пересвідчитися ті, хто спостерігав по ТБ кадри з ритуальним покладанням квітів до пам‘ятників Леніну та походів членів Соцпартії під портретами Ілліча. Я вже не буду говорити, що Ленін ніколи не бував в Україні, натомість боровся з її незалежністю. Головне – Володимир Ілліч жодного дня не заробляв тяжкою працею собі та сім‘ї на прожиття і створив державу партократії. То ж його місце Першого травня – десь поруч із також “трудящими” Сталіним, Гітлером та Пол Потом.

І ще, шановні майже-члени-Соцінтерну. Де ваше завоювання профспілок? Де багатомільйонні мітинги та колони демонстрацій проти зажерливості великого капіталу, як це ми бачили у численних репортажах Euronews? Де велика українська дуля великому, а ще й не дуже українському капіталові? Невже ж ви перекладаєте цю боротьбу на плечі об‘єднаних соціал і-демократів, котрі щосили прагнуть зватися “партією трудящих”, а не таким собі “клубом трудящих мільйонерів”? Ото, уявляю, буде картина, розтиражована ТБ, - як Віктор Медведчук і Григорій Суркіс успішно поборюють великий капітал...

Утім, принципово нового у цьому не буде . Нагадаю, що більшовизм породив категорію “трудящих”, про яку мовчав “Капітал”. Ідеться про партійну номенклатуру, фізичний бік праці якої полягав хіба що у візуванні розстрільних списків. Саме вона, всупереч ідеологічним настановам марксизму, стала панівним класом у “пролетарському” суспільстві – й успішно “боролася” за “права трудового люду всього світу” – звісна річ, не найманих працівників власної держави.

І насамкінець – про “Нашу Україну” та Першотравень. Не минуло і п‘ятнадцяти років, як українські націонал-демократи усвідомили, що серед їхніх симпатиків вистачає людей найманої праці, а великий капітал може діяти на шкоду Україні. Усвідомили і те, що свято принесли в Україну зовсім не більшовики. Ще 15 років – і, ймовірно, від ходи націонал-демократичних колон під гаслами захисту прав людей праці Першого травня здригатиметься земля. Звісна річ, якщо доти вся ця земля не буде кимось остаточно приватизована і якщо націонал-демократія доживе до того часу. А поки що телебачення, хоча й олігархічне, говорить переважно правду: Першотравень – це день розваг. А якщо й праці, то на власному городі.