На наш погляд, поведінка вітчизняного ТБ в цей день та наступні була вельми цікавою та промовистою...

„Темників” на випадок краху не було

Висвітлення 8 квітня провалу конституційної реформи на вітчизняних телеканалах продемонструвало цікавий факт відсутності "домашніх заготовок", таких собі "ЦУ" на випадок краху. Ймовірно, провладна впевненість була настільки сильною, що відомі структури з Банкової не надолужились заготовити про всяк випадок відповідні "настанови-інструкції".

Далеко не всі канали в новинах 8 квітня висвітлили доволі важливий психо-емоційний момент вибуху радісних емоцій опозиції у залі Верховної Ради в момент показу на табло фатальної для влади цифри та скандування " Ющенко, Ющенко..." А на "1+1" ведуча вже у вечірньому випуску "ТСН" , о 19.30, випереджаючи події, закинула у свідомість глядача тезу про якусь "першу спробу голосування", а здоровий глузд протестував: "Чому „перша”? Адже другої і в природі не мало б існувати, згідно Основного Закону країни !". Тобто, перше, що впадало 8 квітня в вічі - це крайня слабкість і тотальна необгрунтованість аргументів на користь можливого продовження "конституційної реформи" ще під час цієї сесії. Складалося враження, що редактори відомих каналів вже зовсім розучились працювати без відповідних "ЦУ" з Банкової. Безумовно – вслід за політиками, які у перші часи після провального голосування не могли оговтатися.

ТБ-ефект внаслідок цього був вельми цікавий: з одного боку, маніпулятивних схем ввечері 8 квітня в новинах було використано набагато менше, ніж зазвичай, або вони були вкрай топорними. З іншого боку – навіть за очевидної відсутності на такий випадок „темників” все одно в новинних сюжетах не було необхідних бекграундів та контекстів, не було аналізу щодо наслідків нерезультативного голосування по політреформі для подальшого розвитку ситуації в країні, не було думок експертів, не було версій щодо подальшого перебігу подій, не було згадувань про ідеологів конституційних змін, їхніх головних опонентів-політичних „важковиків”, та коментарів і тих, і других... А неприкрито-траурний дух на деяких каналах (наприклад, Першому національному, в програмах „Саме той” та „Тема дня”), слабко аргументовані оцінки типу "Україна сьогодні на декілька кроків відступилась від європейської демократії" або „недалекоглядні хлопці-"нашоукраїнці" ну ніяк не хочуть демократичних перетворень, хоча самі пропагують ідеї демократії” лише підкреслювали непрофесійність того, що відбувалося в телеефірі.

Тільки команда "чесних новин" з „5 каналу” розставила акценти досить чітко та логічно. В студії програми „ЧАС” відбулася дискусія між представником „Нашої України” Віктором Пінзеником та представником парламентської більшості Миколою Онищуком. За допомогою ведучого Романа Скрипіна ними були проаналізовані усі аспекти можливого розвитку подій та усіляких варіантів "других" та "третіх" спроб голосування. Дуже доречною та органічною була демонстрація "фотогалереї" народних депутатів, котрі в силу різноманітних обставин не брали участі у голосуванні.

Тобто, цивілізованого висвітлення значної події телеглядачі всіх столичних телеканалів, окрім „5 каналу”, все одно не дочекалися. І це найбільш яскраво демонструвало, що „темники” вже сидять в головах у редакторів телеканалів, що виконуються „ЦУ” незалежно від фізичної наявності вказівок.

Олег Завада, „Детектор медіа” Поза прогнозами на втілення політична реформа... не існує? Реакція телебачення на результати парламентського голосування з політреформи виявилася напрочуд спокійною. Так було в день голосування, так є й дотепер. Сторонній спостерігач, який не стежив за подіями в Україні, жодним чином не міг би здогадатися, що йшлося про питання, яке було номером один у політичному порядку денному протягом більше ніж року, щодо якого було задіяно небачену за своєю потужністю пропагандистську машину, через яке було зламано стільки списів. Яке, власне, визначало все політичне життя України, починаючи з березня 2003 року, якщо не з серпня 2002!.

Ні, повідомлення про те, що реформа не набрала потрібних 300 голосів, посідали увечері в четвер, 8 квітня, перше місце у випусках теленовин. Із цього можна було зрозуміти, що йдеться про важливу-таки подію. Але присвячені їй блоки були дуже короткими. Ведучі сухо повідомляли про те, що сталося. Ані аналізу причин, ані політологічних коментарів, ані симпатій та антипатій, ані журналістських емоцій. Гранично сухо й офіційно – так, як зазвичай повідомляють про призначення на якусь посаду, хай навіть важливу. Як про щось буденне, що не тягне на сенсацію й не зачіпає безпосередньо інтересів переважної більшості глядачів. Або, принаймні, як про щось таке, передбачити наслідки чого на даний момент видається неможливим, і тому аналізувати можна буде лише з плином досить значного відрізку часу.

Неможливо було зрозуміти важливість події й із відеоряду. Коротенькі кадри радості членів “Нашої України” та БЮТ, обійми Юлії Тимошенко з Віктором Ющенком, цифри на табло, іноді коротеньке, в одне речення, інтерв’ю чи фрагмент депутатського виступу – ото був майже й весь відеоряд із місця події. Решту картинки складали або ведучі в кадрі, або загальні плани, безцільне блукання камери сесійною залою, яке могло бути відзняте будь-якого дня. Лише в одному з репортажів кілька секунд було чути довгий і радісний жіночий вигук “Аааааааааааааа!”, що перекрикував усі мікрофони й навіть голос ведучого. Чомусь здалося, що над тим попрацював-таки звукорежисер. І що за тембром голосу глядачі мусили впізнати Юлію Тимошенко.

В очі також упадала одноманітність сюжетів та коментарів “по гарячих слідах” – якби не зроблені автором нотатки, після перегляду новин неможливо було б пригадати, який канал як саме цю подію висвітлював. Авторський підхід було зведено до мінімуму. І лише д-у-ж-е уважний глядач міг би, скажімо, розпізнати намагання журналістів візуальною „езоповою мовою” про щось таке реальне та важливе повідомити глядача. Наприклад, програма “Підсумки” (ТРК “Ера”) відзначилася довгим триманням у кадрі одного з “більшовиків”, який одразу ж після голосування вів мову про можливі сценарії переголосування проекту змін до Конституції. Синхрон був настільки довгим, що глядачі могли спостерігати й подив, а потім – і зухвалий сміх, яким зустріли ці слова журналісти, що оточили політика зі своїми диктофонами. На іншому каналі – “1+1” – цей самий синхрон було подано вже „обрізаним” – так, щоб реакції журналістів глядачі вже не побачили... Також цікавим ходом для глядача, який звикає „дивитися між рядків”, було представлення у цій програмі серед прихильників політреформи, що засвітилися на трибуні, “парочки прихильників учення Маркса – Енгельса”. Іронія, яка стала фірмовою ознакою стилю „Підсумків”, іноді таки дозволяє їм донести до глядачів реальне значення подій, не вдаючись до відкритих демаршів щодо „загальної лінії партії”.

Щодо відвертих маніпуляцій – яких на екрані 8 квітня було, взагалі-то, не надто багато – то відрізнився Перший національний. Вечірній випуск новин, анонсований на 22-00, 8 квітня розпочався раніше, й, увімкнувши телевізор рівно о десятій, я почув бадьорий голос: “А тепер – про новини спорту”. Ще винахідливіше вчинив “Інтер”: у випуску новин о 8-00 ранку 9 квітня про голосування з політреформи взагалі не згадали. От ніби не було напередодні нічого такого! Натомість випуск новин розпочався з довгого (й не надто цікавого) сюжету про церкву старовірів на Буковині, про її історію та сьогодення, з молодим священником, що розмовляв бездоганною класично-літературною російською, а також зі згадкою про величезний внесок, який робить місцева обладміністрація в її реставрацію.

Із-поміж політиків одразу після події на екранах найчастіше з’являвся Нестор Шуфрич. Друге місце впевнено посідав Олександр Мороз, який наполегливо повторював, що хоч би хто став президентом, без реформи він однаково узурпує владу. Один раз (ICTV, “Факти”, 8 квітня) глядачі побачили Юрія Костенка, який висловив упевненість, що “більшовики” не відступляться, й усе почнеться спочатку.

Що ж до власне викладення подій телевізійниками, то тільки “Підсумки” від “Ери” 8 квітня розповіли про коротко стрижених кремезних хлопців у легкому одязі, що невідомо звідки з’явилися під час голосування в кулуарах Верховної Ради, а потім виявилися співробітниками державної служби охорони, що якраз проводили тренування. (Інших згадок на наших телеканалах про цей факт, що може бути витлумачений по-різному, я не зустрів.). А взагалі усі теленовини кількагодинну епопею у парламенті навколо політреформи подавали так, ніби не було ніяких баталій, ніякого протистояння, все було спокійно й урівноважено. Усі телеведучі наголошували на сумнівах більшості в тому, що було проголосовано саме той проект, який мусив бути внесений на голосування. А Новий канал у ранковому випуску о 8-30 9 квітня подав це як доконаний факт...

Ніхто надто виразно не співчував більшості й не лаяв опозицію. Телеканали ніби навмисне демонстрували свою безпристрасність. Тему конституційної реформи було закрито (можливо, лише на деякий час?) тихо.

Утім, тижневі підсумкові програми виглядали ще більш незвично. Недільні “Вісті тижня” на Першому національному 11 квітня не згадали голосування з політреформи ані словом. І це після того, що напередодні стільки було сказано про Всеукраїнський форум на її підтримку, який, якщо вірити телевізійникам, засвідчив всенародну підтримку змінам до Конституції! Тобто, народні депутати не зважили на думку народу – а державний телеканал про це навіть не згадує?.. Цікаво, нічого не скажеш. І найяскравіше демонструє, що ті, хто стоїть за цим каналом, народну думку тільки використовують, а не зважають на неї – справжню... Тож для Першого національного протягом минулого тижня було лише три важливих події – Великдень, війна в Іраку та п’ятдесятирічний ювілей КБ “Південне”.

“Подробиці тижня” на “Інтері” згадали про голосування щодо конституційних змін наприкінці програми – також після сюжетів про Великдень (де власне свято, його історія та духовне значення вклалися ледь не в менший хронометраж, аніж привітання Леоніда Кучми українському народові), війну в Іраку та ювілей КБ “Південне”.

Причому, дуже значну частину коментаря „Подробиць” було присвячено не власне реформі, а законам про вибори на пропорційній основі, що стали, як стверджували ведучі, прямим наслідком реформи. Леонід Грач, у якого брали інтерв’ю, пафосно ганьбив мажоритарників, що купують мандати. (Чи не була це завуальована погроза тим із-поміж них, що проголосували проти реформи?) Тележурналісти стверджували, що вже наступного тижня можливе переголосування по змінам у Конституцію. Причому Нестор Шуфрич (СДПУ(о), коментар якого ще за 8 квітня був використаний телеканалом і в ефірі 11 квітня, демонстрував, звісно, набагато менше впевненості й щодо можливості переголосування, й щодо того, нібито на голосування було поставлено не той законопроект і, до того ж, із доповненнями. Тобто телеглядачі мали б здивуватися: відкіля це тележурналісти знають достеменно про те, про що ніхто з політиків зі 100% впевненістю ще на сказав?! (принаймні, про це його, глядача, не повідомили).

Олександр Мороз в ефірі „Подробиць” пообіцяв боротися за реформу й надалі (вимагати переголосування?). Його слів про те, що без доповнення про набуття законопроектом чинності лише після нових президентських виборів СПУ не підтримає проект і при можливому переголосуванні глядачі не почули. Ну а найбільш примітним було те, що обговорення проекту політреформи 4105 в день голосування журналісти назвали двобоєм між “Нашою Україною” та комуністами. Дали й відповідні синхрони з парламентської трибуни, заодно ще раз засвідчивши запеклість конфлікту між правими та червоними (скільки дров ще буде підкинуто у цю політтехнологічну схему вже в недалекому майбутньому? Внаслідок чого голоси електорату лівих мають бути відданими представнику влади, а не правої опозиції). Визначити, за кого й за що виступала в день голосування конституційних змін парламентська більшість, зі слів журналістів „Інтеру” телеглядачі не могли. Втім, уважний глядач все ж таки міг здогадатись, що до конституційних змін мали відношення не тільки комуністи... Бо по завершенні сюжету про невдачу реформи ведучий програми Олександр Мельничук оголосив: “Усі реформатори мають нелегку долю”, - й плавно перевів мову на ювілей Герхарда Шредера. (Агов, “рік соціал-демократії”!) Отже, про що все це свідчить? Можливо, розгубленість політичної більшості (зокрема й АП) не була тільки миттєвою слабкістю? АП та есдеки й досі не знають, як поводитися надалі, як позиціюнуватися, до якого „берега” приставати, - а, отже, і як висвітлювати політреформу, яка не відбулася? Більш того, безумовно, цього не хотіли свідомо, але саме така поведінка підконтрольних телеканалів яскраво засвідчила, що АП та есдеки таки дійсно сприйняли результати голосування 8 квітня як величезну поразку.

Ще варто згадати про одну характерну рису самої реформи – її багатоваріантність. Тобто, законопроект про зміни до Конституції було складено так, щоб, залежно від ситуації, можна було зробити особою з найбільшими фактичними повноваженнями чи то президента, чи то прем’єр-міністра – що буде вигідним на даний конкретний момент. Не виключено, що на тому перелік варіантів, розроблених владою, не вичерпується. І тепер, можливо, влада перебуває у стані вибору варіантів. За таких умов головною метою господарів телеканалів є те, щоб про реформу якнайскоріше забули – принаймні, на певний час.

Оцим, не виключено, й пояснюється майже повна відсутність відверто пропагандистських аспектів у висвітленні проблеми, а також відсутність аналітики, навіть „квазі” – навіть у підсумкових аналітичних програмах.

І чого ведучі телетижневиків уже точно не могли собі дозволити – то це прогнозів. Між тим в даному разі без них жодний аналіз не був би можливий – адже й протягом більше, ніж року обговорення реформи, предметом такого обговорення була, власне, не реформа сама по собі, не її деталі та подробиці (досьогодні майже невідомі пересічному українцеві), не її власні переваги та недоліки, а речі, що більшою чи меншою мірою можуть із неї випливати. Наслідки та ті самі прогнози на майбутнє. Прихильники реформи переконували, що, ухваливши її, ми заживемо, як у Європі; аргументи супротивників зводилися в цілому до того, що реформа до Європи має такий самий стосунок, як радіо “Шансон” до Парижа. Автори реформи фактично не приховували, що вдосконалення Конституції є не метою, а засобом. Отже, поза прогнозами телевізійникам аналізувати, власне, не було чого. Аналізувати власне перебіг навколореформових баталій – це означало б назвати багато речей їхніми іменами. Отут – у царині відстороненого підсумовування та передбачування поведінки парламентської більшості – й пролягала та межа вільності, перетнути яку ніхто з телевізійників собі не дозволив. Хоч за наявності „темників”, хоч без них.