Хочеться сподіватися, що провідні ЗМІ знайдуть ефірний час для того, щоб розповісти співвітчизникам, більшість з яких зростала на книжках саме цього видавництва, про його історію та сьогодення. До речі, «Веселка» має нині для продажу 132 назви книжок, до друку підготовлено 189 видань.

Завдяки «Веселці» побачили світ «Історія України в народних думах та піснях» Григор'єва-Нашого (1993), «Акорди. Антологія української лірики» в упорядкуванні Івана Франка (1992), «Як жив український народ» М. Грушевського (1992, 1999), славні пам’ятки давньої літератури «Історія русів», «Повість минулих літ» (2002), «Про українську мову і українську школу» М. Грушевського (1991).

Спрямованість «Веселки» на утвердження державного статусу української мови, на її повсюдне застосування є видавничим пріоритетом, реалізація якого передбачає випуск різного типу азбук, читанок, книжок-пісень, збірників колядок, щедрівок, веснянок, дум, легенд, казок, переказів, прислів’їв та приказок. Для тих, хто поспішав з придбанням чергової розповіді про Гаррі Поттера, напевне, це нецікаво, а от тим, хто ще тільки починає прищеплювати дітям гарний смак і любов до рідного слова, скажу про абетки для найменших, що побачили світ у «Веселці»: «Твоя абетка» (1991); Камінчук А. «Хочу азбуку вивчати» (1991); «Стару погудку — та на нову дудку» (1995); «Українська абетка» (1996); Коломієць Т. «Веселе місто Алфавіт» (2000) та ін. Відкриттям для читача став вихід останньої, передсмертної книжки Кобзаря — шевченківського «Букваря», який після прижиттєвого видання більше не виходив і побачив світ у «Веселці» аж через 130 років (1991). Для дошкільнят національних меншин, що проживають в Україні, у серії «Родинне коло» вийшли народні казки їхньою рідною мовою та в паралельному перекладі українською (з білоруської, кримськотатарської, івриту, німецької, російської, словацької тощо). Таких назв 15. Справжніми перлинами можна назвати такі видання, як «Мово рідна, слово рідне» Білоуса, «Диво калинове. Чари барвінкові», «За Україну молюся» Дмитра Павличка, «Рідна мова» Євгенії Чак. Досвід «Веселки» щодо утвердження державності української мови схвалено Державним комітетом телебачення і радіомовлення і рекомендовано видавництвам України для запровадження.

Є ще один бік діяльності «Веселки», про який мало кому відомо, – це турбота про виховання юних талантів, що означає творчі конкурси, зв'язок з дитячими студіями і школами мистецтв, і головне – видання кращих творів дітей у серії «Ластовенятко», як-от: Христина Білоус «Вертепна зірка», Оляна Рута «Рожеві птахи», Марійка Луговик «Білий бегемотик», Ярослав Левчук «Пізнай і полюби», Оксана Самара «Посмішка Сфінкса», Ярослав Кравченко «Тепло рідного дому» та чотири колективні збірнички — «Ластовенятко», «Пісня дзвоника», «Діти землі» і «Чисті джерела», в яких видрукувано дві сотні юних авторів.

Звичайно ж, видавництво має престижні нагороди українських та міжнародних книжкових виставок-ярмарків та конкурсів: це і диплом ім. Георгія Нарбута – за “Кобзар” Т.Г.Шевченка, 1998 рік, і приз “Срібний Нестор-літописець” – за кращу дитячу книжку року “Побрехеньки для Яремки” І.Світличного, 2000 рік, і за кращу дитячу книжку 2001 року “Із української старовини” Яворницького, і Міжнародна літературна премія імені Олеся Гончара –– за підготовку та випуск творів письменника та працю з виховання літературної молоді, 2000 рік, і Грамота та особлива відзнака “Равлик” – за кращі серійні видання, серію “Шкільна бібліотека”, 2001 рік. Але найголовнішою нагородою, звісно, залишається любов маленьких читачів. До речі, книжки від «Веселки» постійно одержують хворі діти, інваліди дитинства, сироти, діти із малозабезпечених і багатодітних сімей. «Веселка» подарувала десятки тисяч книжок колективам трьохсот шкіл, особливо східних областей України і Криму, зокрема в Сімферополі, Севастополі, Феодосії, де й досі побутує переважно російська мова, а також у потерпілих від повені районах Закарпаття, восьми тисячам дитячих садків, українським громадам Росії, Казахстану, Молдови, Литви, Латвії тощо. Видавництво допомагає Бучанській школі-інтернату.

...Я нічого не маю проти хлопчика на ймення Гаррі Поттер (не плутати з претензіями до перекладу історії хлопчика на українську). Та своє, рідне, повірте, і ближче, і цікавіше. І так хочеться, щоб про це – бодай з нагоди ювілею – розповіли з телеекранів. Тим більше, що розповідати є про що.