Вчорашня програма Олексія Мустафіна „Післязавтра” викликала одразу два відгуки – від нового штатного оглядача „ТК” Олега Завади та відомої журналістки Ірини Погорєлової. Ми подаємо ці відгуки без редакційних правок та коментарів. Будемо раді продовженню міркувань щодо нових політтехнологій, які використовуються та будуть використовуватися найближчим часом різними політичними силами.

Я не полюбляю подібні аналогії між життям та політикою, але в даному випадку не можу не зацитувати О.Мороза, який, у свою чергу, здається, переказав старий анекдот: “Чому не можна займатись коханням посеред вулиці? Бо порадами замучають...” Давно це було, але йшлося про якісь політичні консультації, що не треба було коментувати пресі...

Нині сам Мороз бере участь в аналогічних і дуже прихованих від преси переговорах з конституційної реформи, і в цьому сенсі його аналогія працює. Хоча про “кохання” там, здається, не йдеться. Але в той же час спостерігаємо зворотній, і саме “вуличний” варіант політичного “кохання”. В межах іншого процесу – президентських перегонів.

Звісно, стосунки кандидата в президенти з його виборцями не є виключно особистою проблемою самого кандидата чи навіть його команди. Обов’язкове тло коментарів до цих стосунків, причин їхнього гарного чи поганого розвитку тощо дають і мають публічно давати соціологи (але не від свого, а від електорату ж імені), політологи (знов-таки, керуючись об’єктивними науковими засадами), журналісти (маючи конкретну інформацію про вплив цих стосунків на інші процеси і навпаки).

Але, здається, за всіма правилами, до публічних радників кандидатів аж ніяк не належать політтехнологи, чиє завдання, наскільки я розумію, – бути всередині команди й вдосконалювати дії свого шефа непомітними для стороннього ока засобами. Здається, навіть сучасний авангардний театр не передбачає, щоб суфлери, гримери та освітлювачі постійно знаходились на сцені поруч артистів та ще й перебивали їхні тексти своїми репліками.

Як на мене, виправдати в цій царині винятки не може навіть драма російських політтехнологів, які, програвши в себе все що можна, “заасфальтувавши” весь колишній російський політичний ринок дощенту, а відтак позбавивши себе роботи, нині “реабілітуються” й “харчуються” в Україні. Якщо в українських олігархів є зайві гроші – то будь ласка, нехай і далі за результатами виборів конкуренти підраховують кількість відмитого в такий спосіб капіталу. Але якщо найманці цих олігархів влаштовують публічний ярмарок своїх послуг, демонструючи свої “навички”, а особливо “знання” українських реалій безпосередньо по телебаченню, – то це просто компрометує тих, хто завіз цей “живий товар” і, очевидно, покинув як непотріб...

Це я про свіжий випуск програми “Післязавтра” („Інтер”), де автори вдалися до шоу російських та українських політтехнологів, трохи відтінивши його знаменитим американцем. Американець був доволі абстрактним і говорив про професійні речі. А от інші... Складалося враження, що підглядаєш у щілину під час штабної наради в офісі... Ющенка. Тут було сказано все – і про його стосунки з урядом, і про акції протесту, і про його особисті властивості, і про рейтинг, який не зростає. А, здається, ведучий від себе лише додав, що ні, це не нарада команди лідера “НУ”, а тільки можлива спроба запропонувати себе в цей штаб... Виглядало це наче жарт, у якому є лише частина жарту.

Чесно кажучи, включивши програму лише заради очікуваного прогнозу пана Мустафіна щодо завершення на цьому тижні конституційної реформи – оскільки з наради у ВР так нічого путнього винести не вдалося, – я спочатку розцінила цю зміну і теми, і самого заявленого принципу “Післязавтра” як спробу завуалювати відсутність навіть у чинного члена керівництва СДПУ(о) якогось уявлення про перспективу реформи. Не можна ж вважати прогнозом міркування наших (наших – Небоженка та Карасьова) політологів лише про пропорційний виборчий закон для місцевих влад, коли йдеться саме про завершення реформи як такої...

Але розчарування відсутністю “темника” про реформу перейшло в справжнє здивування через уже згаданий сурогат з відвертостей політтехнологів, запропонований навзамін. Політтехнологи займаються контрпропагандою Ющенка – була ще одна думка, пов’язана із співчуттям тим, кому доводиться так незграбно змінювати професію. Ну, хоч би взяли кілька уроків в авторів “Проте”... І лише потім таки дійшло: це дійсно спроба запропонувати Ющенкові свої послуги. І спроба Медведчука “втюхати” Ющенкові цей товар? На тій підставі, що, за вірогідними розрахунками самого ж Медведчука або його власних мудреців, Ющенко, прагнучи налагодити стосунки з Росією, просто зобов’язаний найняти собі тамтешніх маніпуляторів, які начебто знають, як вправлятись із тутешнім російськомовним та просто російським виборцем? Це – замість власних технологів Ющенка, які викликають таке роздратування в таборі опонентів, що доходить до відвертого “підсиджування”?

Чесно кажучи, я не знаю, і ніколи, мабуть, не дізнаюся і навіть не цікавлюся тим, чи скористається в цьому випадку Ющенко пропозицією, від якої “не можна відмовитись”. Подивимось за результатом перегонів. Мене цікавить інше: бажання замучити порадами певну особу викликано відсутністю інших способів “закопати” цю особу?

От не хотіла зайвий раз згадувати “Проте”, але кільканадцять тамтешніх турботливих опусів про проблеми Ющенка з Тарасюком та Костенком у зв’язку із наміром створити єдину партію – не дають проминути цю парочку. Панове-добродії, ну, так Ющенко ж себе сам ховає через розкол у блоці, радійте тихенько, не заважайте йому губити себе! Нащо йому ваші турботи, а раптом – дослухається та й випливе? Чи ви теж на нього працюєте? А таки так. Навіть якщо рушійною силою всього цього проекту є самоперевірка на кшталт: “Тварь ли я дрожащая или право имею”. Але ж який ефект! Хлопці, та маєте ви право. Але скільки ж можна одну й ту саму, якщо вірити вашому до Ющенка зневажливому ставленню, “стареньку лихварку” тюкати по одному й тому ж місцю одною й тою ж “сокирою”?! Адже ці невпинні зусилля врешті-решт тільки підтверджують, що Ющенкові, окрім реклами, в такий спосіб жодного удару не завдати. Навпаки, потім лідер “НУ”, чого доброго, запише на свій рахунок той факт, що один з “розкольникових”, попри всю свою до неї ненависть, вивчив таки українську мову... І все це – за гроші Медведчука. Фу, яка брудна виборча кампанія.

І куди не кинь оком – всі дають поради саме “Нашій Україні” та її лідерові. Примовляючи при цьому, що от-от його рейтинг впаде. І чомусь ніхто не дає публічних порад Януковичу чи навіть самому Кучмі, який начебто таки зібрався балотуватися. Ну, з Кучмою ще якось ця відсутність порад зрозуміла, а чому ніхто вголос не виправляє помилок прем’єра й потенційного єдиного кандидата від влади? Він не любить радників, а особливо тих, хто вголос критикує його дії? Він сам усе знає? У нього свої справжні політтехнологи? Чи він – не кандидат, в широкому сенсі слова, а тому просто не заслуговує на публічні поради про “кохання” з електоратом?

От свіжий приклад. На своїй прес-конференції спікер В.Литвин заявив, що балотування Кучми в президенти залежатиме від багатьох чинників, але в першу чергу – від того, яку вагу наберуть інші потенційні кандидати (від влади), що нині обговорюються. Мало того, що це – єдине висловлювання високопосадовця про перспективи балотування Кучми, так тут, у цьому вислові – ціла гама прихованих міркувань. І про те, що Янукович, який за рейтингом, знаходиться на другому місці за Ющенком, ще не використав усі ресурси. І про те, що, можливо, він би використав, так йому не дають, і не лише акції “Нашої України”. І про те, що рейтинг Кучми насправді все одно нижчий навіть за рейтинг Януковича. Та багато чого можна було б обміркувати слідом за Литвином, включно й із тим, яку роль у долі єдиного кандидата від влади відіграє сам спікер, якщо реформа повернеться в той чи інший бік. Але...

Але жоден телеканал – ані пінчуківський, ані медведчуківський – не подали цих слів Литвина. Для одних, треба розуміти, „темники” (а Литвин вважає, що є їхнім об’єктом) працюють автоматично, для інших просто незрозуміло, чи є сказане Литвином новиною, треті заклопотані іншими проблемами (наразі – реформою, і це, принаймні, дійсно нині “тема важлива й актуальна”).

Та наведений приклад лише підтверджує правило: насправді обговорення в електронних ЗМІ інших кандидатур, окрім Ющенка, просто не відбувається. “Кохатися” з електоратом, треба розуміти, вони збираються в дуже інтимній атмосфері, яку далекі від наших “цінностей” західні іноземні спостерігачі потім назвуть у кращому випадку застосуванням адмінресурсу, в гіршому – ґвалтуванням.

Але от яка ще є тут невеличка деталь. Ми вже звикли, що з боку західних країн оцінки українським подіям дають здебільшого саме експерти та політологи, і дуже зрідка – чинні політики. При цьому політологи ці та експерти НЕ беруть участі в наших політичних процесах, тим більше – у виборах, тим більше – в ролі найманих виконавців. Політики ж висловлюються виключно на відповідний запит і в процесі конкретних стосунків міждержавного чи міжурядового рівня.

З російського ж боку ще донедавна кожен лідер якоїсь політичної сили мав власну думку про Україну та навіть її кандидатів на посаду Президента. І висловлювали ці думки з першого ліпшого приводу або й без нього. Але так сталося, що в Росії більше не залишилося політичних сил, і відтепер просто нема кому від імені якоїсь політичної сили висловлюватись про Україну. Нині навіть якщо й з’явиться якийсь “колишній”, то сприймається він не більше як приватна особа з цікавим, але минулим. Натомість про Україну стали надто багато висловлюватись саме політтехнологи, що служать лише одному володарю Кремля, і вони ж здебільшого або вже беруть, або мають намір брати участь безпосередньо в нашій виборчій кампанії. Путін може не вимовити ані слова, але якщо раніше він міг приховати свою позицію за Жириновським, чи то Зюгановим, чи то Лужковим, чи то навіть Хакамадою, то нині фактично кожен з його маніпуляторів говорить від його особистого імені. І не лише говорить, а й робить.

Тож сьогодні ми спостерігаємо фантастичну картину: Путін подає поради Ющенкові й набивається йому в штабні технологи.

І це ще лише початок “брудної, як ніколи”, кампанії...