Про те, що штат співробітників доведеться суттєво скоротити через недалекий вже вступ десяти країн до Євросоюзу, з “почуттям суму та гордості” повідомив генеральний директор “Голосу Америки” Дейвід Джексон у своєму офіційному розпорядженні. Фінансування цих відділів не було закладене в бюджет радіостанції на 2004 рік. Таке рішення продиктоване не браком грошей, а зміною стратегії. Бюджет “Голосу Америки” у 2004 році збільшено на 9,5% і він складає $ 560 млн. Замість виготовлення програм для країн колишнього соціалістичного табору, котрі є найбільш реальними кандидатами на вступ до Євросоюзу, “Голос Америки” тепер розвиватиме мовлення на Близький Схід та Південно-Східну Азію.

Очевидно, що рівень свободи слова, на думку Сенату США, який здійснює фінансування, крім “Голосу Америки”, і “Радіо “Вільна Європа”/Радіо”Свобода”, у згаданих європейських країнах досяг стандартів вільного демократичного суспільства. Тих стандартів упродовж всього свого існування і дотримується “Голос Америки”. Історію радіостанції започатковано 1942 року, коли американський уряд виділив гроші на її заснування та призначив її директором знаменитого на той час американського актора Джона Гаусмана. Credo “Голосу Америки” визначено у першій його передачі, яка вийшла в ефір німецькою мовою 24 лютого 1942 року: “Новини можуть бути добрими чи поганими, але ми завжди говоритимемо вам правду”.

Основні засади та стандарти інформаційної політики “Голосу Америки” відповідають державному законові США 94-350, запропонованому сенатором-республіканцем Чарльзом А. Персі та демократкою, членом Палати Представників Конгресу США Беллою С. Абцуг. У цьому законі (до речі, найкоротшому в американському Кодексі законів), який 12 липня 1976 року підписав президент США Джеральд Р. Форд, зазначено: “Прямий зв’язок з народами світу за допомогою радіо служить довготерміновим інтересам Сполучених Штатів. Щоб бути ефективним, “Голос Америки” (радіомовний орган Агентства інформації Сполучених Штатів) повинен завойовувати увагу й повагу слухачів. Тому “Голос Америки” повинен керуватись наступними принципами:

1.Завжди бути достовірним і авторитетним джерелом актуальної інформації, давати точні, об’єктивні і вичерпні відомості.

2.Представляти все американське суспільство, а не якусь його частину і тому всебічно й глибоко висвітлювати американську думку, устрій і лад.

3.Якісно і переконливо представляти політику Сполучених Штатів і передавати відповідні дискусії й погляди відносно цієї політики.”

Однак у журналістському кодексі радіостанції особливо наголошено, що “...кореспонденти та диктори “Голосу Америки”...не є рупором уряду Сполучених Штатів”. 1998 року “Голос Америки” транслював свої програми 53-ма мовами світу для 83 млн. слухачів. Тепер закрито десять національних редакцій, а грузинська служба суттєво скорочена.

Зміна стратегії “Голосу Америки” мала торкнутися й українського відділу, чия слухацька аудиторія дорівнювала 5 млн. Щоправда, його планували не закрити зовсім, а лише скоротили обсяг мовлення українською мовою: з двох до однієї години на добу. Чутки та розмови про це точилися давно, однак реального змісту вони набули на початку 2003 року після офіційних заяв керівництва “Голосу Америки” та “Радіо “Вільна Європа”/Радіо“Свобода”. “РВЄ/РС” також фінансоване Конгресом США, і його українську службу, точніше, її ефірний час, найближчим часом планується навіть збільшити на одну годину . А український “Голос Америки” від 1 березня 2004 року, після протестів української опозиції та листів занепокоєння, спрямованих до Вашингтона, звучить як і раніше – дві години на добу. При цьому оголошено про плани вдосконалення роботи україномовного інтернет-сайту радіостанції (його укладач – Юрій Саєвич) та телевізійної програми „Вікно в Америку”, яка щотижня передається телеканалом УТ-1. Уже сьогодні – крім чотирьох кореспондентів у Києві – українська редакція радіостанції має власних кореспондентів в регіонах – Одеса, Харків та Дніпропетровськ.

Як свідчить славна історія, український відділ “Голосу Америки” був створений 1949, а перша його програма вийшла в ефір 12 грудня того ж року. До того україномовні програми виготовлялися російським відділом, директором якого був колишній комбриг Червоної Армії Олександр Бармін. 1937 року він не повернувся до СРСР з Греції, де працював на посаді військового аташе при радянському посольстві. Добре усвідомлюючи, які наслідки може мати для нього виклик до Москви, комбриг таємно перебирається до Франції та після короткого побуту там отримує політичний притулок у США.

Першим керівником українського відділу в 1949-53 рр. була не менш легендарна особа – соціал-демократ, колишній член української Центральної Ради Никифор Григоріїв. Від нього ведеться дуже своєрідна та важлива традиція: український відділ завжди очолювали не тільки авторитетні журналісти, але і водночас помітні діячі українського національно-визвольного руху, що мало визначальний вплив на зміст, спрямованість програм.

Не можна обминути таких директорів українського відділу “Голосу Америки”, як колишній полковник і генеральний інспектор армії УНР, згодом посол УНР в Латвії, Литві та Естонії Володимир Кедровський (перебував на посаді у 1955-63 рр.) та Володимир Біляїв – член Державного Центру УНР в екзилі, в 1980-84 рр. – голова Української Національної Ради. За часів директорства Володимира Біляїва (1990-98 рр.) Україна стала незалежною державою, і саме він спрямував до Києва перших кореспондентів “Голосу Америки” – Юрія Саєвича та Ізраїля Клейнера, котрі працювали там до 1998 року, коли утвердилась кореспондентська мережа в Україні з місцевих журналістів.

Втім, тематично український відділ “Голосу Америки” ніколи не обмежувався політикою, а завжди прагнув до якнайширшого тематичного діапазону, залучаючи до співпраці кращих фахівців української діаспори. Такими співробітниками були економісти Раїса Мороз та професор Микола Богатюк, історик проф. Марта Богачевська-Хом’як, поет Микола Щербак (книжковий огляд) та літературознавець проф. Євген Федоренко, православний священик о. Степан Біляк та греко-католицький о. Мирослав Харина (духовно-релігійна проблематика), музикознавець Ігор Соневицький, д-ри Михайло Данилюк та Аркадій Фішбейн (медицина). Не можна не згадати і блискучу плеяду штатних журналістів, дикторів, редакторів та продюсерів українського відділу “Голосу Америки” – Романа Ференцевича, Миколу Француженка, Івана Колоса, Євгена Приходька, Василя Колесника, Теофіля Старуха, Христину Демиденко, Павла Одарченка, чия праця стала вже класикою журналістики.

Сьогодні в українському відділі “Голосу Америки”, який від 1999 року очолює Лідія Рудинс, працює 13 штатних співробітників.

Нинішній керівник Українського відділу Лідія Рудинс відома серед слухацької аудиторії саме тим, що докладає чимало зусиль для розбудови мережі кореспондентів радіо не лише у столиці України, але і в регіонах.

Пані Рудинс полюбила радіо з дитинства, оскільки в хаті завжди лунали місцеві і закордонні радіопрограми. Змалку сама виступала по радіо, декламуючи віршики, які вивчала з маминою допомогою. На працю до „Голосу Америки” поступила з корпорації „Ренд”. Цікавиться політикою і завзято грає в гольф.

Останні події в Україні – недавнє закриття й конфіскація технічного обладнання київської FM-станції “Континент”, яка транслювала, крім українських програм “Голосу Америки”, ще українські програми ВВС, радіо “Німецька Хвиля” та Польського радіо, змусила генерального директора “Голосу...” Дейвіда Джексона виступити з офіційною заявою. Він, зокрема, зазначив, що “Голос Америки” має міжнародну репутацію надійного та збалансованого джерела інформації. Припинення ретрансляції його українських програм протирічить інтересам України”. У Вашингтоні почули ці слова і плани скорочення мовлення українською мовою були скасовані.