Копродюсером нової стрічки виступила українська компанія “Медіадім”, а продюсером – відомий український тележурналіст і менеджер Микола Княжицький. Режисер і сценарист фільму – Олег Гаренчар, американець словацького походження. Колишній дисидент, кінематографічну освіту він здобув у США. Визнання глядачів і професіоналів Олегові Гаренчару принесли численні документальні кінопраці, останнім часом він успішно працює в царині художнього кіно.

“Кровна єдність” – фільм-драма, зрозуміла європейцям, американцям і взагалі в усіх земних куточках, охоплених хвилею глобального реформування й “переселення народів”. Посткомуністична Словаччина до щему в серці нагадує посткомуністичну Україну або Росію, де “кровна” спадщина поколінь (як духовна, так і бездуховна) переходить не по родинній, а по світоглядній лінії. Покладена в основу фільму історія молодого американця, який у пошуках своїх справжніх батьків перетинає “океан цивілізацій”, надає можливість подивитися на життя “нових” словаків іззовні й одночасно зсередини подій, оцінюючи й страждаючи, переживаючи магію повернення, кохання, жорстоких уроків і сподівань.

А ось що говорить, зокрема, про фільм його продюсер Микола Княжицький: “Ця стрічка розповідає про те, що світ є єдиним, хоча ще зовсім недавно він був різним: одна частина було комуністичною, інша – жила за іншими стандартами. Тепер життя людини нібито дуже залежне від тоталітарних суспільств і держав (і фільм про це говорить), залежить і від любові, вірності, притаманних суспільствам із будь-якою системою. Герой стрічки, який виріс у вільному суспільстві, чомусь повторює долю батька, що все життя прожив у суспільстві тоталітарному. Отже, наш фільм так і називається – “Кровна єдність”.

Режисер фільму Олег Гаренчар теж пов‘язаний з Україною. Його батько словак, сам він народився у Словаччині, але дуже рано емігрував до Сполучених Штатів. Мама – росіянка, а от дідусь – українець зі Львова. “Олег – людина світу, і цей фільм також про світ”, – стверджує Микола Княжицький.

До речі, мабуть, єдиний позитивний чоловічий персонаж у стрічці – українець у виконанні Анатолія Кузнєцова, улюбленця кількох поколінь глядачів після фільму “Біле сонце пустелі”, де він зіграв червоноармійця Сухова. Хоча спочатку на роль словака українського походження, сусіди матері головного героя, був запрошений Богдан Ступка. Однак Єжи Гофман не відпустив його зі зйомок, і знімальна група знайшла Анатолія Кузнєцова фактично за один день. І не пожалкували – адже на всіх попередніх переглядах глядачі, за твердженням і режисера, і продюсера, були в захваті від його гри.

А ось що сказав про свій фільм під час прес-конференції режисер Олег Гаренчар: “Мы хотели снять фильм, который будет понятен американской публике. В Америке на самом деле существует огромный интерес к поиску своих корней. И на самом деле многие американцы едут искать эти корни в Европу, хотя у них намного слабее причины для этого, чем у нашего героя. Он на самом деле едет встретиться со своей матерью. А есть люди, которые просто едут куда-то в деревню, потому что они слышали, что там родились их какие-то предки. Вот этот вопрос идентификации для американцев – он всегда актуален. И я думаю, что так же, как он должен быть интересен для американцев, он интересен и для людей, которые живут здесь. Потому что эта тема – она вообще-то не американская, не словацкая, не украинская – она международная.

Вскоре после того, как мы придумали название фильма – «Бладлайнз», мы поняли, что будет трудно с переводом на разные другие языки, в том числе и на украинский. Потому что что-то терялось в этом переводе. А потом возникло предложение назвать фильм «Трудности перевода». И мы подумали: «Да, это хорошо – и по теме фильма, и проще будет перевести на другие языки». Но оказалось, что уже есть фильм, который тоже называется «Трудности перевода», – режиссера Софии Коппола. И мы вернулись к названию «Бладлайнз». Главное – не в названии, а в содержании фильма. А что касается того, другого фильма – мне просто нравится, что есть еще и другие режиссеры, и другие сценаристы, которые интересуются этой проблемой. Потому что я думаю, что на самом деле вопрос коммуникации между культурами не только интересен, но и важен».

Фільм «Кровна єдність», бюджет якого складає близько 1,5 мільйона доларів, за світовими стандартами вважається малобюджетною стрічкою. Чого, звичайно, не скажеш про Україну. Частину грошей було надано міністерством культури Словаччини, частину – українськими та американськими інвесторами. Втім, відповідаючи на закиди щодо сумнівності української присутності у фільмі, Микола Княжицький, зокрема, зауважив: «Якщо Україна бере участь у спільному виробництві, так, як це роблять усі європейські країни, то вона є співучасником чи співвиробником цього фільму. Фільм робився за участю українських коштів, українським продюсером. Але це фільм спільного виробництва. І він однаковою мірою є і українським, і словацьким, і американським. Нормативів у світі немає.

Я б дуже хотів, щоби ми не повторювали долю героїв цього фільму. Тому що коли герой прилетів з Америки, вони довго з‘ясовували: чи він словак, чи він американець – яка частка кого в ньому? І мені якраз хотілось сказати, що світ є одним. Ви знаєте, останній фільм Іоселіані, який дістав «Срібного ведмедя» на Берлінале у 2002 році, – повністю знятий на французьку тематику і про французів, у Франції. Але його знімав Іоселіані.

Мене цікавить історія, вона, я вважаю, має стосунок до України, тому що герой, який дуже важливу роль відігравє у цьому фільмі, він є українцем. І дійсно, це єдиний позитивний герой фільму, серед чоловіків. Тому що навіть головний герой – він по суті повторює долю свого батька. І українська тема у фільмі присутня. У міністерстві культури Словаччини існує система надання грантів на художні фільми, і ми могли податися на грант і дістати кошти звідти. Коли ми хочемо, щоб у нас було українське кіно, давайте ми зробимо таким чином, щоб наше міністерство культури захотіло, щоб було українське кіно. Щоб воно відкрито оголошувало конкурси за зрозумілими критеріями на сценарії. Щоб за цими критеріями видавалися гроші на фільми. Давайте ми будемо думати про те, щоб наша держава хоч трошки сприяла тому, щоб в Україні кіно було. У Росії тільки нещодавно скасували закон, за яким кошти, які направлялися на кіно, звільнялися від оподаткування. І тому російське кіно піднялось. І тому російські бізнесмени почали вкладати гроші в кіно. Тільки після того, як воно стало індустрією, як телеканали почали фінансувати кіно, можна було повністю відмовитись від цього закону В Україні ніколи не було такого закону, в Україні ніколи міністерство культури не розподіляло відкрито кошти та фільми через конкурси, через оголошення. Ніколи люди, які працюють в парламенті, які працюють в державних органах, не приділяли цьому уваги».

Приємною несподіванкою, особливо для присутніх на перегляді кінематографістів та телевізійників, стало повідомлення про ідею створення при кіностудії імені Олександра Довженка творчої кіномайстерні під керівництвом Олега Гаренчара. Заяву Миколи Княжицького з цього приводу підтвердив на прес-конференції і сам директор студії Віктор Приходько: «Це правда, і ми скоро зробимо невелику таку презентацію нового проекту кіностудії і Фонду сприяння українського кіно, який зараз створюється. Цією програмою буде започатковано щонайменше 50 короткометражних фільмів на рік, які будуть знімати молоді (і не обов‘язково молоді) кінематографісти (і не обов‘язково кінематографісти). Це буде можливість зняти короткометражний фільм будь-якій людині, яка має ідеї, натхнення і час. Ця програма почнеться вже в березні, але я ще раз кажу – це буде окремо зроблена презентація проекту і фонду”.

Наприкінці прес-конференції журналісти дізнались про наміри авторів “Кровної єдності” вже найближчим часом презентувати фільм на кількох престижних міжнародних кінофестивалях та переговори з однією із потужних світових дистриб’юторських компаній про подальшу прокатну долю стрічки.

Сподіваюось, що компанії “Медіадім” вдасться у процесі переговорів з дистриб’юторами лишити за собою прокатні права на Україну і українському глядачеві не доведеться багато років чекати появи фільму на вітчизняних кіно- чи телеекранах. Важко передбачити успіх цієї досить цікавої стрічки в американських чи європейських кінозалах, але саме на пострадянськму просторі, на думку автора, “Кровна єдність” може отримати найбільш прихильну глядацьку аудиторію.