Українська бондіана: політичний детектив без початку й кінця

1 Березня 2004
1101

Українська бондіана: політичний детектив без початку й кінця

1101
Тому вже не так зненацька сприймається в країні інтригуюча та по-справжньому детективна історія довкола з’їзду Національної спілки письменників (НСПУ). Про нього, як про щось звичне й зовсім не детективне, сором’язливо повідомили деякі телеканали. Але глядач, розслаблено посміхаючись та розганяючи перед носом удаваних чортів, належно сприймає цю майже флемінгівську історію.
Українська бондіана: політичний детектив без початку й кінця
Втім, історія ця цілком закономірна для країни, де бестселери пишуть політики й президенти, а письменники ж так само непрофесійно та баско займаються політикою, закинувши на довгі роки власне полум’яне покликання. Письменники наші забули, що вони є нащадками Франка, Лесі Українки, Стельмаха та Тичини.

Тому у нас в Україні є твори, які не горять, і є – що не тонуть...

Жвава фабула цього вітчизняного детективу почала стрімко закручуватися ще восени вже такого далекого 2003 року. 29 жовтня того року в програмі „ТСН” телеканалу „1+1” як грім серед ясного неба над вітчизняною літературною нивою пролунало повідомлення, що Національна спілка письменників України несподівано висловила недовіру своєму голові В. Яворівському, який одночасно є членом депутатської фракції „Наша Україна”. Рішення було прийняте на „загальних зборах” спілки. У новинах похапцем повідомлялося, що Яворівського звинувачують у "надмірній політизації” (напрошується – надмірна деКДБізація, правда?) НСПУ та у привласненні майна спілки.

Побіжно зазначимо, що у нас неполітизованими поки що залишаються лише поодинокі дитячі дошкільні заклади для простого люду внаслідок малосвідомого віку їхніх вихованців та заклади для ув’язнених – внаслідок гулагівських порядків там та повного „пофігізму” їхніх мешканців до того, що відбувається поза ґратами, включаючи й „політреформу”. А щодо привласнення майна, то це вважається наразі таким же звичним правилом доброго поводження, як і повернення із презентацій трішки зголоднілими.

Ці ж збори головою спілки обрали пані Н.Околітенко (ніби – „позаблокову”). На другий день пан Яворівський звернувся із заявою до міністра юстиції О. Лавріновича про визнання недійсними рішень згаданих вище „загальних зборів” про його відставку та внесення змін до статуту організації (якого, звісно, ніхто не читав, крім самого пана Яворівського). На той час з того ж джерела широкому загалу стало відомо, що НСПУ, виявляється, нараховує аж 1823 члени (хоча б по одному доброму детективу про якогось вітчизняного Бонда щороку – і ми б надовго забули про будь-яку політику, та й про телебачення!).

Потім екранами наших телевізорів довго мерехтіли якісь маловідомі обличчя вітчизняних літературних „класиків”, які обурено про щось сперечалися самі з собою, тикаючи при цьому в телекамери ксерокопії якихось паперів з бузковими печатками.

Одночасно на телеекранах точилася запекла боротьба україномовної літератури із іншомовною, обурені книговидавці палили диявольські багаття під величною будовою Кабміну, перед ними виправдовувалися дрібні міністерські чиновники, до бійок доводили розміри якихось ПДВ тощо.

А ті письменники (можливо, й не члени детективної НСПУ, принаймні таку належність телебачення не підкреслювало), які хотіли ними залишатися, сумлінно роздавали перед телекамерами автографи, успішно продавали власні літературні твори та вперто не лізли в політику.

Як результат, книгою минулого року цілком логічно не визнано ані жодну книгу пана Яворівського, ані жоден опус пані Околітенко. А урочисто перевидану книгу справжнього вітчизняного літературного патріарха Миколи Костомарова ”Богдан Хмельницький”, що вперше побачила світ іще в середині позаминулого століття й не перевидавалася років 100.

У перелічених вище панів просто не було часу писати щось, крім відозв, заяв, маніфестів, протоколів та позовів.

А події детективно котилися далі.

9 лютого вже цього року Апеляційний суд столиці, за повідомленням „Киевских ведомостей” виніс рішення, згідно з яким набрав чинності вердикт іншого суду – Святошинського районного від 11 грудня минулого року, що визнав легітимність загальних зборів Національної спілки письменників. Вони, якщо ви іще не заплуталися, обрали головою НСПУ пані Околітенко.

Проте пан Яворівський, який очолював творчу спілку до цих зборів, неодноразово спростовував перед судами результати цих виборів. Пані Околітенко стверджувала йому в спину, що її опонент намагається провести найближчим часом екстрений з’їзд НСПУ та запрошує на нього всіх своїх прихильників. Скільки їх, вона не знає. Але наперед була впевнена в тому, що це зібрання буде не- або малолегітимним, оскільки екс-голова спілки є тепер окремим рядовим членом і не має права скликати з’їзд.

При цьому Наталя Околітенко стверджувала також, що з’їзд може відбутися лише після того, як генпрокуратура (яка, звісно, в курсі справ ), завершить перевірку фінансово-господарської діяльності НСПУ, що була ініційована членами президії спілки та окремими письменниками, які в своїх заявах виклали факти порушень. Відчуваєте, як моторошно закручено?

Загальне зібрання НСПУ з ініціативи пана Яворівського мало відбутися 28 лютого у приміщенні Національного технічного університету України «КПІ». Однак у четвер минулого тижня по обіді несподівано з'ясувалося, що керівництво Політеху відмовилося від своїх обіцянок надати спілці актовий зал. «Влада докладає величезних зусиль, аби зірвати з'їзд, — за моєю інформацією, ректор «передумав» виділити нам приміщення після безпосереднього наказу голови АП Віктора Медведчука, — розповів „Україні молодій” Володимир Яворівський. — І це при тому, що все було проплачено!» Оскільки за такий короткий строк знайти інший зал так і не вдалося (а якби й вдалося, то хтозна, чи не повторилася б така сама історія, як і з КПІ), НСПУ зібралася, як це ввійшло вже в українську навколополітичну практику, просто неба перед входом у приміщення НСПУ по вулиці Банковій, 2.

І голосували там, очевидно, так само, як і „старші товариші” з парламенту: обома руками. З’їзд НСПУ, за матеріалами УНІАН, підтвердив повноваження В. Яворівського – з 965 делегатів один проголосував проти, один утримався, решта – за.

До інших ознак вітчизняної „бондіади” належить, крім вищенаведеного, й таке: – напередодні ввечері на домашні адреси членів Спілки було надіслано листи за підписом пані Околітенко з повідомленнями, що з’їзд не відбудеться;

– ряд народних депутатів ввечері 27 лютого повідомили про те, що „влада готує штурм будови НСПУ” (УНІАН), тому вони заявили про намір охороняти приміщення цілу ніч;

– делегати цього з’їзду проголосували за притягнення Околітенко до кримінальної відповідальності (чого ж не до найвищої міри покарання відразу?);

– делегати створили Центральну раду спасіння (від чого й кого? ?), до складу якої урочисто ввійшли всі, хто хоче спасіння, за винятком Н. Околітенко та В. Медведчука, а також нардепи з „Нашої України”, СПУ та БЮТу;

До присутніх просто неба звернувся російською мовою тепло зустрінутий ними єдиний (що є свідченням безперечного визнання світового значення сучасної української літератури) іноземний гість – представник норвезької спілки письменників Сигурд Людерсен.

І, нарешті, ритуальний „хепі-енд” – покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченкові, який ні про що таке, звісно, не здогадується...

У результаті перемогу не отримала ні влада, ні опозиція, ні український читач. Влада – тому, що ніде цього разу відкрито не „засвітилася”. Опозиція – тому що в черговий раз вимушена відповідати на ходи влади, а не створює власні інформаційні приводи. При цьому, як відомо, провладні ЗМІ мають набагато більше можливостей переконувати аудиторію у правоті Н.Околітенко та К˚ А читач, доки письменники займатимуться політикою, буде продовжувати читати українських класиків та іншомовну літературу, слідкуючи суботами за пригодами агента 007.

Чим не детектив у стилі Яна Флемінга? Проте його героя звали Бонд. Джеймс Бонд.

А ми ж чого туди?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1101
Читайте також
27.09.2001 12:22
Анна Шерман
«Детектор медіа»
2 222
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду