Під час свого приєднання до цієї партії (1998 рік), він, мабуть, сподівався на дещо інше, а тепер просто несолідно в його віці та при такій повазі до нього в політичних колах, „перескакувати” кудись та плутатися.

Із цієї бесіди стало зрозуміло, що СДПУ(о) (це „о” додано в кінець, аби не плуталися, але все одно плутають) приймуть до Соцінтерну приблизно тоді ж, коли Україна стане членом Євросоюзу. Тобто, європейські соціал-демократи, як і Європарламент, думають. А тим часом, як повідомила 19 лютого інформаційна агенція DDP з посиланням на часопис „Вельт”, кількість членів соціал-демократичної партії Німеччини упала до рівня 1963 року, а з 1990 року соціал-демократів у цій країні стало менше на 31%. Дивним чином оприлюднення цієї інформації співпало у часі із візитом до Німеччини нашого президента. З ним був і лідер партії, що у нас, плутаючись, називають „соціал-демократичною”, та глава президентської адміністрації за сумісництвом...

Потім у ході розмови в студії „Темника” з’ясувалося й декілька інших досить заплутаних для телеглядачів речей.

По-перше, виявляється, що такий поважний депутат та „друге обличчя” оманливої КПУ, як Г.К. Крючков, просто не знає, хто такий Кравчук. Можливо, він щось переплутав, і вони не були разом ще в тій КПУ?

По-друге, Леоніду Макаровичу можна „інкримінувати” будь-які позитивні політичні та людські якості, тільки не передбачуваність, як про це, хвилюючись та плутаючи політичні терміни із суворими статтями військових статутів, говорив у передачі, характеризуючи Л. Кравчука, депутат О. Кузьмук. І воно, до речі, було підтверджено безпосередньо в розмові, коли ведучий досить сміливо для українського державного каналу навів цитати із заяв шановного гостя протягом нетривалого часу. Вони вкрай плутані.

По-третє. У нашому парламенті несподівано виявилася іще одна суттєва плутанина: в кожній фракції є чимало депутатів, які не виконують функцій, окреслених законом щодо них. Натомість ці депутати здійснюють більш обтяжливі та важливі – декоративні функції. При всій повазі до О. Блохіна як видатного спортсмена, Л.М. Кравчуку так і не вдалося переконати глядачів у його, Олега Володимировича, політичній вазі та законотворчій величі. Ще б пак: він сильно поневірявся та плутався політичними кутками Вітчизни: КПУ – лазаренківська „Громада” – СДПУ(о). Можливо, що й під час грецької „сольної” кар’єри О. Блохін ще й спромігся на перебування у тамтешніх ПАСОК чи Новій Демократії. А плутати якогось мадридського „Реала” футбольними фінтами далеко не те ж саме, що маневрувати щільно замінованим полем українських політбаталій.

Четверте. Леонід Макарович із тільки йому притаманним тактом говорив про чинного президента. Проте, навіть із цих скупих, по-справжньому чоловічих, характеристик, глядач зрозумів, що Л. Кучмі, здається, „глибоко в носі”, хто буде наступним гарантом, бо він сам вже серйозно заплутався. Провладні сили, що звикли за останні роки робити те, що скаже Сам, уже давно просять його назвати хоча б лише ім’я їхнього кандидата. Але той не поспішає, бо В. Медведчук ще думає.

І, нарешті, п’яте. Опозиція у нас існує, але вона вкрай слабенька та плутана.

По ходу бесіди шановний Леонід Макарович постійно посилався на якусь зрозумілу лише йому теорію подвійних стандартів, що оволоділа Європою та світом і добирається до нас. Мабуть, така точка зору досить далекоглядна в умовах плутанини. Про всяк випадок...

Телеплутанина продовжувалася й суботнього вечора. Почну з того, що прем’єр-міністр України, виступаючи на конференції в Києві „Україна в Європі та Світі”, початком „політичної реформи” в країні „призначив” 1999 рік. Того ж дня Леонід Макарович Кравчук, з гідністю встромляючи своїх „5 копійок”, витіюватими коментарями на не дуже „вилизаному”, але такому, що намагається бути об’єктивним, „5 каналі”, – 2000 рік При цьому останній розповів украй заплутаним датами глядачам про те, що поважній гості означеної вище конференції пані Мадлен Олбрайт він у кулуарах намалював до цього таємну схему реформ в Україні аж від часів Микити Сергійовича Хрущова, за що колишній держсекретар США йому щиро подякувала, одночасно зрозумівши, що політичні реформи в нас за доброю традицією проводяться щороку. Дуже плутався в українських реаліях і інший суботній гість Романа Чайки – кришталево демократичний екс-прем’єр Швеції Карл Більдт.

Проте найбільшу плутанину в головах викликали телекадри тієї ж конференції „Україна в Європі та Світі”. Скажімо, в суботніх „Подробностях” на „Інтері”, коли за одним столом, дуже двозначно, не дивлячись один на одного, урочисто сиділи поруч Віктор Янукович та Віктор Ющенко. Глядачі не повірили очам, побачивши таке! Ніхто вже не чув, як перший елегантно обливав іншого брудом, а потім навпаки. Затих коментар переляканого ведучого, замовкли біля телевізорів по всій Україні й симпатики різних політичних сил. Поволі, через декілька хвилин, а в найбільш віддалені гірські райони – то й годин, почав доходити до провінції чудернацький та плутаний сенс почутого.

Виявилося, що успіхи уряду на чолі із В. Януковичем, були б іще вагомішими (тобто пенсії були б іще меншими, скандали, „зерновий” та інші, – ще несподіванішими, а бюджет на поточний рік ще невиваженішим), якщо б йому не заважала слабка та плутана (дивись вище) опозиція. Далі іще плутаніше. Віктор Федорович вважає, що „одна частина політичної опозиції шукає собі політичних союзників на Сході, інша – на Заході” („Українські новини”), і далі, звертаючись до зніяковілих побаченим та почутим представників європейської та світової політичної еліти, не дивлячись на Ющенка, який, недобре посміхаючись, сидить поруч, риторично запитує сам у себе: Як назвати таку поведінку?” Це був апофеоз. А кого ж шукає наш президент у Німеччині, а перед цим – у Польщі? І навіщо владі України східно-азійський ЄЕП?

Хтось в уряді, вочевидь, плутає політику із шкільною „поведінкою”, за яку ставлять оцінки та ще й перед усім світом. Ні – В. Янукович поки що не політик, як, скажімо, Л. Кравчук. Він – просто прем’єр.

Віктор Ющенко, який виступив на цій же конференції (уже після того, як прем’єр, пославшись на невідкладні макроекономічні справи та кінематографічно (як незабутній О. Бендер, вручаючи М.С. Паніковському кефір) потиснувши лідеру опозиції руку, швидко покинув дійство), назвав те, що робить влада, іноземним словом „шоу”, щоб було зрозуміліше закордонним гостям. Звісно, що телебачення не показало виступу Віктора Андрійовича (мабуть, несподівано сплив ефірний час), але із повідомлень тих же „Українських новин” стало відомо, що опозиція хоче взагалі „зірвати це шоу”. Тобто, Show Must Go On у нас не пройде.

Усі вищезазначені недоречності та плутанину мало б розплутати недільне телебачення. У світі майже нічого не трапляється, є досить часу для аналізів та розтлумачення всього, що накопичувалося за тиждень. А дзуськи! Ведучому „Подробно с Дмитрием Киселевым” на ICTV хтось вбив у голову, що в парламенті створилася „нова парламентська більшість”, і він (наївний демократ європейського типу) необачно закинув цю тезу на „з’їдання” гостям студії – народним депутатам Йосипу Вінському, Катерині Ващук та Нестору Шуфричу. Як добре, що пані Мадлен Олбрайт, пан Карл Більдт та інші поважні гості київської конференції вже, мабуть, на той час поїхали по домівках та не чули справжньої української телеплутанини у вигляді шоу! Пан Вінський вимагав не включати соціалістів до кисельовської „нової більшості”, наполягаючи на „чорно-білій” моделі виборів. Пан Шуфрич погрожував пізніше повернутися до питання виборів президента парламентом, постійно віддавав належне Л. Кучмі та Л. Кравчуку, категорично заперечував необхідність приходу до влади нових людей („відразу все віддати неможливо”) та нарікав, що ведучий постійно його переривав „під час цікавого аналізу”. А пані Катерина Ващук від імені всіх аграріїв України погоджувалася з тим, що говорив Н. Шуфрич.

Усі разом вони говорили одне, але мали на увазі інше. Хто ж у цьому розбереться?

А народ хоче шоу, бо на традиційно-безглузде й безальтернативне телефонне опитування у передачі Дмитра Кисельова на питання „Чи потрібна нам злагода в парламенті?” переважна більшість тих, хто дивився бесіду, грайливо відповіли „ні”...

Тим часом в омріяному „великим комбінатором” далекому й теплому Ріо-де-Жанейро почався карнавал. Там усі будуть наразі у білих штанях, а то й без них. Це – справжнє шоу.

Проте його нам як слід не покажуть...

Читайте також:

Міжнародна конференція “Україна у Європі та світі” дала старт президентським дебатам в Україні