Як відомо, прес-омбудсмани існують у багатьох країнах світу. З доцільністю та ефективністю цього досвіду „Детектор медіа” сьогодні знайомить своїх читачів на прикладі Швеції.

Самодисциплінарна система шведської преси привертає до себе увагу хоча б тим, що вона не базується на законодавстві, а є повністю добровільною та фінансується чотирма організаціями-засновниками.

Філософія такої саморегуляції полягає в тому, що сторони визначають етичні й професійні принципи своєї діяльності і слідкують за їх дотриманням. Концепцію системи самодисципліни для друкованих ЗМІ Швеції розробили (і фінансують) чотири медійні організації, серед яких – Асоціація видавців преси, Асоціація видавців журналів, Шведська спілка журналістів та Національний прес-клуб. Вони є авторами Хартії, якою керується Рада з питань преси, а також Інструкцій для прес-омбудсмана. З їхньою допомогою також здійснюється і фінансування Ради з питань преси та Офісу прес-омбудсмана.

До появи інституту прес-омбудсмана усі скарги щодо порушень норм журналістської практики розглядала Рада з питань преси. Нині ці скарги спочатку потрапляють до прес-омбудсмана.

Шведську Раду з питань преси було створено 1916 року. Вона є найстарішим судовим органом у світі у своїй категорії. До її складу входять суддя, по одному представникові з вищенаведених пресових організацій, а також три громадських представники, яким не дозволяється мати жодного стосунку до газетного бізнесу чи організацій.

Інститут прес-омбудсмана у Швеції було введено 1969 року. Прес-омбудсман призначається спеціальним комітетом у складі головного омбудсмана парламенту, голови Шведської асоціації суддів та голови Національного прес-клубу. Як передбачається Інструкціями для прес-омбудсмана, він надає поради і допомогу особам, яким завдано збитків внаслідок публікацій про них у пресі, інших періодичних виданнях, інтернет-газетах. Він відслідковує випадки відхилення від норм журналістики; за своєю ініціативою або внаслідок заяви скаржника направляє такі матеріали на розгляд Ради з питань преси. Шляхом участі у громадських дебатах прес-омбудсман сприяє утвердженню журналістських стандартів.

Що стосується інтернет-видань, повноваження прес-омбудсмана поширються на ті інтернет-газети, які є членами Спільного Комітету Асоціації преси, а також інтернет-видання, які є додатками до періодичних видань, діяльність яких визначається Актом „Про свободу преси” (1:7) або Актом „Про свободу слова” (1:9) і які виробляються редакторським колективом періодичного видання чи компанії, що займається також і видавничою діяльністю.

Скаргу до прес-омбудсмана стосовно публікації у пресі може подати будь-який громадянин, якщо вона йому здається такою, що порушує норми журналістської практики. Але особа, про котру йдеться в публікації, повинна дати на це письмову згоду у разі, якщо скарга на опублікований матеріал надходить від іншої особи або ініціюється самим прес-омбудсманом, а результатом розглянутої скарги може стати офіційна критика на адресу газети.

По надходженню скарги прес-омбудсман зважує, чи достатньо буде фактичного виправлення в газеті, а чи потрібна буде відповідь причетної особи, про яку йдеться у публікації. Із цією метою прес-омбудсман може усно зв’язатися із газетою. Якщо цього не досить, прес-обмудсман готує свій запит до головного редактора, щоб той дав письмову відповідь на звинувачення скаржника. У свою чергу скаржник отримує можливість прокоментувати цю відповідь. Скарги, як правило, подаються впродовж трьох місяців від дати публікації.

Після отримання відповіді на свій запит прес-омбудсман або (1) вважає, що справа не потребує офіційної критики газети з боку Ради з питань преси, або (2) бачить достатньо підстав для передачі справи до Ради з питань преси і прийняття нею рішення.

Якщо прес-омбудсман відхиляє скаргу (варіант 1), скаржник може звертатися напряму до Ради з питань преси. Йому нічого не заважає звернутися із своїм позовом до суду після розгляду його скарги прес-омбудсманом і Радою з питань преси.

Подача скарги до прес-омбудсмана є безкоштовною процедурою. Прес-омбудсман також дає відповіді на запити громадськості щодо справ журналістської етики.

Газета, яка порушила норми журналістської етики, повинна опублікувати письмове рішення Ради з питань преси щодо неї. Вона також має сплатити адміністративний штраф.

„Кодекс етики для преси, радіо та телебачення у Швеції” визначає, що преса, радіо та телебачення мають найвищий ступінь свободи, в межах Акту „Про свободу преси” і конституційного права на свободу слова. „Проте важливо, щоб особа була захищена від неприпустимих страждань, можливих у результаті публікації про неї в пресі,” – йдеться в Кодексі. Як домовилися шведські журналісти, їхня професійна етика полягає в першу чергу не в дотримуванні формального набору правил, а у відповідальному ставленні журналістів до своїх обов’язків. Мета Кодексу етики для преси, радіо і телебачення якраз і полягає в тому, щоб підтримати таке ставлення.

Шведський досвід роботи є зразковим для усіх країн, що пішли шляхом введення омбудсмана з питань преси. Як відомо, у кінці минулого року і Уповноваженим Верховної Ради з прав людини України у відповідь на пропозиції журналістських організацій було відкрито конкурс на посаду представника Уповноваженого з питань преси. Наразі результатів конкурсу ще немає. Проте шведський досвід саморегуляції є надзвичайно цінним для нашої країни.

На запитання "Детектор медіа" відповідає прес-омбудсман Швеції Олле Стенхолм.

– Цього року відзначатиметься 35-а річниця від заснування інституції омбудсмана з преси у Швеції. Як би ви визначили основні її здобутки? Яка її роль у зміцненні демократичного суспільства Швеції та свободи преси?

– Раду з преси початково було засновано 1916 року. У 1969 році її було розширено – були заангажовані представники ширшого загалу (доти в ній працювали лише представники преси), одночасно було створено офіс прес-омбудсмана.

Здобуток цієї інституції: професійний розгляд скарг. Найсерйозніші та найважливіші скарги розглядаються двічі, оскільки оцінюються як прес-омбудсманом, так і Радою. Добровільна система дотримання високих редакційних стандартів – це також наслідок ролі прес-омбудсмана як публічної особи цієї системи.

– Як довго ви особисто працюєте як прес-омбудсман? Якою є процедура призначення на цю посаду?

– Розпочався мій другий трирічний термін. Усе моє попереднє професійне життя я був журналістом: в основному на радіо та телебаченні, коротше – в пресі. За рекомендацією чотирьох національних пресових організацій, котрі представляли як працедавців, так і працівників мас-медіа і котрі й заснували цю добровільну систему, прес-омбудсман призначається головою Комітету співпраці, що формується цими чотирма організаціями, парламентським омбудсманом та президентом Шведської Асоціації Адвокатів. Останні двоє беруть участь у цій роботі на запрошення пресових організацій – добровільно і безкоштовно. Я є підзвітним цим чотирьом організаціям, але довіра до системи ґрунтується на їх невтручанні в роботу прес-омбудсмана протягом терміну його призначення. Коли один термін закінчується, вони можуть запропонувати призначити іншого прес-омбудсмана – якщо буде таке бажання.

– Які скарги ви отримували впродовж минулого року? Які випадки найбільш типові, а які найбільш складні? Які рішення були прийняті? Які газети були офіційно критиковані і за які публікації?

Протягом 2003 року ми отримали 334 скарги, 40 з котрих вилилися в офіційну (формальну) критику газети. Найпоширенішими причинами скарг є: названня – або інша ідентифікація – осіб у критичному чи негативному контексті (наприклад, у зв'язку зі злочином чи підозрою в злочині), питання щодо уточнень і заперечень, відповідей, приватного життя, новинних фотокарток та, до певної міри, он-лайн журналістики.

(Спільний сайт офісу прес-омбудсмана та Шведської ради з питань преси сповіщає, що близько 30% надісланих скарг було передано на розгляд Ради з питань преси на вимогу самого прес-омбудсмана або скаржників – якщо прес-обмудсман відхиляв їх. Понад 50% скарг було відхилено або тому, що нарікання виявилися безпідставними, або газета надрукувала уточнення чи дала вичерпну відповідь. А результатом 10-15% усіх скарг все ж стала офіційна критика на адресу тієї чи іншої газети з боку Ради з питань преси. – „Детектор медіа”)

– Які питання щодо медіа та свободи висловлювання зараз дебатуються шведською громадськістю?

– Медіа та приватність, я би сказав.

– Що шведи знають про Україну та соціально-економічні перетворення останнього часу в нашій країні? Що вони знають про ситуацію зі свободою слова в нашій країні?

– Про Україну у Швеції знають дуже мало, а шкода. Я відвідував Київ втретє в моєму житті навесні 2001 року. Шкода, що враження щодо стану свободи друку та слова не в повній мірі обнадійливі.