Про ТНК – або добре, або нічого

16 Лютого 2004
2302

Про ТНК – або добре, або нічого

2302
10 грудня минулого року Дарницький райсуд міста Києва (суддя Т. Щасна) повністю задовольнив позов ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест» до редакції газети «Голос Україна» та журналіста С. Лавренюка. Суд повністю погодився з вимогами позивачів, зобов‘язавши відповідачів сплатити кожному по 238 тисяч 500 гривень немайнової шкоди та 23 тисячі 850 гривень державного мита.
Про ТНК – або добре, або нічого
Причиною судового позову стала серія публікацій Сергія Лавренюка в газеті «Голос України», присвячена ситуації, що склалася на скандально відомому підприємстві «ЛиНОС».

"Протягом року, поки тривав судовий розгляд позову ЗАТ “ТНК-Україна-Інвест”, ВАТ ”ЛиНОС” та Креденцера О.Г. я свідомо не давав жодних публічних коментарів, щоб мене не звинувачували у спробі тиску на суд, – розповів "Телекритиці" Сергій Лавренюк.– Проте останнє, заочне рішення суду, змушує мене звернутися до журналістських та правозахисних організацій, бо зберігати мовчання далі неможливо і немислимо". Адже, згідно цього рішення суду, журналісту доведеться протягом 29 років віддавати свій посадовий оклад "ТНК-Україна-Інвест" у рахунок сплати за судовим рішенням.

"Перша моя стаття про проблеми „Лисичанськнафтооргсинтезу” (ЛиНОСу) з’явилася в “Голосі України” ще 22 квітня 1997 року (“Нафтова арифметика, або Дещо про білі плями на чорному тлі”)”, – каже Сергій Лавренюк. На думку журналіста, „на той час Кабінет Міністрів України в обхід постанови Верховної Ради намагався передати 45 відсотків акцій “ЛиНОСу” комерційній російській структурі ТНК “Руно” просто-таки за смішною ціною – 4,4 мільйона гривень, тоді як навіть за оцінками російських експертів підприємство коштувало більш як мільярд доларів США (див. “Коммерсантъ” від 10 квітня 1997 року). Водночас було відомо, що “ЛиНОС” має великі борги перед вітчизняними та іноземними кредиторами, котрі заявили, що внаслідок такої приватизації буде порушено їхні майнові права. І Кабмін змушений був відмовитися від своїх планів”.

Щоб отримати інформацію про розмір боргу “ЛиНОСу” перед вітчизняними кредиторами, –
продовжує Лавренюк, – я звернувся із запитом до голови Комітету кредиторів “ЛиНОСу”, директора НВО “Агрокомплекс” Галкіна О.О. Після цього у “Голосі України” було опубліковано мої статті “Історія боргу Лисичанського НПЗ”(10.09.1998 р.), “Феодальне право”(08.10.1998 р.).

Проте у 2000 році 67,41 % статутного фонду ВАТ “ЛиНОС” було продано за 53,1 мільйона гривень “інвестору, що запропонував найвищу ціну”–-“ТНК-Україна”. Як зазначав 26 лютого 2003 року голова ФДМ О.Бондар під час парламентських слухань “Наслідки і перспективи приватизації в Україні”, “хоча за цей пакет до Держбюджету отримано всього 53 мільйони гривень, однак його інвестиційна ціна становить 237 мільйонів гривень”. Але ж навіть 237 мільйонів гривень (близько 47 мільйонів доларів) – це далеко не один мільярд доларів США, у які оцінювалося підприємство. До того ж, уже після продажу “ЛиНОСу” газета “Президентський вісник” (№6, 2001 рік) зазначала, що, за оцінкою іспанської інжинірингової фірми “Технікас Реюнідас”, вартість такого заводу, як “ЛиНОС”, у Європі була б щонайменше 1,3 мільярда доларів. У пошуках відповіді на запитання, чому так дешево продано нафтогігант, я звернувся до офіційного інтернет-сайту “ТНК-Україна”. І знайшов там таку інформацію: "Перестраховавшиеся стратеги из ТНК подали аж три заявки на конкурс, тогда как всего их было четыре. Ассоциированными с ТНК компаниями по продаже 67% “ЛиНОСа” выступили: “Продинторг”, “ТНК-Украина”, “Нафтоинвест-Украина”. А якщо врахувати, що у фіналі конкурсу змагалися лише “ТНК-Україна” та “Продінторг”, то у мене виникло чимало запитань щодо законності цього конкурсу, під час якого перемогу здобув “інвестор, що запропонував найвищу ціну”.



2, 3, 28 та 29 серпня 2002 року у газеті “Голос України” Сергій Лавренюк надрукував статті “Спецоперація “санація” та “Спецоперація ”санація”-2”, присвячені обставинам приватизації “ЛиНОСу” та історії виникнення заборгованості підприємства, зокрема, перед підприємством "Агрокомплекс". У статті “Спецоперація ”санація”-2” (29 серпня 2002 р.), зокрема, зазначалося, що директор підприємства з іноземними інвестиціями “ТНК-Україна” має найбезпосередніший стосунок до Товариства з обмеженою відповідальністю “Продінторг”, тобто до другого і останнього учасника так званого “комерційного конкурсу з продажу”.

За словами Сергія Лавренюка, викладені у статтях факти були належним чином перевірені юридичним відділом газети і у юристів не виникло запитань стосовно їх достовірності.

Проте 1 жовтня 2002 року до редакції звернулися із листом представники прес-служб “ТНК-Україна” та “ЛиНОСу” та запропонували редакції опублікувати статтю із їхнім баченням проблем. При цьому в листі зазначалося, що у випадку публікації пропонованої статті вони “не будуть мати претензій до газети “Голос України” у зв’язку із публікацією статей Сергія Лавренюка “Спецоперація “санація” та “Спецоперація “санація”-2”. 2 жовтня 2002 року у “Голосі України” за підписом прес-служб ВАТ “ЛиНОС” та “ТНК-Україна” було надруковано статтю “Правда і вигадки історії “Про санацію”, у якій, зокрема, заперечувалася наявність зв’язку між “ТНК-Україна” та “Продінторгом”.

Після цього Сергій Лавренюк написав чергову статтю під назвою “Навіщо платити більше” (№ 201 “ГУ” від 31.10.2002 р.). У цій статті журналіст процитував офіційну довідку Держкомстату України від 30.08.2002 р., у якій зазначалося, що, відповідно до облікової картки, заповненої у Київському міському управлінні статистики 9 лютого 1999 р., громадянин Креденцер О.Г. був керівником, а також засновником ТОВ “Продінторг”.

"Крім того, я оприлюднив копію статуту ТОВ “Продінторг”, завірену 5 червня 2000 року нотаріусом. Під текстом статуту стоїть чіткий підпис Креденцера О.Г., - говорить Сергій Лавренюк. - Ще одним пред’явленим мною доказом причетності Креденцера О.Г. до “Продінторгу” було нотаріальне доручення від 10 березня 2000 р., видане на його ім’я строком на три роки двома особами, котрим Креденцеру О.Г від їхнього імені доручалося управляти та розпоряджатися їхніми частинами в майні “Продінторгу”. Чи потрібні ще якісь докази причетності директора “ТНК-Україна” Креденцера О. Г. до “Продінторгу”?"

І все ж після цього представники “ЛиНОСу” та “ТНК-Україна” звернулися до “Голосу України” з вимогою опублікувати спростування із обов’язковим зазначенням, що редакція приносить свої вибачення “ЛиНОСу” та “ТНК-Україна” за недостовірні відомості, опубліковані газетою з вини автора Сергія Лавренюка.

"Оскільки матеріали, на які я посилався, було отримано офіційним шляхом та оскільки представники кредитора “ЛиНОСу” НВО “Агрокомплекс”, котрі надавали мені деякі офіційні документи, заявляли, що готові в суді довести їх достовірність, я, щоб усунути будь-які сумніви у їх достовірності і захиститися від тиску, під який потрапив, звернувся до Оболонського райсуду м. Києва з позовом про визнання відомостей такими, що відповідають дійсності", – пояснив Сергій Лавренюк.

20 грудня 2002 р. Оболонський райсуд м. Києва, розглянувши надані докази, встановив, що відомості, зокрема в цій частині, відповідають дійсності, оскільки викладені відповідно до офіційних документів.

Це рішення Оболонського суду скасоване не було і досі є чинним.

ЗАТ "ТНК-Україна-Інвест" звертається до Дарницького райсуду з позовом до газети "Голос України" та журналіста Сергія Лавренюка, вимагаючи визнати недійсними загалом 31 висловлювання із статей журналіста, в тому числі й ті, що стосуються вищезазначеного факту щодо причетності О.Креденцера до ТНК.

Зокрема, "з матеріалів справи вбачається, що два учасники конкурсу контролюються однією юридичною особою, тобто є пов’язаними відносинами контролю" (№ 140 "ГУ" від 3.08.2002 року) та "але якби ФДМ навіть елементарно звернувся за довідкою хоча б до статистичних органів, то отримав би відповідь, що директор підприємства з іноземними інвестиціями "ТНК-Україна" О.Крендецер (тобто майбутній представник покупця "ЛиНОСу") має найбезпосередніший стосунок до товариства з обмеженою відповідальністю" "Продінторг", тобто до другого і останнього учасника так званого "комерційного конкурсу" (№ 155 "ГУ" від 28.08.2002 року).

Статті містили і оцінки, визнання недійсності яких позивачі також добиваються через суд. Зокрема, такі як: "і нічого не знайшли, бо все законно", "сам конкурс був незаконний", підзаголовки Порочний зв’язок" (яким автор охарактеризував зв'язок між ЗАТ "ТНК-Україна-Інвест" та ТОВ "Продінторг"), "Як нас катають на нашому велосипеді" та ін.

Однак, Дарницький райсуд Києва, попри рішення Оболонського райсуду, визнає ці вислови недійсними.

Апеляційний суд виніс нове рішення, з яким журналіст не погодився, і воно зараз перебуває на розгляді у касаційній інстанції. Не погодився ще й тому, що у своєму рішенні Апеляційний суд Києва без посилання на норми закону (чи не тому, що законодавство не містить такої норми? – запитує С.Лавренюк) зобов’язав журналіста “принести вибачення” ЗАТ “ТНК-Україна-Інвест”, ВАТ “ЛиНОС” та О.Креденцеру.

Аргументи, викладені в апеляційній скарзі С.Лавренюка та в апеляційній скарзі газети “Голос України”, судом до уваги взяті не були.

Як і те, що автор посилався у своїх публікаціях на офіційні документи, робив власні оцінки на їх основі.

Але історія на цьому не закінчується.

26 листопада 2003 року журналіст отримав вимогу державного виконавця Шевченківського райуправління юстиції м. Києва про примусове виконання виконавчого листа, виданого 27 червня 2003 року Дарницьким судом м. Києва про зобов’язання С.Лавренюка принести вибачення ЗАТ “ТНК-Україна-Інвест”, ВАТ “ЛиНОС”, О.Креденцеру. Редакцію “Голосу України” виконавча служба зобов’язувала опублікувати це вибачення.

"Як Дарницький райсуд міг ще 27 червня 2003 року видати такий виконавчий лист, коли Апеляційний суд м. Києва зобов’язав мене “принести вибачення” тільки 17 вересня 2003 року?",

– запитує Сергій Лавренюк.

Хто саме і на підставі яких документів видав у Дарницькому райсуді виконавчий лист про примусове виконання рішення, котре не вступило у законну силу (як зазначається в листі від того ж таки Дарницького райсуду на адресу “Голосу України”)? Тим паче тоді, коли ще не було й самого рішення?

Сергій Лавренюк звертається із поясненням ситуації до Шевченківського райуправління юстиції м. Києва, але натомість у відповідь отримує постанови Шевченківського РУЮ про накладення за невиконання рішення суду штрафу у розмірі 340 гривень та виконавчого збору у розмірі 340 гривень. При цьому у постановах виконавчої служби зазначається, що С.Лавренюк не повідомив жодної причини невиконання рішення.

Здавалося, що виконавче провадження вдалося зупинити в кінці минулого року, після того, як журналіст подав на адресу Державної виконавчої служби Шевченківського району м. Києва скаргу на дії державного виконавця з вимогою скасувати постанови про стягнення штрафу та виконавчого збору. Але виявилося, що це не зовсім так – 6 лютого 2004 року Сергій Лавренюк знову отримав вимогу виконавчої служби у найближчому номері газети принести свої вибачення позивачам.

"Відбиваючись” від виконавчої служби, я отримав новий документ – рішення судді Дарницького районного суду Щасної Т.В., з котрого вперше дізнався, що за моєї відсутності відбувся суд та що мене та газету “Голос України” цим заочним судом зобов’язано сплатити на користь ЗАТ “ТНК-Україна-Інвест” по 238 тисяч 500 гривень моральної шкоди та по 23 тисячі 850 гривень державного мита, – говорить Сергій Лавренюк. – І хоч це рішення було ухвалено ще 10.12.2003 р., суд лише 31.12.2003 р. віддав його на пошту, де воно й пролежало до 5.01.2004 р. Чи не означає це, що суддя свідомо зігнорувала встановлені законом строки направлення відповідачеві судового рішення, щоб позбавити мене можливості належним чином підготувати та подати апеляційну скаргу?". Отже, якщо це, вже друге, рішення Дарницького райсуду набуде чинності, журналісту доведеться протягом 29 років віддавати свій посадовий оклад "ТНК-Україна-Інвест" у рахунок сплати за судовим рішенням.

Свою повну незгоду із останнім рішенням Дарницького райсуду висловив і представник співвідповідача у справі – газети "Голос України" – Анатолій Горлов, редактор газети. Газета, зі слів редактора, також не отримала повістки до суду.

На підтвердження своєї правоти А. Горлов в апеляційній скарзі зауважує, що ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та ст. 7 ЦК УСРСР, а слідом за ним і п. 22 Постанови Пленуму ВСУ "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій" встановлюють щодо вимог про спростування відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію, та про відшкодування моральної шкоди строк позовної давності в один рік.

Відповідачі наполягають і на тому, що перше рішення Дарницького райсуду про визнання відомостей недійсними було скасоване Апеляційним судом Києва, а саме рішення Апеляційного суду на момент розгляду другого позову ще не вступило в законну силу, проте було покладене судом в основу нового рішення. Не кажучи вже про те, що закон звільняє журналіста від відповідальності за оціночні судження.

Сергій Лавренюк звернувся з апеляційною скаргою до суду. Однак зіткнувся ще з однією проблемою. Для нього, на відміну від успішного підприємства "ТНК", оскарження рішення було досить проблематичним. Адже потрібно було ще сплатити державне мито у розмірі 10% від суми позову. Тобто 24 тисячі гривень. Журналісту довелося закласти свою квартиру.

Так званий закон про цензуру, яким введено законодавчу норму про обов’язковість стягнення 10% мита від суми немайнових та майнових претензій, за задумом законодавців мав обмежити претензії до ЗМІ від чиновників. Але для успішних комерційних підприємств, таких як "ТНК", 47 тисяч гривень судового мита – копійки.

У разі програшу суду ці "копійки" лягають тягарем на журналіста та газету. Оскарження позову, знову ж таки, вимагає сплати такого ж судового мита. Зокрема, щоб подати апеляційну скаргу, Сергій Лавренюк та “Голос України” сплатили по 11 тисяч 925 гривень держмита. А це для видання та журналіста, що є співвідповідачем, – досить значна сума.

Виходить, що для газети собі дешевше взагалі не займатися розслідуваннями на економічні теми?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
"Детектор медіа"
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2302
Читайте також
27.09.2001 12:22
Анна Шерман
«Детектор медіа»
2 226
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду