Тож проблеми наші не лише і, мабуть, не стільки в опозиції.

Розгортається, мені здається, нове вельми цікаве, але таке ж небезпечне дійство – майже нічим не прикрита навіть задля вдаваної пристойності зухвала агресія влади всіма фронтами на зародки демократичних ознак українського суспільства. Нехай Ющенко із Тимошенко у чомусь не праві, нехай вони не праві взагалі, але те, що робить зараз Банкова, - також, на жаль, не залишає ніяких надій на будь-яку чи будь-чию цивілізовану правоту у майбутньому.

Судіть самі. З „вікопомного” інтерв’ю президента В. Піховшеку в „Епіцентрі” у країні почався якийсь лиховісний облік вітчизняних політиків. Він є чимось середнім між передвоєнною мобілізацією та інвентаризацією стільців у сільському будинку культури. У цій передачі, як ми пам’ятаємо, було урочисто визначено політика №1. Решта місць залишаються ніби вакантними. Але, звісно, не надовго. Скажімо, прем’єр та найбільш ймовірний провладний (чи продонецький?) кандидат, перебуваючи 12 лютого зовні із суто господарським візитом на Дніпропетровщині, попри обурення вивозом металобрухту за кордон (ніби це велика таємниця!), разом із робітниками, в новенькому білому шоломі, пробує видобувати руду під свіжо намальованим транспарантом „Пред’яви перепустку”.

Який прозорий натяк в інтерівських „Подробностях”! Далі, мовляв, дофантазовуйте самостійно. Добре відомо, що угрупування, яке ототожнюється з В. Януковичем, являє собою реальну загрозу в плані „регіоналізації” України. Якщо влада все-таки вирішить на президентських виборах скопіювати російський політичний сценарій під цнотливою назвою «Преемник», то за відсутності в Україні власної Чечні, вона цілком може використати чинник регіонального сепаратизму. Ескалація його може також стати передумовою створення образу кандидата – “рятівника соборності”.

Такі ж побоювання викликало й повідомлення у ТСН на „1+1” 12 лютого про те, що „українські підприємці пробиваються на польський ринок”, маючи на увазі під „українськими підприємцями” могутній Індустріальний союз Донбасу. Щоправда, не такий відомий в Європі, як у нас.

Інше. Вочевидь, потребує додаткового та більш чіткого роз’яснення й теза чинного глави держави про відсутність у нього планів щодо „безпосередньої” участі в виборах. Вона досить підозріла й обтічна.

Наразі ця теза, навіть за примітивними припущеннями, може означати наступне: 1) громадянин Л. Кучма взагалі не прийде на виборчу дільницю; 2) буде брати участь в голосуванні „опосередковано” через „довірену особу” (скажімо, главу своєї адміністрації), надіславши її до виборчої урни; 3) (найбільш ймовірне) буде все ж балотуватися через „престолонаступника”, на щастя, моделей реалізації існує чимало: російська, азербайджанська, сирійська, північнокорейська, а також безліч, на всі смаки африканських та латиноамериканських.

Хоча й у президента вже фактично немає часу для „виховання” наступника. Він поставлений перед фактом використати в якості такого діючого прем’єра. В тому числі й тому, щоб зробити прогнозованою свою подальшу особисту долю.

Слідкуючи по теленовинам за поточними подіями, переконуєшся чергового разу в тому, що наша офіційна політика – це доведене до автоматизму мистецтво продажу народові локшини для самостійного розвішування на вухах. Крім того, слід враховувати те, що Україна - це така унікальна держава, в якій особливо важливо своєчасно, сумлінно та прискіпливо розставляти крапки над літерами „і” та „ї”.

Саме з цієї причини так вперто в ЗМІ мнеться тема стосовно „зависання” „уродженого опозиціонера” Тараса Чорновола в „Нашій Україні” ( 6.02. в „Темнику” на Першому національному, 12.02. в „Саме той” там же). Прізвище пана Тараса абсолютно некоректно та безпринципно використовується для демонстрації остаточного краху будь-яких сил, що протистоять владі. Навіщо інакше ці питання із порівняннями В’ячеслава Чорновола та Віктора Ющенка, Чорновола – старшого та Чорновола – молодшого? Далі. Хіба не можна розцінювати коментарі Л. Кучми щодо статті В. Ющенка у „Газеті виборчій” під час малозрозумілого бліц-візиту Президента в четвер до варшавського Бельведеру як плюндрування власної держави? Чому, коли опозиція звертається до ПАРЄ, це вважається саме таким плюндруванням України, а обговорення із президентом нехай і дружньої, але чужої держави ходу внутрішньополітичної реформи та інших суто внутрішніх українських проблем – ні? Але найбільш гидко виглядає масована атака на опозиційні ЗМІ, яка вперто маскується підручними засобами. Це і відомі події навколо (або йза участю?!) газети „Сільські вісті”, радіо „Свобода” та початок судових дій проти 5 каналу (заява В. Ющенка за матеріалами УНІАН), То цієї ж категорії, безперечно, належить і нещодавня „спамова” атака на „Детектор медіа”. Хто далі? Очевидно, саме це мав на увазі В. Піховшек, в матеріалі для тієї ж „Детектор медіа” Чому телевізійній корпорації потрібна політреформа? Роздуми на фінальній стадії процессу” – „Вирішення проблеми показу опозиції, на моє глибоке переконання, лежить у виробленні нових правил гри між нею і владою”. А те, що зараз відбувається, це, треба думати, „стимулювання” до вироблення таких правил? Ну дуже своєрідне....

Далі. Вже не викликає сумнівів те, що абсолютно хибно почалася так звана „пенсійна” реформа. В основу „нових” пенсій покладено середню зарплату заздалегідь меншу, ніж вона була насправді. Уряд фактично вкотре обдурив пенсіонерів. Можливо, для того, щоб потім хтось в запеклій передвиборній боротьбі „помітив” це та урочисто обіцяв негайно поправити пенсії, якщо його оберуть? Це абсолютно безпрограшний хід.

Відчувається реальне збільшення податкового тиску. Керування цими процесами ведеться в „ручному” режимі і з величезним адміністративним тиском на представників малого і середнього бізнесу. А все через те, що уряд працює на „автопілоті” в інтересах великих олігархічних груп.

Широко роздута в засобах масової інформації боротьба із корупцією є найкращим засобом мобілізувати, а якщо потрібно, то і „зачистити” керівні ланки всіх рівнів. Кадровий віник може пройтися не лише верхівкою силових міністерств та центральних відомств, але й губернаторами та керівниками районної ланки. Торкнеться він, безперечно, й бізнесменів із опозиції. Та й якщо Хорошковский з Богословською, скажімо, будуть занадто багато базікати, то й їх.

Країною чимчикують наполегливі чутки про те, що місцевим податковим органам „спущені” жорсткі завдання щодо збирання коштів до Всеукраїнського благодійного фонду „Професіонал” (за даними журналу „Бізнес”). Скажімо, в Києві ці плани по відділам коливаються від 5000 гривень до 50000 в залежності від району та напряму роботи відділу. Збирати ці гроші, звісно, будуть з підприємців. І, зрозуміло, добровільно.

Нарешті, досить підозріло звучать заяви, скажімо, представника президента в парламенті О. Задорожного стосовно скорочення термінів президентської кампанії з 180 днів до 90. З його точки зору, це дозволить „не тільки більш оперативно обрати нового президента, але й знизити рівень та негативні наслідки надмірної політизації суспільства” (газета „День"). А навіщо? Чому треба його обирати "оперативно” і де пролягає „міра” нашої політизації?

Насправді, гадаю, обидві сторони – і влада, і опозиція, дуже лукавлять. Завданням першої було проштовхування „реформи”, завданням другої – протидія їй. Справа тут не лише у законності голосування, а в тому, що опозиція, скоріше за все, дійсно волає зберегти за президентом розширені повноваження, а влада жадає зберегти якомога більше своїх „перевірених” людей на чільних посадах. Опозиція отримала все, що могла. І влада отримала все, що їй поки вдалося. І вимагати від депутатів більшості визнання нелегітимності попереднього голосування - те ж саме, що примусити від них каяття в злочині, здійсненому на очах всього народу. Хто з цим погодиться? Таким чином виходить, що якщо переможе влада - це позбавить суспільство будь-якого демократичного майбуття. Якщо верх візьме опозиція – втратимо наслідування, послідовність та управлінську перспективу. Крім того, немає жодної впевненості в тому, що така опозиція буде кращою за існуючу владу.

Суспільство наше наразі сліпе. Ця сліпота породжена в тому числі й медіа-свідомістю, яка сформувалася в наслідок адміністративно керованих ЗМІ. Цілком можливо, що на другий день після виборів до новообраного гаранта прийдуть, стримано матюкаючись, замовлені політтехнологи із щільно набитими грішми кишенями з двома новинами: поганою та доброю.

Добра – вас обрали. Погана – ніхто не прийшов на вибори...