Тут справді дуже „прокольний” момент. Рахували, рахували і переважна більшість пенсіонерів отримали по 6 чи по 10 гривень пенсійної „добавки”. Катастрофічно росте невдоволення, тому треба щось швиденько „втяти”. Переляканий голова пенсійного фонду обіцяє на майже щотижневих прес-конференціях до березня підняти мінімальну пенсію, а потім „заднім числом” доплатити. А потім до липня знову перерахувати. Тим, хто дочекається...

Могутнім мажорним акордом згадали про корупцію, скликали всеукраїнську нараду з цього приводу в залі, нашпигованій телекамерами. Грізно сварили корупціонерів, називаючи боротьбу з ними „наріжним каменем” та „альфою і омегою” політичної та інших реформ. Але ж у передвиборчій програмі чинного президента ще 10 років тому все це вже було записано, як і в аналогічних документах усіх без винятку депутатів. Час би звітувати, а не знову констатувати та велично повчати. Нічого нового тут немає, про „корупційний ризик” будь-якого закону, указу чи постанови знає майже кожен школяр. „Корупційна” психологія вже є, на жаль, пануючою на два-три наступні покоління. На цьому фоні напрочуд влучно пролунав репортаж Ю.Селіванова („Подробности”, 29.01.) із Одеси про збір коштів на „храм” в одній із райдержадміністрацій міста.

Тому, що мовчить Л. Кучма, мовчить і В. Янукович, вдаючи, що його вкрай турбує щось інше, крім термінового „заробляння очків” у розгубленого мовчанням „верхів” українського електорату. Його (прем’єра), вочевидь, дратують наполегливі зусилля президентської адміністрації в організації масового „одобрямса” із висунення Кучми на третій термін. Причому, якщо ще зовсім недавно висунутися знову чинного гаранта «просили» тільки „іграшкові” громадські організації («русских общин» Криму, наприклад), то наразі цим технологи Банкової переймаються набагато серйозніше. Включено потужній адмінресурс: кілька днів тому Леоніда Даниловича закликали балотуватися на виборах-2004 учасники громадського форуму у Луганську. Про всяк випадок Янукович „підтягує” донецьких.

Нічим іншим, як таким же „зароблянням очків”, можна пояснити й відверту акцію „Нашої України” та її лідера, який подав до Печерського народного суду позов до Кабміну про скасування постанови №1783 щодо пенсійного забезпечення від 20 листопада 2003 року, у якому, на його думку, уряд незаконно занизив на 70 гривень середню зарплату за 2002 рік.

Сам Ющенко, попри його та колег по опозиції недавні запевнення в цілковитій „єдності”, також мовчить. Але дуже підозріло, що від опозиції буде явно не один кандидат. І не тільки Ющенко. Але хто ж іще? Мовчання.

Дуже підозрілий вигляд має (мовчали, мовчали, а потім „героїчно” пішли) вихід «озимих» з уряду, і теж може сприйматися як один із елементів політичного піару. Не можна відкидати досить ймовірні плани створити з відставних чиновників образ „гнаних” молодих реформаторів, які мовчали „при портфелях”, а тепер стають опозиціонерами чинної команди уряду, та й по відношенню до всіх інших опозиціонерів...

Мовчать і інші цікаві персонажі, один з них – наприклад, В.Медведчук – мовчить аж надто акцентовано, практично зникнувши з телеекранів...

Не мовчать лише ті, кого навряд чи найближчим часом можуть обрати президентом. Вони по черзі, щотижня, роблять однакові здивовано-кокетливі заяви щодо категоричної неучасті в майбутніх перегонах (М.Азаров та інші).

Не змовчала й ПАРЄ, яка 29 січня проголосувала за прийняття жорсткої резолюції стосовно політичної кризи в Україні і яка вважає, що проведення політичної реформи за декілька місяців до президентських виборів є неприйнятним.

Усе це накладається на таку складну „генеалогію” особистих стосунків українського політикуму, що можна втратити останні залишки розуму та віри у можливості найменшого розуміння „розкладу” передвиборчих сил. За даними газети „Деловая неделя”, наприклад, лідер „Нашої України” налагодив добрі стосунки з Віктором Пінчуком, у його оточенні багато особистих друзів цього безпосереднього члена „сім’ї”, які наполягають на необхідності альянсу обох. Або, наприклад, як зрозуміє пересічний представник електорату таке: 127 членів СДПУ(о) Білогорського, Красноперекопського та Сімферопольського районів Криму запропонували керівництву розглянути можливість підтримки на майбутніх президентських виборах кандидатури ... В. Ющенка (газета „Вечерние вести”)?

Мовчав під час голосування всіма можливими методами у Верховній Раді по проекту політреформи, як усі пам’ятають, навіть поважний Л. Кравчук. І раптом заговорив про дещо, що відрізняється від того, про що він „мовчав”. Виявляється тепер, усього кілька тижнів потому, що „треба не поспішати із проведенням політичної реформи, а спочатку з’ясувати, чи готова до неї українська еліта” (за матеріалами УНІАН). За словами Л. Кравчука, „зараз політична еліта діє не зовсім зрозуміло. У одних немає можливості, інші не самостійні”. Так що ж така еліта може запропонувати народу? – цілком слушно зауважує „метр”. І з ним важко не погодитися.

Куди ж бідному українцеві податися? Як це все осягнути або ж просто зрозуміти?

Можливо, треба навчитись читати й слухати вітчизняні ЗМІ „між текстом”?

А складається приблизно таке. Матеріали ЗМІ стосовно опозиції, які ще зовсім недавно були гострокритичними й непримиренними, стають більш роздумливими, з них щезають грубість та відверто зневажливий і образливий тон. Не можна виключати того, що відбуваються спроби „домовитися” із нею. А от чи вдасться це, покаже розвиток подій, скажімо, навколо газети „Сільські вісті”. Як здається, не слід перебільшувати загрози виданню в цьому випадку, бо з часу опублікування відомих і, без сумніву, екстремістських матеріалів пройшло досить часу. Але ж це не призвело до будь-яких міжнаціональних потрясінь чи, не дай Бог, погромів. І, погодьтеся, суспільство вже цілком нормально сприймає розмаїття думок і давно вже не вдається до миттєвих практичних дій, як колись після передовиць у газеті „Правда”. І ось у цьому можна погодитися із Володимиром Малинковичем, який вважає, що якщо б таке сталося в неопозиційному виданні, то навряд чи справа дійшла б до суду („Саме той”, Перший національний, 29.01). Хоча, звісно, таке неподобство в будь-якому ЗМІ на Заході (приклад Бі-Бі-Сі) призвело б до негайної відставки керівництва, яке б взяло на себе відповідальність, але ж ніяк не до закриття друкованого засобу інформації.

Треба звикнути й сприймати як належне також те, що навіть коли ще нічого не сталося, в ЗМІ, передусім на центральних телеканалах, цілеспрямовано ведеться залякування народу з того чи іншого приводу. Якісь невідомі й мовчазні, але дуже поінформовані режисери спеціально роздмухують скандали в соціальних або таких, які торкаються кожного, програмах, а обізнаність у кризових технологіях дозволяє їм наперед прогнозувати соціальний ефект від поширення чуток про нестачу чогось або підвищення цін на щось. Згадайте недавній «медіа-галас» про так звану «хлібну кризу» чи «кризу лікарських препаратів». Перед Новим роком поширювалися чутки про введення 20-відсоткового ПДВ на сплату за навчання у вузах, при купівлі житла, за проїзд у транспорті. А вже нинішнього року один з політологів (“об’єднаних”?) на «5 каналі» вставив своїх «5 копійок», налякавши народ «сицилізацією» України, натякаючи на главу уряду в контексті чи то президентських виборів, чи в разі неприйняття конституційної реформи.

Зрозуміло, спровокувати паніку серед покупців «мерсів» і мешканців «хатинок» практично неможливо, проте їй легко піддаються люди з невеликими та середніми доходами. Будь-якою нісенітницею можна неабияк налякати пенсіонера. Очевидно, хтось із цього має зиск. Ліків та памперсів українці припасли на кілька років наперед. Щоправда, завдяки старанням завуальованих та мовчазних організаторів панік, ціни таки підскочили, але, можливо, не так, як їм того хотілося...

Тому, гадаю, слід готуватися до того, що президентом, схоже, стане все ж таки нова і, можливо, зовсім не очікувана фігура. Ця фігура буде новою для посади, але не для суспільства.

З тих, хто наразі мовчить...