У Києві вагон другого класу заповнився вщерть. Половина з пасажирів була англійськими спудеями, що їхали відпочивати до Миргорода. Закордонні гості дуже „дивно” себе поводили, як для пасажирів – ніхто не пив спиртних напоїв, не палив у тамбурі. Вони весело спілкувалися без усього цього. Деякий час. До того моменту, як їх та інших пасажирів почали „розважати”. Врубившись на всю потужність, чотири телевізори у вагоні запрошували провести приємну подорож. Спочатку пасажирам близько десяти хвилин розповідали про технічні можливості поїзда, вагонів, крісел та професійні якості провідників. Дуже приємно, що українською. Англійці притихли. Не розуміючи жодного слова, вони розглядали „картинку”.

Далі до уваги пасажирів був наданий „Ролик №...” про сучасний стан залізниці. Під шалений звуковий ряд гурту Metallica дядько у шкірянці бадьоро звітував про відремонтовані вагони та потяги. Напевне, провідник переплутав відеозаписи „для начальства” і „для народу”. Гості України почали сумувати. Для них інформаційне наповнення мала хіба що музика. Початковий приємний настрій почав зникати і у вітчизняних пасажирів. Тому, мабуть, вони потяглися до вагону-ресторану.

Далі - більше. Коли чиновник на екрані вгамувався, пішла підбірка музичних відеокліпів. Відкрила її жінка, схожа на Любу Успенську, „прекрасним” блатним шансоном. Очевидно, рейтинг цього жанру найвищий і у поїздах. Серед трьох інших кліпів Україну представляв тільки Олег Скрипка зі своїм „Днем народження”. Познайомившись таким чином з українською культурою, англійці спробували заснути, але не так сталося, як гадалося. Програма про „Роботів – вояків майбутнього”, під час якої на екрані бігали майбутні „призовники та космонавти”, не давала заснути навіть найбільш урівноваженим пасажирам. Хтось усе-таки не витримав - і провідник прикрутив гучність телевізора. Закордонним гостям залишалося до „десантування” півгодини. Своє враження про українську культуру телебачення за дві години поїздки вони, напевне, склали.

Не завжди „експресне” телебачення було у такому форматі. Раніше пасажирам показували голлівудські фільми, ті ж самі музичні збірки. Потім це все якось припинилося. Від одного з пасажирів я почув, що так сталося у результаті скарги людини літнього віку після перегляду чергового бойовика. Його онука, буцімто, налякала якась сцена з голлівудського „шедевру”. Реакція на скаргу була на диво блискавичною, що не властиво нашим чиновникам.

Ніхто не сперечається, що під час подорожі пасажири не повинні хвилюватися від кривавих, еротичних та інших сцен. Але „Столичний експрес” позиціонує себе як швидкий спосіб переміщення бізнесменів та інших ділових людей з малої столиці до великої і навпаки. Тобто пропонує їздити на ділові зустрічі саме на ньому. Можливо, коли певна кількість таких пасажирів у сотий раз подивиться „Ролик №...” та фільм про роботів майбутнього, то задумається про переваги поїздок на... власному авто. Мабуть, тільки тоді залізничники подумають, нарешті, про якість свого телевізійно-дорожнього сервісу.